ТЕМА. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930 рр.  ВСТУП. ПОЕЗІЯ

План-конспект уроку  №1 української літератури в 11 класі

Тема. Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями

Мета:    ознайомити учнів з історичними та суспільними умовами розвитку літератури XX століття, основними стильовими напрямами; розкрити поняття «роз­стріляне відродження»; розвивати усне зв’язне мов­лення одинадцятикласників, уміння користуватися довідковими виданнями й словниками; розвивати критичне мислення; тренувати вміння учнів уза­гальнювати, систематизувати та аналізувати отри­ману інформацію; учити вести дискусію, висловлю­вати та аргументувати власну думку, толерантно ставитися до іншої точки зору; виховувати інтерес до української літератури, пошану до історичного минулого рідної країни.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник з історії України, підбір фотографій письменників доби «розстріляного відродження», твори письменників, таблиця «Літературний процес ХХ століття».

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Робота за таблицею «Літературний процес ХХ століття»

Певнi особливостi лiтературного процесу розглядаються в межах таких історичних відрізків:

   2. Література й політика

Літературна дійсність в Україні 20-х рр. ХХ ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осьмачка, М. Бажан та ін. Привертає увагу дивовижне нуртування розмаїтих стильових течій, що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі, — авангардизм зі своїми відгалуженнями (футуризм і конструктивізм), революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, «неокласика», імпресіонізм, експресіонізм тощо.

Злива різних видань, калейдоскоп літературних угруповань («Плуг», «Гарт», «Аспанфут», ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та ін.), потоки маніфестів і декларацій, пристрасні полеміки про сутнісні проблеми творчості, — справді, нелегко було молодому митцеві зорієнтуватися в такій стихії. Здавалося, перед ним відкрилися широкі перспективи художнього самоствердження. Це давало підстави вважати 20-ті рр. «ренесансними».

Ідеться про свіжі, оновлювальні процеси, що мали свій конкретно-історичний зміст, відмінний від змісту класичного Відродження, зорієнтованого на універсальні критерії, поціновуваного як одна з органічних ланок поступу європейського мистецтва. Інша річ — українське відродження, що сприймається як спонтанний порив уперед, але часто з поглядами, оберненими в минувшину,у накопичені вчорашні проблеми. Мовиться не про одне відродження, а про їх низку, що витворює основу українства, коли з певної чергової національної катастрофи поставало нове покоління, представлене переважно письменниками, аби нарешті розв’язати не лише естетичні, а й національні та соціальні питання.

Така доля спіткала й творче покоління 20-х рр. ХХ ст. — неоднорідне,позначене різними орієнтаціями на художнє та позахудожнє життя, що не могло не призвести до внутрішнього розмежування, характеризувало своєрідність літературних угруповань. Адже АСПИС (Асоціація письменників),що склала 1924 р. основу для формування «Ланки» (з 1925 р. МАРС — Майстерня революційного слова) та «неокласиків», а також ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1925–1928 рр.) ставили собі мету —писати справжню літературу, що відповідала б високим естетичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами («Плуг», або Спілка селянських письменників, 1921–1925 рр.; «Гарт», або Спілка пролетарських письменників, 1922–1925 рр.; ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927–1932 рр.; «Молодняк» — Спілка комсомольських письменників, 1927–1932 рр.), панував неприпустимий для творчості партійно-адміністративний стиль. Їхні зусилля спрямовувалися на культивування безперспективного «пролетарського реалізму», перейнятого не художнім,а чужим для мистецтва класовим духом. Решта течій проголошувалася «буржуазними», «попутницькими». Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме й «попутники», а не опікувані компартією «пролетарські письменники»,збагатили нашу літературу творами нев’янучої цінності.

Літературна ситуація

Українські письменники 20-х рр. ХХ ст. розрізняли дві дійсності — національне, близьке їм відродження, та невідповідну його змістові більшовицьку версію життя, задля якої вимагалося заперечувати минувшину, виповнюватися класовою ненавистю. Світ розчахнувся, як писав М. Рильський, «на «так» і «ні» — на «біле і червоне», зумовивши болісне роздвоєння людської душі.

Неприхована правда промовляла у творах «Я (Романтика)» М. Хвильового,«Смерть» Б. Антоненка-Давидовича, «Третя революція» В. Підмогильного,у збірках «Дні» Є. Плужника, «На пожарищі» Д. Фальківського, приголомшувала сучасників масштабами трагедії громадянської війни, спровокованої більшовиками. Література лишилася вірною гуманістичним принципам.

Вона зберігала віру в незнищенні духовні цінності, хоч і сама зазнала впливу руйнівних чинників.           

3. Художньо-стильові напрями й течії в літературі

До того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури нового часу літературними напрямами й водночас художніми методами (та стилями) є бароко, класицизм, сентименталізм,романтизм, реалізм,натуралізм, модернізм, постмодернізм тощо.

Окремо слід сказати про соцреалізм, модернізм та постмодерн як методи,що використовувалися (чи використовуються) українською літературою.

Модернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ–ХХ ст. Головні ознаки:

·                                 перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;

·                                 вищість таланту й мистецтва;

·                                 головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;

·                                 звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва»)та від жорстких канонів.

Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, А. Рембо,П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке.

         В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, О. Луцький), «Української хати» (М. Вороний, О. Олесь, М. Євшан, Г. Чупринка).

        Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм (деякі вчені вважають авангардизм окремим явищем через його деструктивну направленість), сюрреалізм, неоромантизм.

Символізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Виник у Франції в 70-х рр. ХІХ ст. (С. Малларме, А. Рембо, П. Верлен). Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя (як для реалізму), а «медіум», посередник між цим світом і вищим ірраціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і символ. Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом повинен ховатися інший, таємний. Об’єкт мистецтва — символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. «Інший» світ може бути відкритий через мистецтво поезії й музики, звідси намагання внести в письменство «дух музики». Література, на думку символістів, є не функціонером, а самоцінним виявом прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце.

