Славні козацькі берегині

Година спілкування

«Славні козацькі берегині»

Мета: виховувати в учнів почуття глибокої пошани до історичного минулого рідного народу, зокрема до українського козацтва та славних жінок-берегинь; сприяти формуванню в школярів історичної пам’яті, патріотизму, національної гідності, прищеплювати любов до України, до її поетичного слова, до творчості Кобзаря.

Обладнання: презентація, виставка художніх робіт учнів «Легендарне минуле мого народу», запис пісні О.Білозір «Україночка».

Слово вчителя

Кажуть, що без минулого не буває майбутнього. Як це розуміти? А так, що все навколишнє – це наслідки колишніх подій, а в тому, що відбувається нині, народжується майбутнє.

Історія народу, як і життя людини, має героїчні, щасливі або трагічні сторінки, які хвилюють, викликають почуття національної гордості, а інколи наповнюють душу невимовним сумом.

Слайд № 2. Запорозька Січ… Козаччина… Найлегендарніше минуле українського народу, його основа, святиня. Це по неї М.Гоголь у захваті говорив: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, з якого вилітають усі горді й дужі, як орли! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Було колись в Україні –

Ревіли гармати;

Були колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю…

Так хто ж вони – козаки? Задумайтеся на хвилинку над змістом слів «козак», «козаччина». Які асоціації будять вони у вашій уяві?

Роздуми учнів

А тепер зіставте власні роздуми із деякими історичними відомостями. Слайд № 3. Як пишуть сучасники, козаки були здебільшого середнього зросту, плечисті, ставні, дужі, повновиді, від літнього сонця та степової спекоти смагляві. З довгими вусами над верхньою губою, з розкішним оселедцем або чуприною на тім’ї, в смушевій гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою у зубах.

Справжній запорожець попервах говорив неохоче, але затим поволі м’якшав, обличчя його поступово під час розмови ставало веселим, жваві проникливі очі проймалися блиском вогню, вся постать дихала мужністю, хвацькістю, неповторним гумором.

(Звертається увага учнів на виставку творчих робіт однокласників

«Легендарне минуле мого народу»)

 Згодьтеся, все вищесказане та побачене відповідає і сучасному ідеалу справжнього чоловіка. Хіба не про такого надійного супут­ника мріють нинішні дівчата?

А як же складалися стосунки славного козацтва із чарівною по­ловиною?

Учень. Живучи у дикому степу чи на дніпровських островах, козаки байдужіли до мирських радостей. Нехтували і добробутом, глузували з багатства, здавалося, навіть жіночі чари не мали над ними влади. Відданий жінці душею і тілом, запорожець уже не зміг би беззастережно виконувати свій обов’язок. Для забезпечення ви­сокої боєздатності війська потрібні були насамперед молоді, не­одружені. За свідченням Даніеля Крмана, який 1709 року із швед­ською армією побував на Україні, козаки свідомо цуралися жінок, аби бути хоробрішим, повсякчас готовим до війни. Без війни козак – не козак, лицар – не лицар. Січовики дбали не про те, аби врятувати своє життя, а про те, аби вмерти так, як гинуть справжні лицарі: у бою, щоб потім сказали: „Умів воювати, умів і вмерти не скиглячи”.

Звідси – сувора етика неписаних законів Великого Лугу, звідси й історії, пов’язані з цією темою – смішні, серйозні, скандальні.

Учень. До фортеці Запорізької Січі під страхом смерті заборо­нялося приводити жінок. За легендою, назва скелі Крісло Катерини виникла через те, що козаки не пустили до своєї столиці навіть ца­рицю, і вона змушена була провести ніч на кам’яному острівці по­середині Дніпра. Особливе ставлення до жінок з боку запорожців було зумовлене не зневагою до них, а бажанням відокремити украї­нське жіноцтво від грубих, часто кривавих чоловічих справ, зберегти їхню чистоту, вроду, життєстверджуючу силу.

До речі, на острові Хортиця є скеля Кара. За народними перека­зами, на ній жорстоко карали тих, хто приводив на Січ жінку.

Учитель. А чи відомий вам факт, що наше містечко у 1788 році відвідала сама Катерина II? Що з цього вийшло? Слайд №4.

(Розповіді учнів. Учитель доповнює, зачитує уривок

з поетич­ного твору Якова Щоголіва „Барвінкова Стінка ")

За переказами, нічого не винесли козаки із церкви, жодної ікони, все безжально спалили. Слайд №5.

