Година спілкування
«ДУХОВНА ЄДНІСТЬ ПОКОЛІНЬ»
Мета: збагачувати знання учнів про історію українського народу; розширювати знання про початок козаччини в Україні, заснування Запорозької Січі, розвивати інтерес до історії українського народу, до народної творчості; виховувати повагу до козаків, гордість за український народ, любов до Батьківщини.
Обладнання. У центрі дошки написи: «14 жовтня — свято Покрови і День українського козацтва», «Козацькому роду нема переводу», портрети українських гетьманів, фотографії козацьких клейнодів (булава, бунчук), малюнки учнів.
Хід заходу
Учитель. Через століття до нас доносяться шелест козацьких знамен, стогін української землі від копит коней, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і сучасним нашого народу.
Сьогодні ми відкриємо сторінку нашої історії про українське козацтво та дізнаємось про славних та сміливих козаків якомога більше.
У найтрагічніші часи (майже п’ять століть тому) своєї історії, коли землі України були пошматовані ворогуючими державами, український народ, щоб забезпечити своє існування у світі і свій розвиток за таких важких історичних умов, з великим напруженням усіх сил шукав способів захисту, виробляв форми самооборони, винаходив методи активної військової протидії. Не маючи своєї держави, український народ створив потужні збройні сили, що є однією з найважливіших ознак держави. Виконання їхніх функцій покладалося на ту частину українського населення, яка мала напівгосподарський, напіввійськовий характер і в середовищі якої склалися військові традиції, тобто на козацтво.
Центром формування збройних сил України була Запорізька Січ. Щоб протистояти могутнім збройним силам тодішньої великої держави – султанської Туреччини, з її як тоді вважали непереможною армією, а також військам Речі Посполитої, склалося Запорізьке Військо. Це була струнка, своєрідна й досить досконала військова організація з раціонально продуманими, оформленими структурами, з самобутньою системою управління, командування і забезпечення.
Козацьке військо мало свій флот, артилерію, піхоту, кінноту.
1 учень. Ми – юне покоління – горді з того, що створивши збройні сили для самоврятування нації, український народ, який за всю свою історію ніколи не прагнув загарбати чужу землю, використовував свою військову міць лише для захисту України, для визволення української землі від чужоземного панування. Козацтво виконало покладену на нього історичну місію і врятувало український народ від загибелі, що має і всесвітнє значення.
2 учень. Історія народу. як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці сторінки найбільше хвилюють і викликають почуття національної гордості та гідності. В історичному минулому українського народу було таке неповторне явище, як Запорізька Січ. Це про неї Микола Гоголь у творі "Тарас Бульба" писав: "Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідти вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!" Запорізька Січ... Козаччина... Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня... Синонім свободи, людської і національної гідності, талановитості...
3 учень. Відродити козацтво – головна мета тих, хто стоїть на варті справжніх духовних цінностей нашого народу, хто готовий боронити рідну домівку та Батьківщину.
Надзвичайно цікавим було щоденне козацьке життя. Під час нашої пошуково-дослідницької експедиції, ми знайшли і прочитали безліч всяких оповідань, переказів, анекдотів про козаків.
(Виходять ведучі в українських костюмах)
1 вед. Коли осінь вступає в свої права, і все навкруги покриває різнобарвним золотим покривалом…
2 вед. Приходить до нас Покрова Божої Матері.
1 вед. З давніх часів наш народ вірить, що українську землю захищає Божа Матір, красиво розпростерши над нею свій небесний покров.
2 вед. Божу Матір, як свою заступницю особливо почитали козаки.
1 вед. Перегорнімо сторінки нашої історії.
2 вед. Згадаймо про славний рід козацький,
1 вед. Про його героїв, отаманів, гетьманів.
(хлопці співають «Ішов козак по місту»)
Отаман. А що, козаки! Дайте слово сказати! Чи не час раду розпочинати?
Козак. Саме час. Якраз і час! Говори, батьку, ми тебе слухаємо!
Отаман. Я вас питаю, козаки, ви добре пам’ятаєте, як воля кувалась?
Козаки. Пам’ятаємо, батьку, пам’ятаємо!
Отаман. Знаєте. Як наші предки у бої ходили?
Як за честь Вкраїни-неньки голови ложили?
Козаки. Знаємо, батьку, знаємо.
Отаман. Присягайте, що Вкраїну будете любити,
Що ввіллєте в неї силу, щоб розвеселити!
Козаки. Присягаємо, батьку!
Учитель. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку похожі", оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив чудні козацькі "вимисли".
1.Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом, оселедець; як ця чуприна виростала велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не підстригали, але намазували чим-небудь і закручували вгору до очей; а як у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за вуха — "це ставили собі за особливу козацьку славу і честь".
2. Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: "Пугу, пугу, пугу!" — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце і відповість двічі: "Пугу, пугу!" Тоді гість відзивається: "Козак з лугу!", а господар через віконце: "Повішайте там, де й наші" — тобто в’яжіть коні до ясел і просимо до хати; тоді вибігають господарські хлопці і ведуть коней до стайні. Гості входять до хати, хрестяться до ікон і говорять господареві: "0таман, товариство, ваші голови!", і кланяються. Господар відклонюється і відповідає: "Ваші голови, ваші голови! Прошу пани-молодці сідати". І тоді вже гостяться. Коли ж уже полагодили своє і від’їжджають, то прощаються: "Спасибі, батьку, за хліб і за сіль, пора уже по куріням роз’їзжаться до домівки; просимо, батьку і до нас, коли ласка, і оставайтесь здорові і "Господар відповідає: "Прощайте і вибачайте, пани-молодці, чим багаті, тим і раді, просимо не погніватися".
3. Козаки славилися веселістю й охотою до шуток і насмішок. Особливо ж любили вигадувати прізвища товаришам; такого,що спалив з необережності курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали Паливодою, такому, що проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або Кашовара і так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Слизький, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...
4. Козаки вміли оцінити й чужий дотеп. Приходить козак до чужого куреня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм: "Хліб та сіль, пани-молодці!" А вони йому: "їмо, та свій, а ти у порога постій". Але він не погоджується: "Ні, братці, давайте і мені місце", і витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі похвалять: "0т, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!"
8 учень. За сучасних умов, вкрай необхідно звертатися до славної історії козацтва, привертаючи особливу увагу до його найкращих традицій в історії становлення України, як козацької держави.
Ми живемо в цьому світі, де кожний із нас має своє прізвище. А чи задумувались ми над тим, звідки воно взялося?
Учитель. Осмислення самих себе, своєї історії, свого коріння - це те, від чого починається само усвідомлення особистості як українця. Величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків на Запорозькій Січі. Де появлялось безліч втікачів з усієї України. В ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, щоб втікачів не могли розшукати їх.
Лунає козацька пісня «Їхав козак на війноньку»
Їхав козак на війноньку,
Сказав: «Прощай, дівчинонько.
Прощай, дівчино,
Чорнобривонько,
Їду в чужу сторононьку.
Дай-но, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі
Накриють очі,
Легше в могилі спочину».
Дала дівчина хустину,
Козак в бою загинув.
Гей серед поля
Гнеться тополя
Та й на козацьку могилу.
Козака несуть,
І коня ведуть,
Кінь головоньку клонить. (2)
А за ним, за ним
Його дівчина
Білі рученьки ломить. (2)
Ой ломи, ломи
Білі рученьки
До єдиного пальця! (2)
А не знайдеш ти,
Та дівчинонько,
Над козака коханця! (2)
Учитель. Ось і закінчився наш козацькі захід. Але не закінчилося наше знайомство з історією рідного краю, всього людства.