В українській літературі символізм з’явився на початку ХХ ст. Повністю розкритися не зміг через несприятливі історичні умови, проте його риси бачимо в поезії представників «Молодої музи» (В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Чернецький) та «Української хати» (О. Олесь, М. Вороний, М. Євшан, Г. Чупринка), після революції — «Музагет» (П. Тичина, Д. Загул, М. Терещенко, О. Слісаренко, Я. Савченко, В. Кобилянський), останнім «спалахом» вважається творчість групи «Митуса» (Р.Купчинський, В. Бобринський, О. Бабій, Ю. Шкрумеляк).

Імпресіонізм

               Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Завдання імпресіонізму — передати світ таким, яким його відчуває автор, відтворити мінливі відчуття та переживання. Первісно виник у малярстві (назва — від картини К. Моне«Імпресія. Схід сонця»), у літературі чіткої поетики не виробив, наближаючись то до натуралізму чи реалізму (в прозі), то до символізму (в поезії). Основні риси: уривчастий, фрагментарний суб’єктивний опис, багатий кольоро та звукопис, передача різних внутрішніх станів автора.

Представники: брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, С. Цвейг. В українській літературі елементи імпресіонізму спостерігаємо у М. Коцюбинського,Г. Михайличенка, М. Хвильового.                                   

Експресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Також уважається течією авангардизму. Протистоїть реалізму та імпресіонізму. Головним завданням експресіонізму є відображення максималізованого авторського переживання через напругу переживань та емоцій. Для експресіонізму характерні: загострена «нервова» емоційність, ірраціональність, гіперболічність, гротеск, фрагментарність письма, одноколірність чи протиставлення барв. Часто у творчості експресіоністів поєднуються зовні протилежні явища: буденність і космічність, вульгарність і пафос, пацифізм і революційність. Представники: Г. Тракль, Б. Брехт, М. Брод. В українській літературі — В. Стефаник(окремі риси), Ю. Клен, М. Хвильовий, М. Куліш.

Футуризм

Один із напрямів авангардизму початку ХХ століття, відгалуження модернізму. Головні ознаки: деструктивна направленість щодо класичних художніх зразків, урбанізм (зображення й естетизація міста як головного місця подій), епатажність, прагнення створити мистецтво майбутнього (звідси й назва).

Футуристи намагалися абсолютно оновити мистецтво на всіх рівнях — аж до словотворення, поєднання письменства з малярством та кіно.

Першим теоретиком футуризму був італієць Т. Марінетті. У Росії йогопредставляли І. Северянін, В. Хлєбніков, В. Маяковський, в українській літературі — М. Семенко, Г. Шкурупій. Виконавши прогресивну на певному етапі деструктивну роль, футуризм, як і загалом авангардизм, відійшову минуле. Певні риси футуризму простежуються в неоавангардистів кінця80-х — початку 90-х рр. ХХ ст., зокрема групи «Червона фіра».

Авангардизм

Поєднання течій у мистецтві, що виникають у кризові періоди, коли певний напрям або стиль уже вичерпав себе, а створені ним «канонічні зразки»перетворилися на кліше. Авангардизм заперечує та викриває їх шляхом висміювання, пародіювання, гротескового поєднання. Головна функція авангардизму — деструктивна, його мета — «очищення шляху» для нового, що має прийти в мистецтво. Авангардизм не є конструктивним, не здатен на створення власних цінностей. Тому він виникає «хвилями», з часом, виконавши свою місію, зникає. З погляду історії літератури авангардизм ХХ століття вважають одним із відгалужень модернізму. Його риси бачимо в кубістів, експресіоністів, дадаїстів.

В українській літературі ХХ століття авангардизм виникав двічі: у 20-х роках, коли виникла потреба оновлення народницької літератури (пов’язаний з іменами поетів-футуристів М. Семенка, Г. Шкурупія) і в кінці 80-х — на початку 90-х (неоавангардизм), викривши штучні та зужиті аспекти літератури соцреалізму (групи «Бу-Ба-Бу»,»ЛуГоСад», «Нова деґенерація»).

Неоромантизм

Стильова течія модернізму в українській літературі початку ХХ ст. Леся Українка називала його «новоромантизмом». На відміну від класичного романтизму, який проголошував розрив між дійсністю та ідеалом, неоромантизм вважав за можливе їх поєднання завдяки силі волі людини, її потягу до втілення мрії, здійснення неможливого. В українській літературі неоромантизм виявився в драматургії Лесі Українки, творчості митців «розстріляного відродження» (О. Влизько, М. Йогансен, Ю. Яновський) та «празької школи» (О. Ольжич, О. Теліга), у романі «Тигролови» І. Багряного. У зарубіжнійлітературі він виявляється у творах Р. Кіплінга, Р.-Л. Стівенсона, Г. Ібсена,Е.-Л. Войнич, Дж. Лондона, К. Гамсуна, М.Гумільова.

Соцреалізм

Соціалістичний реалізм. Псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті — набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні й позаестетичні принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня за ангажованість.                                 

Поняття прекрасного могло застосовуватися тільки для прославлення радянського ладу та його містифікованих, реально не існуючих героїв (Павлик Морозов, Олександр Матросов), потворне — у зображенні всіх представників інших суспільних устроїв та ворогів ладу.

З погляду поетики прикметними рисами (точніше, вимогами, які формулювалися на з’їздах і висловлювалися в постановах) соцреалізму є: історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм); конфлікт у радянській дійсності є боротьбою хорошого зі ще кращим, а потворне — окремими недоліками, обов’язково подоланими у творі; вузька робітничо-селянська тематика; сакралізація радянської історії та вождів; обов’язковою була наявність позитивних героїв (комуністів) і негативних. Соцреалістична критика твори сучасників оцінювала винятково з точки зору втілення догм. У випадку їх недотримання творчість отримувала ярлики «буржуазна» та «націоналістична», вилучалася з бібліотек, надалі не публікувалася, автор піддавався цькуванню в пресі, а за значні відхилення — репресіям. Твори класики оцінювалися з точки зору «передбачення» радянського ладу, у випадку неспівпадіння — генії перетлумачувалися у вигідному світлі й навіть містифікувалися (Т. Шевченко — атеїст), митці меншого масштабу просто замовчувалися.

