Вимоги до сучасного уроку. Передумови його ефективності

“Насправді ж викладання мови – найтяжча справа. Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь і навичок. Це передусім виховання. Виховання розуму, формування думки, копітке різьблення й ліплення найтонших рис духовного обличчя людини. Адже із думки й слова почалося становлення людини… Викладання мови - це майстерність творення людської душі, бо воно є найніжнішим, найтоншим зіткненням до серця дитини.” В.О.Сухомлинський. Слово рідної мови.

Сучасний – 1. Який стосується одного часу, однієї епохи з ким - , чим – небудь.

2. Який існує, відбувається, живе нині, тепер, який стосується теперішнього часу, нинішньої епохи; нинішній, теперішній.

3. Який стоїть на рівні свого віку, відповідає вимогам свого часу, викликаний його потребами. (Словник української мови в 11т., т. 9).

Сучасний урок рідної мови – надзвичайно багатогранний процес педагогічної діяльності. Найголовніше в уроці – єдність форми і змісту, реалізація цілей і завдань. Кожен урок несе певний обсяг інформації, однак від учителя залежить, скільки її зможуть сприйняти і засвоїти учні, якими навчальними методами і прийомами при цьому треба скористатися. Якість уроку залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя і учнів, педагогіки співробітництва на уроці та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.
Сучасний урок рідної мови – плід майстерності і творчості учителя - словесника, його професіоналізму, ґрунтовних знань рідної мови, літератури, історії, народознавства, його патріотизму. Критерії сучасного уроку рідної мови відбивають ті зміни, що відбуваються в системі освіти, та рівень розвитку методичної науки. Серед найголовніших варто виділити такі:

·   розвивальний потенціал уроку мови;

·   використання активних методів і засобів навчання, викладання теоретичного матеріалу великими частинами (блоками);

·   раціональне використання навчального часу (мотивація навчальної діяльності, індивідуалізація навчання, співпереживання за результати праці, самовираження кожного учня;

·   системність знань учнів (повторення, узагальнення і систематизація вивченого, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між мовними явищами, центральна ідея (мета) уроку;

·   методичне забезпечення уроку, сучасна технологія (моделювання уроку, навчальний кабінет, ТЗН;

·   творчий потенціал уроку (пізнавальні, творчі завдання, інтегральні уроки на основі міжпредметних зв’язків);

·   вивчення кращого досвіду, популяризація його на уроці, використання досягнень сучасної лінгводіагностики.

Сказане вище не вичерпує можливостей організації і проведення уроку рідної мови. Сучасний учитель-словесник має широкі можливості для його удосконалення.

Як показали дослідження ефективність уроку української мови забезпечується:
- високим науково-теоретичним рівнем його змісту. Науковий рівень змісту уроку визначає насамперед теоретична (лінгвістична) основа, на яку спирається вивчення предмета. Теоретичні відомості з мови повинні являти собою коротко і в доступній формі викладену наукову граматику. Урок, проведений на недостатньому або низькому рівні той, коли вчитель ігнорує сучасне розуміння мовних явищ і понять, граматичних категорій, форм. Наукові основи уроку мови в загальноосвітній школі, який за своєю метою (дидактичною, розвиваючою, виховною), змістом, структурою і методами навчання відповідає найновішим досягненням теорії й практики роботи в школі.
- раціональним структуруванням навчального матеріалу;
- оптимальною кількістю і творчим характером практичних завдань і вправ;
- органічним поєднанням роботи над засвоєнням теоретичних відомостей з мови, орфографії, пунктуації та розвитком усного і писемного мовлення учнів;
- правильним вибором типу уроку та адекватної йому структури;
- використанням сучасних методів викладання, елементів наукової організації праці.

