Спілкування в сім’ї

Спілкування є універсальною формою суспільного, економічного й духовного життя людей. Спілкування – неодмінна умова інтелектуальної і соціальної діяльності людини, її всебічного духовного і фізичного розвитку, найважливіше пізнання світу, збагачення знань, думок, почуттів, духовності людини та її особистісного самовираження.

Спілкування відіграє особливу роль у формуванні особистості, організації і взаємодії людей. Спілкування в сім'ї між батьками, батьками та дітьми, достатнє за кількістю та відповідне за змістом і формою, має бути однією з найважливіших турбот сім'ї. Причин для конфліктів наше сьогоднішнє життя підкидає чимало, та в усіх випадках, вважаю, людина повинна розібратись, оцінити ситуацію й прийняти правильне рішення. Гарячковість, поспіх, неувага й неповага одне до одного, дріб'язковість, байдужість, черствість, жорстокість, пияцтво й алкоголізм – ось причини, що призводять до сімейних сварок і розлучень, конфліктів між підлітками, а іноді й до трагедій. Якщо ми хочемо, щоб росли фізично й морально здоровими наші діти, вони повинні повсякчас опановувати мистецтво спілкування.

Передусім культура спілкування підлітків включає глибоке знання та розуміння себе, особливостей життя, його запитів, потреб і можливостей, адекватність реакцій.

Та головне в спілкуванні – взаємна повага, взаєморозуміння і взаємодія.

В умовах конфліктної сім'ї, відчуваючи вороже, недоброзичливе ставлення батьків одне до одного, підлітки набувають негативного досвіду спілкування. Вони зневірюються у можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми, передчасно розчаровуються у людських взаєминах і не набувають позитивного досвіду співіснування, такого необхідного для повноцінного життя.

У чому полягає негативний досвід конфліктної сім'ї для подальшого сімейного життя?

Дитина дорослішає в умовах суперечливих, неузгоджених вимог матері та батька.

 Духовна атмосфера сім'ї позбавлена спокою, миру, благополуччя, стабільності, тобто всіх тих умов, що необхідні для повноцінного духовного і психічного розвитку дитини.

    Різко підвищується ризик нервово-психічних захворювань. Зростає бездоглядність і безконтрольність поведінки. Дитина не засвоює багатьох моральних норм.

У неї часто формуються суперечливі почуття до своїх батьків, а інколи – навіть вороже ставлення до одного з них.

Спілкуючись зі своїми дітьми, батьки передусім мають дбати про збагачення їх різноманітною інформацією про навколишній світ, навичками спілкування з іншими людьми, дорослими і ровесниками. Тому наступна функція спілкування в сімейному вихованні – контроль поведінки дітей та рівня їх загального розвитку. Отже, для повноцінного, ефективного спілкування батьків і дітей, підлітків між собою величезне значення мають такі характерні риси, як інтенсивність, зміст, стиль. Усі вони взаємозв'язані і порушення якоїсь із них, обов'язково призводить до порушення всієї системи виховання дитини.

Здавалося б ми всі прагнемо виховати дітей такими, щоб вони приносили радість сім'ї. Чому ж дитина часто діє всупереч благородним намаганням батьків? Відповісти на це не просто. Річ у тім, що дитина розвивається одночасно і як продукт суспільного виховання (дитячий садок, школа, оточення близьких), і як індивід з притаманним лише йому сприйняттям дійсності, темпераментом, спадковістю тощо.

Усі дорослі причетні до процесу виховання повинні пам'ятати, що дитина – не розумна машина, не комп'ютер, куди досить закласти відповідні відомості, і матимеш жаданий результат. Щоб інформація "спрацювала", потрібне постійне спілкування з дитиною. Адже інтенсифікація навчання у школі, великий обсяг домашніх завдань, телебачення створюють дефіцит спілкування з дорослими та ровесниками.

Правильно роблять ті батьки, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з підлітком. Вони розповідають багато цікавого, разом щось майструють або читають книжки, складають казки, обговорюють події дня тощо.

Слово – могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо у конфліктній ситуації.

В.О.Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері -лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, сварливим, злим – залежить і виховання у дітей почуття відповідальності.

Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. "Як важливо, - підкреслював він, - щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа І обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок. Вона дасться тільки життям..."

 Стежте за власним мовленням. Пам'ятайте, що воно – відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте словами "повинен", "треба". Зверніть увагу на те, чи говорите дітям "дякую", "вибач", чи вистачає вам терпіння шукати все нові і нові слова для роз'яснення і переконання.

Звичайно, спілкування не виключає вимогливості, але вона не повинна домінувати у відносинах дітей і батьків. Не помічати "дрібниць" означає бути зовсім не проти "дрібниць". Їх треба виправляти, реагувати на них, але інколи вміти і не бачити.

Пам'ятаймо, що діти люблять не тільки слухати, але й думати, висловлювати власні судження, тобто вони хочуть брати участь у спілкуванні.

Поради батькам

1.Радійте вашій дитині.

2.Займаючись домашніми справами, наспівуйте щось.

3.Розмовляйте з дитиною спокійним, підбадьорюючим тоном.

4.Слухайте дитину уважно, коли вона вам щось розповідає.

5.Будьте терплячими.

6.Не скупіться на нагороду: похвалу чи поцілунок.

7.Заохочуйте зацікавленість та уяву дитини.

8.Піклуйтеся про те, щоб у дитини були нові враження, про котрі вона могла б розповісти.

9. Якщо дитина почала щось колекціонувати, займіться цим разом із нею.

10. Відвідуйте разом з дитиною музеї, бібліотеки, театри.

11. За будь-якої ситуації намагайтеся не втрачати почуття гумору.