У той же час у середовищі соцреалізму з’являлися високомистецькі твори,які відповідали деяким його вимогам, але ставили гуманізм вище партійності(наприклад, «Собор» О. Гончара). Загалом соціалістичний реалізм був набором догм, створених для контролю партії над письменниками, перетворення літератури в агітацію.

Заангажованість

Насиченість літератури пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. Заангажованість літератури — прояв суспільної  відповідальності митця за результати своєї творчості. Панівна в СРСР теорія партійності літератури призвела до крайнього ступеня заангажованості письменства, до продукування творів за попередньо розробленими ідеологічними зразками та нормами (соцреалізм). Це спричинило появу великої кількості малохудожніх творів — псевдолітератури.

Заангажованість літератури зростає в період змагань поневолених народів за незалежність. Критики-народники (С. Єфремов та ін.) надавали заангажованості великого значення, протиставляючи її естетиці. Талановиті митці,зокрема, «празької школи» змогли поєднати заангажованість з високою художністю, давши приклад удалого розв’язання проблеми.

Постмодернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини ХХ —початку ХХІ ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав авангардистську «втому від культури», пересиченість культури («все вже написано»).

Ідейні риси: історична іронія; зневіра в прогрес; ідея циклічності часу і вічної повторюваності; зневіра в будь-яку ідею, яка бачиться знаряддям маніпуляції; відчуття пересиченості західної цивілізації. Риси поетики: інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); гра з часом, з історією; широке використання алюзій; іронія, яка пронизує весь твір; тяжіння до прози ускладненої форми (романи з «вільним» розташуванням розділів). Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс(«Бляшаний барабан», 1947 р.). Визначні представники: У. Еко, Х. Л. Борхес, М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пєлєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.

В українській літературі (як і в російській пост-СРСРівській) постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізму, органічно поєднавшись з неоавангардизмом. Представники: Ю.Андрухович, О. Ірванець, Ю. Іздрик, Т. Прохасько.

4. Основні літературні організації, угрупування 1920-х років ХХ ст.

5. Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х —початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920–1930-х рр. За це десятиліття (1921–1931 рр.) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на1 жовтня 1925 р. в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень1933 р., коли 12–13 травня стався арешт Михайла Ялового й самогубство Миколи Хвильового.

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада1937 р. Тоді «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко,

Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

6. Репресії проти митців

Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С.Єфремова. Передсудом постало 45 чоловік, серед яких були академіки, професори, учителі,

священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки й культури, жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів.

Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський.

Його незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели й кінорежисера О. Довженка. У 1938–1954 рр. було репресовано майже238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції.

За підрахунками істориків літератури, з них 17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безвісти, 7 померли в ув’язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати багатьох товаришів.

Закрили театр «Березіль», арештували й розстріляли всесвітньо відомого режисера Леся Курбаса. Жорстокої розправи зазнали митці кобзарського цеху.

За різними підрахунками впродовж 1930-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, серед загиблих — композитор і мистецтвознавець, засновник харківської школи бандури Гнат Хоткевич.

Про масштаби репресій говорить і такий факт: з 85 вчених-мовознавців репресували 62. Лише наркомат освіти «очистили» від 2 тисяч співробітників.

ІV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника. Дати розгорнуту відповідь на запитання: «Розстріляне Відродження» — суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?

2. Виразне читання та аналіз творів письменників «розстріляного відродження» (на вибір учнів).

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. Поезія. Провідна роль поезії у 20-ті рр.. Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. П.Тичина – найбільший модерніст 20-хрр. Художнє відтворення національно-визвольного пробудження народу, уславлення борців за вільну Україну у вірші «Пам’яті тридцяти».

Мета:  навчити учнів розуміти основні тенденції української поезії 1920-х років, її «вітаїстичність», усвідомити трагізм творчої долі письменника; розвивати навички аналізу ліричних творів, уміння висловлювати власні думки та враження, підтверджувати їх цитатами з тексту; виховувати любов до поезії, естетичний смак.

Обладнання: підручник, текст поезії, портрет П.Тичини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Слово вчителя.

     У бурхливі 20-ті роки ХХ ст. провідним жанром літератури стала поезія як потужне ліричне самовираження й емоційне переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів.

      Серед найяскравіших творчих особистостей – П.Тичина, М.Йогансен, В.Сосюра, М.Семенко, М.Бажан, М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович та ін..

2.  Бесіда

УЧ: Вдома ви повинні були підготувати повідомлення з даної теми, тому окресліть мотиви, жанрову специфіку й характер стильових шукань в українській ліриці 20-х років.

ОВ: Передусім поети зосереджують увагу на героїко-романтичному оспівуванні української національної революції, на внутрішніх процесах народження нової особистості, свідомого українця, захисника незалежної Вітчизни. Можна виділити декілька тенденцій у розвитку поезії. Насамперед – це лірика, яка поглиблено аналізує складні процеси внутрішнього світу особистості, породжені бурхливими подіями часу. Виокремлюється лірика громадянська, політично спрямована, культивована пролетарськими поетами, які створювали абстрактно-символічний образ класу, зосереджуючи увагу на психології маси. Спираючись на традиції української та європейської поезії, П.Тичина, Є.Плужник, В.Сосюра, неокласики звернулись до філософського осмислення буття людини. Розвиваються жанри сонета, медитації, вірша-рефлексії, вірша-пейзажу, вірша-портрета, елегії. Митці порушували вічні теми свободи й неволі, життя і смерті, людини  і всесвіту, особи й колективу. Інтенсивно розвивається урбаністична поезія, яка в ХІХ столітті майже не культивувалася в українській літературі. Митці оспівують індустріалізацію країни. Зазнає оновлення пейзажна лірика, набуває осмислення теми людини і природи. Розвивається мариністична лірика, в якій тема моря символізує образ світобудови, лоно усього живого. Особливого розквіту досягає верлібр. Виникає новий жанровий різновид – лірична поема. Сюжет у ній розгортається як потік суперечливих роздумів і переживань ліричного героя.

УЧ: Які мистецькі течії і напрями цього періоду ви знаєте?

ОВ: Імпресіонізм, символізм, футуризм.