Доцільність і ефективність організації навчальної діяльності в залежності від змісту і рівня підготовленості школярів.
       Побудова уроку на засадах розвиваючого навчання, що сприяє розвитку в учнів мовленнєвої діяльності, умінь аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації, визначення причинно-наслідкових зв’язків та залежностей фактів і явищ, а також їх логічного структурування, використання елементів дослідження, пошуку, визначення головного. 
         Одним із перших нових підходів до навчання мови стала концепція, яка грунтувалася на засадах інтенсифікації. В її основу було покладено ідею глобальних, укрупнених тем. Була використана нова методична система навчання української мови.
       Невід’ємною ознакою сучасної технології навчання є його індивідуалізація за допомогою системи програмованих матеріалів, розроблених на основі оновленого змісту курсу української мови, і сучасних комп’ютерів.
      Технологія навчання рідної мови має ґрунтуватися на діяльнісно-проблемному підході до організації навчального процесу, що найбільше відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізації пізнавальної діяльності школярів, забезпечує співробітництво вчителя і учнів, спрямоване на розв’язання системи суспільно та особистісно найважливіше навчальних і життєвих проблем. 
       Належне місце на уроках української мови має посісти диференціація навчання, що виявляється у варіативності навчального змісту, використанні системи диференційованих за рівнем складності й відповідності пізнавальним потребам учнів навчальних завдань, організації групової і парної форм проведення занять, які повинні відтіснити фронтальну форму з домінуючої позиції,що значно розширить можливості для формування комунікативних умінь.
        Основна мета вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах України на сучасному етапі полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватись засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).
        Основна освітня мета і завдання засвідчують, що змінюється стратегія і тактика у навчанні мови. На перший план висуваються необхідність різнобічного особистісного і мовленнєвого розвитку учнів, якому підпорядковуються завдання системного вивчення мови, тобто головна увага приділяється актуальній, природній, важливій меті мовної освіти.

Орієнтовна пам’ятка самоаналізу уроку української мови.

1.                      Характеристика реальних навчальних можливостей учнів за даними педагогічного консиліуму. Як було це враховано при плануванні уроку.

2.                      Місце уроку в темі, розділі, курсі. Як він пов’язаний з попередніми уроками, на що спирається. Його роль і значення для проведення наступних уроків, для вивчення наступних тем, розділів.

3.                      Специфіка даного уроку. Тип. Завдання уроку (освітні, виховні, розвиваючі), їх взаємозв’язок, комплексність. Як враховувались особливості класу, окремих груп школярів.

4.                      Чи раціонально розроблено структуру уроку. Чи були логічними зв’язки між окремими етапами уроку.

5.                      На яких поняттях, положеннях, фактах акцентувалась головна увага учнів і чому. Чи було вибрано і виділено головне у змісті уроку.

6.                      Які методи було використано для навчання учнів, як узгоджувались вони на уроці.

7.                      Форми навчання учнів (обґрунтування їх вибору).

8.                      Чи здійснювався диференційований підхід до учнів і як саме .

9.                      Як було організовано контроль за засвоєнням учнями знань, умінь і навичок. У яких формах і якими методами здійснювався.

10.                  Як використовувався на уроці кабінет, засоби навчання і чому.

11.                  За рахунок чого підтримувалась хороша психологічна атмосфера спілкування. Як було реалізовано виховний вплив особистості вчителя.

12.                  За рахунок чого забезпечувалась висока працездатність учнів протягом уроку.

13.                  Чи забезпечувалось попередження перевантаження учнів.

14.                  Чи продумано було запасні методичні варіанти на випадок непередбаченої ситуації.

15.                  Чи вдалось повністю реалізувати завдання уроку. Якщо ні, то чому. Планування виконання нереалізованого.

16.                  Чи можна вважати даний урок сучасним.

17.                  Роль періодичної преси, передового педагогічного досвіду у підготовці і проведенні даного уроку.

18.                  Значення даного уроку в практичній підготовці школяра до життя.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів 5 – 11 класів з української рідної мови (див. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Рідна мова 5 – 11 класи.– К.: Шкільний світ, 2001, с.73 – 93

                                                                                        Література

1.                      Закон України “Про мови в Українській РСР” – К., 1989.

2.                      Бєляєв О.М. Сучасний урок української мови. – К.: Рад. школа, 1981.

3.                      Бєляєв О.М., Мельничайко В.Я, Пентилюк М.І. та ін. Методика вивчення української мови в школі. Посібник для вчителів. – К., 1987.

4.                      Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах. За редакцією М.І.Пентлюк. – К.: Ленвіт, 2000.

5.                      Український правопис. – К.: Наукова думка, 1998.

6.                      Біляєв О., Скуратівський Л., Симоненкова Л., Шелехова Г. Концепція навчання державної мови в школах України. – Дивослово. – 1996. - № 1.

7.                      Симоненкова Т. Нові форми проведення уроків з мови. – Дивослово. – 1998. - № 5.

8.                      Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Рідна мова 5 – 11 клас. – К.: Шкільний світ, 2001.

9.                      Л.І.Бондарчук, К.І.Колесник. Слово до слова – зложиться мова. Навчально-методичний посібник з розвитку зв'язного мовлення (5 – 6 клас) – Житомир, 2002.

10.                  Голобородько Є.П., Омельчук С.А. Урок рідної мови: сучасні підходи та технології. ― Вивчаємо Українську мову та літературу. ― 2003. ― Ή1.