Учень. Козаки вважали не бажаним женитися з молодих років. В основі цих звичаїв було, по-перше, бажання мати регулярне військо з високою бойовою готовністю. Це досягалося за рахунок від­речення запорожців від сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх своїх розумових та фізичних сил на військовій справі. Вони перебу­вали фактично на казармовому становищі. По-друге, у козака було дуже небезпечне життя. Над ним повсякчасно кружляла смерть, тож  мати дружину та дітей за таких обставин означало свідомо прирі­кати їх на сирітство.                                                                                       

Слайд №6. Відомий дослідник Д.Яворницький писав, що на одному з запорозьких прапорів був зображений січовик на коні, а під ним надпис: „Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче ”.

Учитель. Та помилялися ці мужні лицарі, бо у кожного була мати чи сестра, наречена або навіть дружина з дітьми. І, ма­буть, тому дуже важливим було козакові мати десь глибоко в душі непохитну віру в свою берегиню.

Слайд №7. Берегинею наші далекі пращури називали богиню, що оберігала їх від усякого лиха, дарувала добро. Згодом так стали величати жінок, які берегли і підтримували родинне вогнище, були покровою сім’ї. Хто ж вона, українська берегиня? Які її головні риси? Яке місце займала у суспільстві?

Лунає пісня О.Білозір „ Україночка ”

Учениця. Слайд №8.

Українками милується ввесь світ.

Перед її величною красою

Схиляють голову чоловіки,

За неї не один загинув у бою,

Бо цінувалася краса у всі віки.

З чим порівняти цю красу жіночу?

Із пишною трояндою в саду,

Із ніжною ромашкою у лузі,

З тендітною фіалкою в гаю.                                                                                           

Ні! Та краса ввібрала все:

І луг, і гай, і сонце, й море,                                                                                            

Й барвистої веселочки розмай,

І річку, і струмок, і небокрай;

І ніжність, і душевність, і добро,

І щирість серця, і тепло!

Хай їх краса живе у всі віки

І зачаровуються нею всі чоловіки.

Учень. Мандрівників, що проїжджали повз Україну, приємно вражала врода наших дівчат, їхня охайність і співучість. Чимало чужинців вважало за честь вибрати тут собі дружину, адже україн­ські жінки заявили про себе ще з часів Київської Русі. І не тільки тим, що ставали дружинами європейських монархів, а й своїм талан­том, добрими справами уславили рідну землю.

Слайд №9. Великі зусилля кня­гині Ольги були спрямовані на об’єднання «клаптиків імперії Рюриковичів» у сильну державу на Сході Європи. За Ольги політична вага Київської Русі зросла надзвичайно, особливо після того, як княгиня прийняла хрещення.

Учениця. Слайд №10. Доньки Ярослава Мудрого Єлизавета й Анастасія 1047 року стали королевами Норвегії та Угорщини. Ще за два роки королевою Франції стала Анна, яка поклала початок культурним стосункам України з Францією.

Слайд №11. У 1086 році жіночу школу в Європі при київському Андріїв­ському монастирі заснувала Анна, онука Ярослава Мудрого.

Слайд №12. Київська княгиня Євпраксія у 1089 році стала німецькою імпе­ратрицею Адельгейдою. Їй випали нелегкі випробування, з яких вона зуміла вийти з честю.

Слайд №13. Євпраксія-Зоя, онука Володимира Мономаха, у Візантії усла­вилася тим, що вміла лікувати травами й залишила по собі науковий трактат „Алімма...”

Слайд №14. Згадаймо легендарну бранку, захоплену турками дівчину, котра згодом стала дружиною султана. Вона, відома світові під іменем Роксолана, мала неабиякий вплив на чоловіка і політику, яку він проводив.  

Учитель. Слайд №15. Чужинці також відзначали високу освіченість україн­ських жінок, їхню здатність до творчої праці. Особливо вражала незалежність українок, становище яких ніколи не було нижчим чи приниженішим від чоловіка, бо ж «чоловік у домі голова, а жінка душа». Відразу ж по весіллі жінка ставала повноправною господи­нею, а інколи навіть перебирала на себе роль чоловіка. Нерідко на­півжартома, напівгнівно говорила: «Неси, Боже, мого чубатого до­дому, щоб було за що скубти!».