УЧ: Хто такі «перші хоробрі»? Окресліть їх творчість.

ОВ: До «перших хоробрих» відносимо Василя Чумака та Василя Еллана-Блакитного. В.Чумак – поет-імпресіоніст – видав лише одну збірку «Заспів». Його погляди формувалися під впливом О.Олеся. Збірка пройнята космічними образами, героїзацією подвигу окремої людини й народу, адже митець вірив в ідею світової революції й відродження України як держави. Для стилю Чумака характерними є стислість, «рубаніть вислову», прості непоширені речення, за допомогою яких відтворено мінливість вражень ліричного героя. Цим досягається емоційність творів. В.Еллан-Блакитний навчився тонко через ритмомелодику передавати мінливі душевні стани, поєднувати в цілісність образи-символи й звукопис вірша. Його лірику сповнюють мотиви боротьби, дії, життєствердження. Пише поезії-марсельєзи, марші, гімни революції.

УЧ: З*ясуйте роль поезії символістів в утвердженні модернізму в українській літературі. Які духовні цінності утверджували символісти?

ОВ: Основним у ліриці був символ – стійка метафора. Він став принципом узагальнення; його призначення – відкрити сутність світу ідей і мрій. Поети-символісти збагатили лірику розмаїттям рефлексій, навіювань, інтуїтивних здогадів, гри на багатозначності слова. Яскравим представником є Яків Савченко. Естетична концепція дійсності ірреальна: за світом явищ, які людина бачить, ховається справжній світ, невідомий і таємничий. Покликання поета – збагнути його та відкрити читачам.

УЧ: Розкажіть про художні пошуки поетів-футуристів. З якою метою вони вдавалися до епатажу?  

ОВ: Поети-футуристи, оновлюючи виражальні засоби лірики, прагнули «випустити слова на волю», звільнити вірш від збігів фрази та віршованого рядка, щедро творили нові слова. Замість евфонії (милозвучності), вони вводили в поезію дисонанси (різноголосність), застосовували вільні асоціації, щоб передати ритми нової доби.. Найталановитішим поетом-футуристом був Михайль Семенко. Він проголосив деструкцію форми, епатаж.

УЧ: Отже, поезія 20-х років ХХ століття характеризується модерними художніми стильовими течіями й напрямками, новаторськими засобами змалювання духовного світу людини. Оновилася проблематика й жанровий репертуар лірики, застосовувалися як традиційні прийоми моделювання життя, так і новітні, авангардні. Всі ці прийоми ми розглянемо на прикладі поезій тих поетів, яких будемо вивчати надалі.

3. Теорія літератури.

УЧ: М.Хвильовим, письменником і теоретиком літератури була проголошена теза про «романтику вітаїзму». Саме вітаїстичність стала провідною рисою української поезії тих років. Запишемо визначення:

Вітаїзм, вітаїстичність, віталізм – це філософське вчення про життя як прояв внутрішньої «життєвої сили», що підкорює собі всі процеси в живих організмах. Хвильовий тлумачив це вчення як нова філософія життя, антитеза «біологічному віталізму». Естетика вітаїзму стверджувала життєвість української нації, незнищенність її духу, віру в те, що українське мистецтво прилучиться до найвищих естетичних цінностей.

4. Повідомлення учнів.

УЧ: Найпомітнішою постаттю в українській поезії 20-30-хрр. Ххст. Є П.Тичина. Про нього написано безліч статей, монографій, досліджень. Але трагізм його творчої долі не осягнений до кінця, і для нащадків залишається загадкою, хто ж він, геній чи пігмей. (За словами В.Стуса)

Ознайомлення  з біографією П.Тичини.

Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей талантами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину. Поет був надзвичайно талановитою людиною :  він вільно володів п’ятнадцятьма мовами, чудово малював , грав на  кількох музичних інструментах, був прекрасним співаком і диригентом , писав музику. Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який підтримав іскру Божу хлопця. А ще, можливо, доленосний вибір зумовлювався тим , що слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: слово може і змалювати, і озвучити, і розказати.

Постать Павла Тичини в українській літературі – знакова. Адже з його поезією асоціюється початок новітньої доби в національному мистецтві.  Про трагізм долі поета ми дізнаємося, почувши біографію поета.

   ( Учень розповідає    біографію  Павла Тичини, учні  конспектують   )

                                    Перегляд презентації

Учитель. Кажуть, що поет починається, як річка, з джерела. Чи мав Павло Тичина своє джерело?

Учень. Так! Це волелюбний рідний край, напоєна мудрістю і силою древня і загадкова Чернігівська земля із чарівними поліськими гаями і галявинами, співуча мова земляків, які розмовляли, як співали, мову і мелодію сплітаючи воєдино. Пісня, українська народна пісня — генетичне зерно поезії Павла Тичини.

Учитель. Як весняна повінь — безмежна і безбережна — ввійшов в українську літературу поет зі своїми ранніми поезіями і першою збіркою «Сонячні кларнети». Чому ж вона так називається? Відповісти на це запитання нам допоможе учень-літературознавець.

Виступ учня-літературознавця.

1.Загальна характеристика збірки «Сонячні кларнети»

Перша книжка поезій Павла Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Соняшні»), вийшла друком у 1918 р. На обкладинці соняшники .

Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського слова clavus, що означає ясний. Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.

Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту.

Учитель. «Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. Василь Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «компліменти були великі».

Учень – літературознавець. У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки Павло Тичина включив 44 найкращих своїх твори, поєднаних між собою змістом і стилем. «Сонячні кларнети» відзначаються організованістю і симетрією: вони мають своєрідну увертюру — вірш «Не Зевс, не Пан...» і поділяються на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші (відомі вже нам) «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та такі, які прочитали вперше: «Подивилась ясно», «О люба Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів справді можна назвати «світлою нотою збірки».

Друга група — це вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною: «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція («Одчиняйте двері...», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорботними нотами» збірки.

2. Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики

   Учні по черзі читають висловлювання, записують у зошити

     Літературознавець Олександр Білецький:

«Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина) відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «сонячними кларнетами».

Поет Микола Бажан: «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев'ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров) і читали, і п'яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою нечуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги.

