Шевченко-поет. Шевченко-художник. Шевченко-людина

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ СВЯТО

«Шевченко-поет.  Шевченко-художник.

Шевченко-людина»

Мета:     поглибити знання учнів про життя та творчість Т.Г.Шевченка, зацікавити його віршами, що стали піснями, розвивати художньо-естетичні смаки; виховувати любов і повагу до Кобзаря.

Обладнання: презентація, фонограми шевченківських пісень; тексти віршів, покладених на музику; портрети поета, кни­ги Шевченка, ілюстрації учнів до улюблених творів Тараса Григоровича, фільм «Шевченко-художник».

Звучить фонограма пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

 1 - й ведучий. Ось так починається балада «Причинна» великого українського поета, пророка, національного генія — Тараса Шевчен­ка, — річницю якого вшановуватиме Україна 9 березня 2004 року.

2-й ведучий. Тарас Григорович занотував у своєму «Щоденнику»: «Історія мого життя — це частина історії моєї Вітчизни». Перегорнемо й ми сторінки життя та творчості поета, щоб вшанувати його пам'ять.

Сторінка життя Шевченка

Розповідь учителя. Дід Шевченка був шевцем, звідси і прізвище — Шевченко. 25 лютого за старим стилем (9 березня за новим) у сім'ї кріпаків Грицька та Катери­ни народився син Тарас, майбутній письменник. Народився в селі Моринцях, а дитячі роки проходили в Кирилівці, рідному селі його батька.

У селі Моринцях

У сільській хатині

                                    Уродився він на славу

Цілій Україні.

Хата Шевченків стояла на краю села. Убога й стара, під солом'яною стріхою з чорним димарем, була вона навколо побілена. Перед хатою був квітник сестри Катрі, коло воріт росла стара розлога верба із засохлим верхів'ям, а за нею стара клуня. За клунею був сад, а через сад провади­ла стежка вниз до левади.

З-під низької стріхи

Соколом піднявся.

Як промовив, його голос Громом розлягався.

Тарас товаришував з сусідчиною дівчиною-ровесницею — кучеря­вою маленькою Оксаночкою Коваленківною. Оксана і Тарас гралися вкупі.

1 - й ведучий.   Ріс Тарас під божою опікою, тож з дитинства вирізнявся своїми здіб­ностями. Навчився ліпити з глини «свиставки, жайворонків», умів малю­вати крейдою або вугіллям на стіні, на паркані. Пізніше Тарас згадає: Ми вкупочці колись росли, Маленькими тоді любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали.

Тарас був допитливою дитиною, хотів дізнатися, як небо держиться на «залізних стовпах». Постановив ці стовпи розшукати. Так його піді­брали чумаки і привезли назад до Кирилівки.

2-й ведучий.  Любив слухати оповідання дорослих людей, а також пісень. Мав надзвичайну пам'ять і пісень знав силу-силенну. Глибока вразливість відкривала йому незвичайний світ фантазії. Першою книгою життя для Тараса були розповіді батька про святих мучеників, другою — розпові­ді діда Івана про Коліївщину. Маючи вразливу душу, Шевченко пере­ймався стражданнями людей. А третьою книгою життя стали україн­ські пісні.

Учився у дяка дуже добре, швидко навчився читати. У 9 років Тарас лишився матері. Смуток і безнадія завітали до вбогої хати. Батькові не до малечі: треба було кріпацьке тягло тягнути. Тужили діти (шестеро) за матір'ю, особливо Тарас. Не мав до кого притулитися, не мав заступниці.

1 - й ведучий.   З приходом мачухи життя обернулося на справжнє пекло. В 11 років діти посиротіли. Мачуха стала повноправною хазяйкою. Помираючи, батько нічого не заповів своєму синові: «Мій син не буде абияким чо­ловіком, з нього буде або щось добре, або велике ледащо».

Розпочати самостійне життя Тарас вирішує після того, коли мачуха оббрехала хлопця, звинувачуючи його у крадіжці грошей.

Спочатку він пішов школярем-робітником до дяка Богорського. Читав за того Псалтир, коли дяк був п'яним. За це була Тарасу плата: хліб і гроші. Також замітав у хаті, розтоплював піч.

2-й ведучий.  Щоб потрапити на панський двір, треба було Тарасу вчитися у свого брата стельмашеству, брався й за підпасича, був наймитчуком. Але нічо­го так і не навчився, був неслухняним, непосидючим.

Тарас любив малювати, і пан Енгельгардт віддав його до цехового маляра Ширяєва, у якого Тарас вчився тримати пензля, вчився техніки малювання, декоративного мистецтва. Модним було розмальовувати по­кої, орнаментувати їх композиціями.

До Ширяєва приходили гості. У Літньому саду Шевченко розписував колони. Тут його побачив Сошенко. Так поступово Тарас познайомився з Гребінкою, Жуковським, які пізніше викупили його з кріпацтва.

Будучи дорослим, Шевченко не раз згадає своє сирітське життя.

Звучить фонограма пісні «І золотої, й дорогої».