Та все ж немає кращого друга, як вірна подруга; господиня в дому – покрова всьому; але насамперед жінка – берегиня роду, тур­ботлива та ласкава мати. Під сонцем – тепло, на рідній землі – добре, а під материнським крилом – надійно і затишно. До чужих лю­дей ішли за розумом, до неньки – за серцем. Її слово лікувало, повертало сили після хвороби, захищало від зла, давало наснагу.

«Материна молитва із дна моря виймає» , – свято вірили запорожці.

Неньчина свята любов покривала і боронила у далеких походах. Це її, рідненьку, згадували найчастіше у молитвах, інколи останніх у житті...

Шанобливе та трепетне ставлення до жінки – запорука того, що козацькому роду ніколи не буде переводу. Бо саме жінка-берегиия стоїть у витоків нового життя, вона ж це життя плекає і зміцнює.

Учень. У запорозькому фольклорі, як і в дійсності, усвідомлене цурання жінок суперечливо поєдналося з палким їх оспівуванням; культ матері, сестри – з відчужено-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ, давав мудру пораду :

            Ми жінок мусимо любити.

            Так, як наших сестер, матерів,

            Опріч них нам не треба нікого любити,

             І утікати, як од злих чортів.

Учитель. А знаєте, чого найбільше боявся Карась із п’єси «За­порожець за Дунаєм»? Що дружина Одарка буде його бити та ще й за чуприну волочити! Між іншим, якби такий жарт дозволив собі кум Оверко – ухопити козака за оселедець – то вмить злетіла б дур­на кумова голова з плечей від змаху Карасевої шаблі. Бо то була найбільша образа козацького гонору. А от жінці це дозволялося (тільки бажано, щоб цього не бачили сторонні). Дозволялося тому, що саме вона творила політику в козацькому домі.

Коди запорожець повертався з походу, то на порозі власного дому закінчувалася його влада. Для початку дружина влаштовувала йому добріший розгін: він-бо і волоцюга, і чортзна-де та невідомо з ким вештався, і одіж не береже – он знову шапку прострілили, і коняка у нього засапана, і ... Ох і діставалося козакові! Та не тому, що в наших українських жінок такий сварливий характер. То був древній магічний обряд. Саме в такий спосіб кохана відводила від свого чоловіка злих духів, які чатували на нього після боїв та походів. Це вже потім, за зачиненими дверима, під іконою Божої Матері вона своєму єдиному зовсім інші слова скаже...     

Учень. Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, в похід або загинув, сприяла формуванню в української жінки неза­лежного характеру, високого авторитету та поваги в сім’ї. Такій незалежності українок у ті часи могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Бо козачка була рівноправною з чолові­ком, мала такі ж громадянські права. Вона була членом церковних братств, засновувала школи, монастирі, богадільні, служила у вій­ську, вільно вибирала собі нареченого, виховувала дітей, сама розпоряджалась своїм майном, управляла ним, навіть могла розірвати шлюб. Оспівуючи славу козацьку, не можна не згадати, що пер­шими фермерами в Україні були козацькі мадонни. Звідки б узялася ота січова сила без них, хліборобів-годувальниць?

Учитель. Та виконувати роль дбайливої господині, люблячої матусі для українки з її характером – замало! Вона просто не могла стояти осторонь інтересів народу і вітчизни. Переконаймося ж у цьому!

Слайд №16. Ганна Гойська в XVI столітті заснувала Почаївський монастир, де була друкарня.

Слайд №17. Софія Чарторийська відкрила у своєму маєтку Рахманові на Во­лині друкарню, сама перекладала з грецької на українську мову кни­ги святого письма.

Слайд №18. Ганна Борзобагата-Красенська управляла казною Луцької Єпар­хії, здійснювала наїзди на маєтки сусідів-шляхтичів, навіть відмов­лялася виконувати накази та вимоги самого короля. А коли проти неї було організоване загальне ополчення цілого воєводства, то ця безстрашна жінка одягла панцир і, керуючи гайдуками з гарматами, мужньо відбила атаки шляхти, більше того, розгромила її військо. Ганна добре знала закони і вела судові справи.

Саме таких простих українських „амазонок” згадує Т.Шевченко в поемі „Гайдамаки”:

Ніхто не боронить,

Та й нікому: осталися

Діти та собаки, –

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.

Учениця. Слайд №19. Софія Ружинська, волинська княгиня, на чолі шести­тисячного війська з музикою і прапорами приступом здобула 1608 року замок князів Корецьких у м. Черемоші, пограбувала і спалила його.