Мені здається, що я стрибком рвонувся до глибшого розуміння владності й таїнства української поезії...»

Критик Леонід Новиченко: «Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок, внаслідок якого постало явище з певних поглядів рідкісне у всій слов'янській поезії тих часів. Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах, ці пульсуючі ритми, що вібрують якоюсь космічною напругою і дають підстави назвати автора так, як був колись названий Ван Гог, — «художником світових ритмів»? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».

Письменник Василь Барка: «Тичина-«клярнетист», можливо, був найвизначніший лірик світу в свої «клясичні» роки (1914-1924)».

Критик Юрій Лавриненко: «Автор «Соняшних кларнетів» став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу... твору: відчував ритм як «порядкуючу силу»,... як засіб... антихаосу в творчості — житті — Космосі».

Учитель. А зараз  проаналізуємо окремі твори Павла Тичини. Завдання: з'ясувати особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини.

Фразу «Ви знаєте...» кажуть майже пошепки, найближчим знайомим. У Тичини цими словами починається один з найвідоміших віршів раннього періоду «Ви знаєте, як липа шелестить...»

                                         Учень читає вірш

  Учитель пропонує проаналізувати поезію за опорною схемою

                           Опорна схема аналізу ліричного твору

1. Автор, його місце в літературі.

2. Тематичне спрямування всієї творчості.

3. Які життєві обставини дали імпульс для написання твору (якщо відомо).

4. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригуюча ( чи ні).

5. Тема поезії та провідні мотиви.

6. Ідея.

7. Жанр

8. Композиція ( якщо є).

9. Ліричний герой.

10. Образи, символи (якщо є) твору.

11. Сюжетні лінії (якщо є).

12. Настрій (мінор, мажор ).

13. Художні засоби.

14. Віршований розмір, рима.

15. Місце твору в доробку поета.

16. Його актуальність на сьогодні.

17. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.

 Учень (фрагмент можливої відповіді)

Ця поезія належить до  жанру пейзажної лірики. Це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов'язуються з душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії єдність пейзажного образу і ліричного настрою відчутна дуже сильно. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.  Картини природи і людські почуття чергуються:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? — Пейзажний етюд

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі. -  Переживання ліричного героя

Кохана спить...

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми і переживання.

Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», « Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення (« А солов'ї!...Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини. Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

Учитель. У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниці світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами...»

                          Учениця напам'ять читає вірш «Арфами, арфами...»

Учитель  Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

                   Далі учні продовжують аналіз вірша за опорною схемою

— У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

— Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:    «Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років.  «Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

— Тичинина весна дуже схожа на дівчину Весну, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими узорами. ЇЇ золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком  .

Учитель. Розмову про вірш «О панно Інно...» розпочнемо з   уривка з біографічної повісті Станіслава Тельнюка «Павло Тичина».

                          Читають за ролями  підготовлені учні 

Автор. Якось Павло Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами...» Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:

Поля. А я знаю подібний у Вороного — «Блакитна панна».

Має крилами весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар

Попелястих, пелехатих...

Автор. Павло також знав цей вірш... і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин, вірш неоригінальний чи навіть запозичений. Знітився, не знав, що відповісти... Втрутилась Інна — сестра Полі.

Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродушний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж вона є... А у вас — весна ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви говорите те, що бачите і відчуваєте...

Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна...Він розумів, що вона йому дуже-дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі...А далі буде так. Він із Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемко безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме...

Учитель. Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши і перемучившись, Тичина напише вірш «О панно Інно...»і подарує сестрі Поліни.

                                       Учень читає вірш напам'ять

   Аналіз вірша учнями.

 Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор майстерно використовує взаємодію музичного і живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться і страждає від кохання. А думка-згадка, що любов загублено, подається у супроводі такої промовистої деталі — «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз, обірваних і номінативних речень (Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і навпаки,— в зорові. Наприклад: «Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо...шепіт гаю... О ні, то очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Вірш «О панно Інно...» складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему,ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чуті слова письменник ввів у свій контекст, і вони набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований діамант, зблиснувши такою барвистою гамою злотоцінної любові і ніжності.

Учитель  зачитує відгук Станіслава Тельнюка про вірш «О  панно Інно...»

 «Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла... Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною».   Справді, інтимні вірші П.Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Вериківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»),  П. Козицький ( «А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і В. Морозов («О  панно Інно...»).

                                       Звучить романс «О панно Інно...»

3.Поняття  «модернізм», «кларнетизм» , «вітаїстичність» ( запис у зошити)

IV. Підсумок уроку

1. Визначте найголовнішу ознаку світлої поезії збірки «Сонячні кларнети».

(Найголовнішою ознакою світлої поезії «Сонячних кларнетів» є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією).

— Коли навкруги — чудесний світ, а ти щасливий, то хіба замислюєшся над тим, чому тобі радісно? Отак і поет — не прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій світ: радійте, будьте молоді й щасливі! Життя того варте!   У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика».)

      2.  У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини?

( У надзвичайно високій, порівняно з попередниками і сучасниками, образності відтворення світу , у своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму.

3.  Чи  погоджуєтесь ви зі словами Миколи Зерова про те, що Тичина        «уже в «Сонячних кларнетах» відкрив свої козирі? Обґрунтуйте відповідь.

Учитель. Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його поезії кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова...» Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу.

Життя великого поета було часткою життя всього українського народу. Разом із ним  він печалився і радів, гинув і знову воскресав. І, здається, весь безмір його любові до України, до  її природи вмістився в кількох зболено-гірких рядках його вірша , написаного незадовго до смерті :

                   Радощі і чорну днину –

                   Все я з вами розділю.

                   Любите ви Україну –

                   Я ще більш її люблю.

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети»; підготувати аналіз поезії «Пам’яті тридцяти…»; скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів»

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х років. Михайль Семенко –  поет-футурист. Урбаністичні мотиви його лірики (“Бажання”,  “Місто” й “Запрошення”).                                           

Мета: ознайомити учнів з основними ознаками авангардизму й футуризму як течіями модернізму в українській поезії XX ст.;  розвивати навички аналізу поетичних творів; виховувати  зацікавлення  незвичайними  літературними явищами.