1-й ведучий. Відомо, що Тарас рано навчився грамоти вдяка. Після уроків читав псалми, милувався поезією, декламував її вголос. Любив слухати пісні. Часто ховався в садах, щоб слухати, як співають люди, ідучи з поля

2-й ведучий. Пісенністю напоєна Шевченкова поезія. З раннього дитинства майбутній поет відчув глибоку любов до пісні. Мати його зна­ла багато пісень, і, за словами Тараса, «свою нудьгу переливала в свою дитину». І цю любов Шевченко проніс через усе життя.

1-й ведучий. Тарас Григорович пристрасно любив співати. Голо­су не мав, співав поганенько, але кожне слово в його пісні виливалося з таким чистим, щирим почуттям, що вряд чи гарний співак міг висло­вити його краще, ніж Тарас. Улюбленою піснею була «Ой зійди, зіронько вечірняя», під виконання якої голос завжди дрижав, на довгі вуса ско­чувалися сльози.

2-й ведучий. Про що думав поет? Думи мої, думи мої...

Звучить пісня «Думи мої..»

1-й ведучий. Тарас Шевченко мріяв про Україну, хотів бачити її вільною, а в ній вільну щасливу сім'ю.

Звучить пісня «Садок вишневий...»

2-й ведучий. Тарас Шевченко постійно уболівав за Україну: 24 роки був підневільним, 10 років ув'язненим — і все через любов до рідної землі.

Учитель. Шевченко уболівав не лише за Україну, а й за ін­ші слов'янські народи, тому й не дивно, що Тараса шанують не лише в Україні, а й поза її межами. Так, наприкінці 30-х — на початку 40-х рр.

Тарас Шевченко стає відомим у колах польської інтелігенції Варшави як учень К. Брюллова з незвичайною біографією, а з виходом «Кобза­ря» — як поет рідкісного обдарування.

Виявом шани до українського поета є численні переклади чеською мовою. Творчість Шевченка вплинула на розвиток болгарської літера­тури в епоху національного відродження. Поет був речником пригноб­леного народу, його твори ставали актуальними там, де виникала наці­онально-визвольна боротьба.

У Румунії було організовано перевезення в Україну забороненої літе­ратури, зокрема празького видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

«Тарас Шевченко є великою гордістю і славою для братів українців, і не тільки для них, а й для всіх слов'ян...», — так сприйняли поета та йо­го творчість в Югославії. Великий Кобзар щастя свого народу не мислив без щастя інших народів. Він був водночас як національним, так і інтер­національним поетом. На шляху, який пройшла поезія Шевченка до ба­гатьох європейських народів, велику роль відіграла німецька література. Важко назвати іншу іноземну мову, якою твори Шевченка перекладали­ся б стільки разів, як німецькою.

Згадки про Шевченка як захисника української мови знаходимо і в працях італійських славістів.

«В них відсутня будь-яка імітація, вони невимушено й природно, мов квіти, виростають з народного життя і народної поезії», — так писав про творчість Тараса Григоровича один французький критик.

В американську, англійську й канадську літератури творчість поета входить завдяки: перекладам його творів. На популяризацію Шевченкового імені великий вплив мала просвітницька діяльність української імміграції в Канаді.

У Греції в середині XX століття виходить друком книжка форматом в одну шістнадцяту аркуша в м'якій синій обкладинці, на якій відтворе­но ювілейну марку із репродукцією автопортрета Шевченка в папасі. Ця книжка на 94 сторінки є першою збіркою шевченкових поезій у Греції.

В Індії твори українського поета друкували 90 разів, а про його жит­тя та творчість видано понад 60 праць.

Звучить фонограма пісні «Учітесь, брати,...».

1 ведучий. Ми теж не забуваємо пророка нації.

Через своїх родичів поет був зв'язаний з Артемівськом, Горлівкою, Маріуполем. Один із донецьких нащадків Кобзаря — Шевченко Анатолій Васильович — написав книгу «Т. Г. Шевченко та Донеччина». Донецькі письменники багато зробили для популяризації творчості Шевченка.

Він прийшов на Донбас,

Як до рідного дому.

І спинився Тарас

На бульварі новому.

Як навкруг без кінця

Рідні діти і внуки,

Простягай до співця

Роботящії руки.

У 1939 році 5 вересня на вулиці Артема відкрив свої двері кінотеатр, у фойє якого була встановлена скульптура Т. Шевченка, виконана ху­дожником Івановим.

У 1955 році поруч з бібліотекою імені Крупської було відкрито пам'ятник Шевченку. Це була символічна дата — 12-річниця визволення Донецька від фашистських загарбників. Згодом у бібліотеці імені Круп­ської відкрито кімнату-музей Тараса Шевченка. Премію імені Шевченка посмертно було присуджено нашому земляку — Василю Стусу.

Донецький металургійний завод, міськвиконком Дружківки стали почесними фундаторами створення літопису «Останнім шляхом Коб­заря».

Звучить фонограма  пісні «Заповіт».

Перегляд фільму «Шевченко-художник»

1-й ведучий. Отож і ми сьогодні згадали про долю поета, який став генієм великої епохи XIX століття. І нехай його заповіт лунає по всій Україні та за її межами.