Слайд №20. У заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньо­му, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграна Єли­завета Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця україн­ської освіти. Ії ім’я займає почесне місце поряд з Петром Са­гайдачним та Петром Могилою, керівництвом Запорізької Січі.

Вона подарувала у 1615 році свою садибу з землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

Учень. Слайд №21. Під час облоги містечка Буші в листопаді 1654 року, ко­ли більшість захисників полягла в нерівному бою і польське військо вдерлося до фортеці, дружина сотника Зависного Олена підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів. Героїч­ний подвиг Олени Зависної український письменник М.Старицький відобразив в історичній повісті «Облога Буші» та історичній драмі «Оборона Буші».

Учень. Відомо, що сестра полковника Івана Донця в ролі кін­нотника брала безпосередню участь у бойових діях проти польсько-шляхетських військ на Волині у 1649 році. Під час однієї з атак му­жня українка і загинула.

Слайд №22. Крізь тумани часу йде до мас народна поетеса Маруся Чурай. Народжена для любові, вона не зазнала її радосте й, тому всі свої надії, своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені піс­ні, що її зараз бентежно озиваються в наших душах.

Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,  

ії піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Ліна Костенко.

                          „Маруся Чурай”

Слайд №23. Збереглися адміністративні універсали дружини Б.Хмельни­цького Ганни Сомко, які свідчать про талановитість цього вірного спільника та помічника гетьмана У країни.

Учениця. Слайд №24. Дійсно,  українська жінка в часи козаччини була муд­рим і надійним спільником свого чоловіка у боротьбі за соціальне та національне визволення народу. Але найбільша її заслуга – як Бере­гині сімейної оселі.

Недарма в одній із колядок співається:

                У нашого хазяїна хороша жона:

                Раненько встає, по двору походжає,

                По двору ходить, як зоря сходить,

                По дрова пішла – золото внесла,

                По воду пішла – мед-вина внесла,

В світлоньку ввійшла – все панове встало,

Все панове встало встало, шапочку ізняло.

Один і каже: – Царівна увійшли!      

Другий каже: – Королівна увійшла!                                                                                    

А третій каже: – Це не царівна і не королівна,

Це бо жона пана хазяїна!

Учитель. Минуло з часів козаччини більше, як два століття, до­ля української жінки зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії... Але не втратила вона таких рис духовної краси, як: вірність, доброта, милосердя, щедрість, працелюбність, дотепність, веселість, співучість.

Згодьтеся, що наші жінки варті того, щоб їхні імена вічно сяяли золотими літерами у Книзі історії рідного народу.

Імена яких славних українок вписали б ви?

Учні створюють свою Книгу історії, позиваючи імена Марусі Чурай, Лесі Українки, Марка Вовчка, Христиии Алчевсвкої, Олени Теліги, Марії Заньковецької, Катерини Білокур, Ліни Костенко, Софії Ро­тору, Лілії Подкопаєвої, Яни Клочкової,  Руслани Лежичко, Ольги Богомолець ...

Учитель. Слайд №25.  Так, нам є ким пишатися, на кого рівнятися! Придивіться уважніше до жінок, дівчат, з якими ви щодня спіл­куєтеся, і побачитете, що в кожній з них живе мудра Роксолана та поетична душа Марусі Чурай.

Список використаної літератури

1. Дивосвіт «Веселка». Антологія літератури для дітей та юнацтва: в 3-х т. – К.: Веселка, 2005.

  2. Жигаленко О. Куди ведеш, Чумацький Шлях? – Полтава: Полтавський літератор, 1993. – 190 с.

 3. Інтернет-ресурси

І.Шаповал. У пошуках скарбів

http://www.ukrlit.org/Shapoval_Ivan_Maksymovych/v_poshukakh_skarbiv/34/

http://migg.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=514&Itemid=68

4.   І прадіди в струнах бандури живуть. – 2-ге вид. – К.:Веселка, 1995. – 239 с.

5.   Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. – Запоріжжя: МП «Берегиня», 1993. – С. 49-51.

6. Українські традиції. / Упорядник Ковалевський О. – Х.: Фоліо, 2004. – 573 с.

7. Фурманова І.Ю., Куценко В.Л. Чим багата хата. К.: Урожай, 1993. – 256 С.

8. Шкода М.Н. Традиції і свята українського народу. – Донецьк: ТОВ «БАО», 2007. – 384 с.

9. Ярещенко А.П. Під чаром рідної землі: Посібник з народознавства. К.: ТОВ «Шанс», 2008. – 344 с.