Методи виховання у сім”ї

Методи виховання молодших школярів у сім”ї

У сучасній батьківській педагогіці чітко виділяються такі поняття, як засоби, методи та прийоми виховання дітей.

Під засобами виховання, на думку М.Стельмаховича, розуміємо той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямі. Їх поділяють на дві категорії – природні й надприродні. До природних засобів виховання належать: слово, фольклор, авторитет батьків, праця, навчання, навколишня природа. Домашній побут, національні звичаї та традиції, громадська думка, духовно-моральний мікроклімат сім’ї, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим дня, література та мистецтво, книга, театр, музеї, виставки, ігри та іграшки, мітинги, демонстрації, страйки, фізкультура й спорт, символи, атрибути, реліквії. До надприродних засобів виховання відносять релігію.

Як бачимо, засобами виховання виступають, з одного боку, різні види діяльності дітей (ігрова, навчальна. Трудова, спортивна. Мовленнєва. Пізнавальна, розумова), а з другого - сукупність предметів і явищ матеріальної культури, залучених для впливу на вихованців.

Будь-який засіб батьківської педагогіки треба застосовувати тільки тоді, коли він доречний.

Методи виховання прийнято ділити на загальні та часткові. Загальні методи виховання використовуються в усіх випадках виховання, часткові – лише в деяких.

На думку М.Стельмаховича,  методи родинного виховання розділяються на три групи:

·       методи переконання,

·       методи організації життєдіяльності людей;

·       методи стимулювання культурної поведінки.

Методи переконання покликані формувати свідомість дитини, судження, погляди, переконання, ідеали. До них належить: роз’яснення, повчання, порада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання, дискусія, тобто такі методи, які здатні забезпечувати цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності або ж подолання негативної поведінки. Вони збагачують розум дитини потрібними знаннями, виробляють життєві установки, ціннісні орієнтири.

Методи організації життєдіяльності дітей націлюють вихованців на «Єдність слова і діла», що має надзвичайно важливе значення у формуванні особистості. Виховання високої свідомості, свідомої дисципліни та культури поведінки не може успішно здійснюватися, якщо обмежується проповідуванням ідей, поглядів і норм поведінки. Треба ще втілювати їх на практиці, привчати змалку дітей неухильно дотримуватися даної вимоги. Цьому значною мірою сприятиме застосування таких методів, як практикування правильної поведінки, дотримання режиму праці та відпочинку, доручення, вимога, привчання, нагляд (догляд), прохання, наказ, заборона.

Беручи активну участь у конкретних заняттях разом із дорослими, дитина починає усвідомлювати себе корисним членом сім’ї, виконавцем спільної справи. Під час різноманітної діяльності дітей розширюється їх світобачення, життєвий досвід, збагачується свідомість, формуються такі особисті якості, які важко виробити за допомогою інших методів.

Успіх виховного процесу значною мірою зумовлюється застосуванням методів стимулювання культурної поведінки дитини (схвалення), змагання, заохочення, покарання. Головне призначення цієї групи методів, як вважає М.Стельмахович, - забезпечення педагогічної профілактики, тобто запобігання лихим думкам та злим крокам, надання простору для добрих помислів і благородних вчинків.

Схвалення – визнання дій і рішень дитини правильними, тобто бажання для їх продовження з метою утвердження доброчинності.

Змагання виражає природне прагнення дитини постійно звіряти й порівнювати свої сили та можливості з іншою особою, намагання перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників. Це сприяє розвитку в особистості творчості. Наполегливості, винахідливості, ініціативи, об’єктивної оцінки фактів.

Навіювання – психолого-педагогічний вплив вихователя на дитину з метою актуалізації або зміни в неї повідних установок, ціннісних орієнтацій та вчинків. Сугестійних формул в українській народній педагогіці багато («Не руйнуй пташиних гнізд, бо хата згорить!», «Не плюй на вогонь, бо обличчя заструпиться!»).

Заохочення – спонукання дитини до гарних вчинків шляхом ласки, похвал, нагород. До нього вдаємося тоді, коли хочемо відзначити її успіхи у навчанні, працьовитість, старанність.

Покарання – накладання покути за якусь провину. Застосовується у тих випадках, коли дитина свідомо не підкорюється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки.

Цей перелік методів виховання не претендує на повну вичерпність. Ви можете використовувати крім названих, власні педагогічні винаходи, аби вони не суперечили природи дитини.