Обл  Обладнання: портрет М.Семенка, літературознавчі словники, вірші поета.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель (читає уривок із поезії)

О куле  земна

Куле, прекрасна ти й велична

Як останній поет на тобі

Я… куле земна

І тобі таки справді співає

Останній на тобі поете

Цебто я -

Лірик океанів

І континентів

О куле земна –

Куле земна моя!

М. Семенко «Меридіан»

То хто ж він – останній поет земної кулі? Майстер епатажу в українській поезії, нещадний критик заштампованих поетичних прийомів, карколомний експериментатор у художній поетичній формі, прихильник верлібру, а в цілому неординарна особистість поезії 20–х років XX століття. Це Михайло Васильович Семенко.

III. Повідомлення теми і мети уроку

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Словникова робота

З’ясування за літературознавчим та тлумачним словниками значення слів: авангард, футуризм, урбанізм, епатаж, верлібр.

Авангард – один із етапів розвитку модернізму – мистецтво протесту й руйнування.

Футуризм -  формалістичний напрям, характерними ознаками якого є

заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю.

Верлібр – форма вірша, яка не має наскрізної симетричної будови. Відсутній поділ на строфи, структурно наближений до пози. Рядки різної довжини. Притаманний фольклору.

Урбанізм – (від лат. – міський) – культ великого промислового міста, його

 атмосфери, штибу життя.

Епатаж – скандальна витівка; поведінка, що порушує загальноприйняті  норми і правила.

Вчитель. Міні – лекція

    Тепер спробуємо створити цілісне уявлення про одне із відгалужень модернізму – футуризм та його представника в поезії – М. Семенка.Насправді футуризм є виявом авангардизму – радикального етапу модернізму. Цей етап виник у роки Першої світової війни і в різних формах існує в сучасній літературі. Це мистецтво протесту й руйнування. Авангардисти заперечують міщанство й банальність культури. Вони прагнуть зруйнувати традиційний стиль життя. Тому у житті й творчості вдаються до епатажних «вибриків», до пародіювання того, що у суспільстві є священним і непорушним. Їхнє відтворення життя гротескне, цинічно – саркастичне. Однак, найчастіше така поведінка – це маска, під якою криється романтична вишукана душа. Метою авангардизму є зведення все до гри, аби показати несерйозність, дріб’язковість усіх тих цінностей, які звикли вважати серйозними й важливими. Авангард дуже успішно виконує функцію оздоровлення суспільного життя й мистецького смаку.

Футуризм – це перший і найяскравіший вплив авангардистської течії в модернізмі. Як вважається, поклав початок цьому напрямку 1909 р. італійський поет Марінетті. Цей стиль, суперечливий і строкатий, розпадається на кубізм, егофутуризм, імажинізм, дадаїзм та інші. У 10-20-х роках XX століття футуризм бурхливо розвивається у Росії. Там існувала група «Гілея», до якої входили брати Бурлюки, В.Хлєбников, В.Маяковський, О. Гуро. В українській літературі цей стиль у 1914 році під впливом російського футуризму започаткував Михайло Семенко двома збірками: «Дерзання» та «Кверофутуризм».

Робота з підручником

2. Створення інформаційного грона «Особливості футуризму як стилю» (за матеріалами підручника)

Футуристичні угрупування        

Ця течія в мистецтві зародилась в першому десятилітті XX столітті в Італії. Духовні причини виникнення цієї течії, її природу обґрунтував російський філософ М. Бердяєв. На думку мислителя, футуризм є наслідком утвердження нової епохи – індустріальної, міської, що прийшла на зміну патріархальній, сільській. Цілісний людський образ зникає у всезагальному розпорошенні.

Маніфест футуристів написав поет Філіпо Марінетті, оприлюднивши його у паризькій газет «Фігаро» 1909 року. Першу українську футуристичну організацію «Фламінго» створив Михайло Семенко у 1919 році. До неї увійшли Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, Володимир Ярошенко, художник Анатолій Петрицький. Символами футуристів були жовта лінія та жовта блуза, яку згодом замінили синьою, що мали вказувати на їхнє пролетарське походження. 1921 року Слісаренко утворює науково – мистецьку групу «Ком космос», через рік перейменовано на «Аспанфут».

1927 року Михайло Семенко утворив організацію «Нова генерація» й видавав до 1930 року під цією назвою журнал, котрий найбільше європеїзував тогочасну українську літературу.

Михайло Семенко. Риси футуризму в його творчості

Семенко Михайло народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився у Києві. В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка"). Перша збірка виходить 1913 року під назвою -"Prèlude". В цю збірку увійшли мелозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

Наприкінці 20-их років розпочинається III період творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, внаслідок уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, важко було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив "революційний футуризм" й опублікував "ревфутпоему" - "Товариш Сонце" та "Дві поезофільми". Був редактором журналу "Мистецтво". 1920 року видав разом з М. Любченко і О. Слісаренком "Альманах трьох". 1921 року збірку "проміння погроз". Тоді ж організував "Ударну групу поетів футуристів", перейменовану на асоціацію панфутуристів "Аспанфут" (1922-1924 рр.), кредо й маніфест якої були проголошені в альманасі "Семафор у майбутнє" (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію "лівого фронту" (укр. "ЛЕФ") і перетворив "Аспанфут" на "Комункульт" (1924 року), одночасно працював (1924 - 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав у "Кобзарі" дві збірки своїх творів 1910 - 1922 років, 1925 року збірку "В революцію" та поезофільм "Степ"; 1927 року, разом з Г. Шкурупієм та М. Бажаном, "Зустріч на перехресній станції" і заснував нове об'єднання футуристів "Нова Генерація" з журналом цієї ж назви (1927 - 1930 рр.). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка "Малий кобзар і нові вірші", 1928 року).

1930 року вийшов збірник памфлетів та віршів "Європа і ми" з центральною тезою: "Треба вчитися у Європи - це так, та не думати "ефіопою". Памфлети Семенка цікаві й з художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різних мовних стилів тощо.

     1930-их років визнав "помилковість" своїх колишніх позицій, виявом чого були збірки "Сучасні вірші" (1931), "З радянського щоденника) і "Китай в огні" (1932).

     У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

      23 квітня 1937 року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У серпні 1960-их років - реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми переважно з села, бо місто було українцям майже чуже. І тільки після війни футуристи ніби-то відкрили його для себе. Їх захопили такі почуття та емоції, що вони не встигали переводити їх у звиклі слова, а висловлювалися уривками слів та окремими складами: “дир... бул... щил... ва... мак... кро... Футуристи дали українській літературі дуже великого поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили і урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

Семенко був "фігурою доби". Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз "проговорювався", висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою і жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які "хатяни" та молодомузівці з їхньою половинчастою "модерністю" не пристали би.

 Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.

Михайло Семенко видав понад 20 збірок різної мистецької вартості: «П’єро задається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює», «Кобзар», «Проміння погроз», «Зібрання творів». 

Поет екзальтовано захопився революцією й вітав її як руйнацію традиційних устоїв життя. Звідси надмірне уживання революційної риторики, публіцистичність у багатьох творах. Семенко вибудував в українській поезії культ урбанізму. Він запов’язався зруйнувати селянську основу поезії. Замість споконвічної мрійливості й лагідності Семенко «малює» динамічний урбаністичний пейзаж. Він оспівує автомобілі, локомотиви, задимлені міста.

Культ урбанізму створив особливий стиль поета: «телеграфний стиль» , синтаксичний максималізм, введення розмовно-побутової та науково-термінологічної лексики. Чи не головна мета Семенка – футуриста – експериментувати з формою. Найпопулярніший його здобуток – віртуозний звукопис, вибудуваний за динамічним, музичним принципом.

Авангардські твори митця написані верлібром. У «Поемі повстань» він закликав поетів: «Поети, зривайте метр! Ляжте під колеса революції». Слово і фрази поет розташував у графічні конструкції, вдався до акростихів, різних комбінацій слів, бажаючи усім цим викликати певні суб’єктивні почуття.

    3. Аналіз  поезій М. Семенка (за хрестоматією). Поезія «Місто»

Завдання:

- визначте головний мотив твору;

- поясніть особливість побудови вірша; відсутність строф, рядки - слова, рядки-склади, відсутність розділових знаків;

- назвіть авторські неологізми;

- назвіть образи твору (автомобілі, дим, бензин, образ задимленого міста);

- поясніть, яку роль відіграє нагнітання приголосних звуків у поезії, які приголосні повторюються, як називається це явище? (алітерація: бі, бо, бу, бігорух; палять, пах, паска; кохають; життєдать, життєрух,  життєбензин).

- Чи є цей вірш верлібром? (Так)

- Наведіть приклади дисонансу (співзвучність, при якому приголосні

           збігаються, а голосні різні: елі-мілі; жить-благать).

4. Аналіз поезії «Товариш Сонце»

           Завдання:

- Як автор визначив жанр твору? (революційний футуризм)

- Визначте жанр твору (громадянська лірика)

- Визначте провідний мотив (заклик до об’єднання для спільного руху у майбутнє; створення колективного образу будівничого нового  життя)

- Яка частина мови переважає у творі, з якою метою Семенко це  робить? (дієслова створюють у читача ілюзію руху)

- Знайдіть приклади:

повторів;

тавтології;

градації;

анафори.

- Що символізує образ сонця у поемі? (нове життя).

V. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

«На уроці для мене було відкриттям…..

VI. Домашнє завдання

Самостійно проаналізувати поезії М. Семенка «Тротуар», «Меридіан».

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема.    Київські «неокласики». Микола Зеров («Київ − традиція»).Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша. Філософічність, афористичність їхньої лірики. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.

Мета:    розкрити положення неокласицизму щодо розвитку літератури і мистецтва. Познайомити учнів із творчістю київських “неокласиків”,  з життєвим та творчим шляхом лідера "неокласиків" Миколи Зерова. Прищепити вміння тонко відчувати лірику,  естетику поетичного образу, урівноваженості і філософської самозаглибленості при зіткненні з життєвими проблемами.  Розвивати в учнів поетичне сприйняття світу, навики виразного й усвідомленого  читання ліричних творів, аналізу поезій.

Обладнання: портрети поетів- київських “неокласиків”,  , тексти віршів

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.                                                         

                                                      Хід уроку

І. Організаційний момент

Емоційна готовність учнів до уроку

ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

 ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями нового навчального матеріалу

Епіграф уроку

Перекладач, учений, критик і поет,

Закоханий в Елладу і поетів Риму,

Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму,

Великий ерудит, природжений естет...

В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

Коли засліплені безглуздий культ кували,

В неволі дальній, де німа холодна мла,

Миколи Зерова не стало.

                                                     І.Теліга

1. Вступне слово вчителя

Творча постать Миколи Костьовича Зерова, поета, перекладача, літературознавця, критика, помітно виділяється навіть на тлі багатого на таланти літературного життя 20-х років. Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова, рідкісний ерудит, проникливий історик літератури, блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом-Хмарою та Освальдом Бургардтом він належав до так званої групи “неокласиків”. Вертаючи сучасникам творчість М. Зерова, варто пройти стежками та дорогами життя цього унікального митця, доля якого випала на складний передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв це як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати. Йшов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, “гострої розпуки гострий біль”, але водночас і незникаючу буттєву радість.

 2. Неокласицизм (від гр. neos — новий і лат. classicus — зразко­вий) — течія в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів, проголошенні гасел «чистого мистецтва» та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у середині XIX ст. в західноєвропейській літературі. Його тенденції позначились на російській та українсь­кій поезії (А. Майков, М. Щербина, М. Рильський, Юрій Клен).

Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово». Сюди входили такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович,

 М. Драй-Хмара, Освальд Бургард і  М. Рим­ський, які прагнули підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.

Група неокласиків в українській поезії 20-х років, відмежовуючись від так званої пролетарської культури», прагнула наслідувати мистецтво минулих епох. До основних рис цієї школи, крім підкресленої уваги до худож­ньої форми, відносять також орієнтацію на вивірені віками духовні цінності, відданість традиціям світової класики (від античності до початку XX ст.), віддання переваги історико-культурній та морально-психологі­чній проблематиці, негативне ставлення до політизації мистецтва, повернення до вічних законів мистецтва, орієнтир на кращі здобут­ки античності, інтелектуалізм, вико­ристання зразків античної культури і культури епохи Відродження, есте­тизм, аристократизм духу, гармонія між розумом і почуттями, несприйняття радянської дійсності (комуніс­тичної ідеології - всього, що призве­ло до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

3. Життєвий шлях Миколи Зерова. Повідомлення учнів доповнює вчитель.

Повідомлення №1.        Дитинство

    Микола Костьович Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові Пол­тавської губернії в сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. Батько його похо­див із селян, розумів, що зробити кар'єру вихідцю з народу надзвичайно тяж­ко (сам працював учителем, згодом директором школи, а ще пізніше - інспек­тором народних шкіл), тому всім своїм синам (а дітей у сім'ї було семеро: 5 синів і 2 дочки) дав вищу освіту. Микола - найстарший, але не єдиний інте­лектуал серед братів Зерових. Молодші: Дмитро став відомим ботаніком, ака­деміком АН УРСР, Костянтин - визнаним гідробіологом, Михайло - визна­ним поетом і редактором, який у діаспорі виступав під псевдонімом Михайло Орест. Зерови не були росіянами за походженням. Мати вийшла з козацького знатного роду роду Яреськів з-під Диканьки на Полтавщині. Дід і прадід по батьковій лінії - чернігівці, які переїхали з Ніжина. Хоча вдома говорили ро­сійською мовою, до чого зобов'язували посади батька, мати часто співала ук­раїнські народні пісні дітям. Дядько по материнській лінії - П.Яресько - дуже вплинув на світогляд малого Миколи й на його життєву позицію в майбутньо­му. Навчився читати Миколка в чотири роки. З допомогою батька у ранньому дитинстві легко опанував початки географії, астрономії, ботаніки.

Повідомлення №2.    Освіта і перші публікації

У своїй першій школі - Зіньківській початковій - Микола Зеров учився разом з Пав­лом Губенком - майбутнім гумористом Остапом Вишнею.

З 1903 до 1908 року Зеров здобував освіту в Першій київській гімназії, де на нього особливий вплив мав талановитий учитель-латинолог. Гімна­зисти дивувалися феноменальній пам'яті ровесника й часто екзаменували його: "...Проробляли з ним такі тести: давали прочитати при них сторінку богослов'я і, згромадившись коло нього, стежили за рухом його зіниць, і була умова, що текст має бути прочитаний лише один раз). Потім ми підручник забирали, і він повторював прочитане слово в слово. А текст  вибирали трудний". Вчився М.Зеров виключно на "відмінно", але медалі не отримав через те, що прямо висловлював опозиційні думки до подій у державі. У 1908 році юнак склав конкурсний екзамен у Петербурзький уні­верситет, але через матеріальні нестатки і особисту апатію до цього міста вирішив за краще вчитися в Києві на історико-філологічному факультеті університету імені святого Володимира. Тут під керівництвом приват-до­цента В.Данилевича Микола Зеров написав свою першу наукову працю -курсову роботу "Літопис Граб'янки як історичне джерело і літературна пам'ятка", яку у травні 1914 року блискуче захистив уже як дипломну. З 1912 року Микола Зеров починає публікувати свої перші наукові розвідки у педагогічному журналі "Світло", а наступного року досить часто друкує й рецензії і в газеті "Рада". Одночасно Микола - активний член студентсь­кої громади, один з кращих студентів вузу. 9 травня 1910 року помер відо­мий український письменник і педагог Борис Грінченко. Над його моги­лою виступив молодий Зеров і дав своєрідну клятву. Почуте з уст молодо­го науковця вражало свіжістю думки й глибоким змістом.

Повідомлення №3 .  Учителювання

Миколі Зерову пророчили велике майбутнє, обіцяли залишити при уні­верситеті. Але через надто різкі публічні виступи й конфлікт з деканом-шо-віністом професором Т.Флорінським наукова кар'єра почала пробуксовува­ти, а тому Зеров поїхав учителювати до Златопільської гімназії. Тут він вик­ладав латинську мову й історію, але деколи приходилося підміняти колег, які читали зовсім інші предмети. Одного разу Миколу Зерова попросили провести урок географії. Коли він увійшов у клас і вияснив тему попереднього уроку, виявилося, що учні забули принести карту, а тепер відмовлялися відпо­відати. Щоб не тратити лишнього часу, "Микола Костьович, недовго дума­ючи, розграфив на дошці меридіани та паралелі північної частини Росії з усіма потрібними деталями". На уроках історії Зеров сипав датами. Коли ж приходилося викладати літературу, цитував десятки віршів напам'ять. Діти обожнювали свого учителя, але самому йому в Златопіллі було тісно. Вир­ватися з цієї глухої провінції вдалося аж у 1917 році, коли Зеров уже був делегатом двох українських учительських з'їздів і заявив про себе як чудо­вий оратор й здібний науковець. З вересня 1917 року Зеров очолював секре­таріат педагогічної ради Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства, а також викладав тут латинь. Як постійний рецензент, Микола Костевич починає співробітництво із журналом "Кни­гар", пізніше стає його редактором.

Не покидаючи роботи в гімназії і ви­кладання у Київському архітектурному інституті, сам пробує себе в поезії. Зеров сходиться також з митцями і вченими, які гуртувалися навколо рек­тора Української Академії мистецтв Г.Нарбута.

У 1920 році Микола Зеров одружується з Софією Лободою, видає кни­гу перекладів з античних авторів "Антологія римської поезії", де були вміщені твори Катулла, Вертілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціала, а також кни­гу "Нова українська поезія", що стала явищем у літературному процесі.

Голод у двадцятих роках був настільки страшним, що Зеров з сім'єю вирішує покинути столицю. Він влаштовується на роботу в Баришівську соціально-економічну школу, де працює біля трьох років, не пориваючи при цьому зв'язків з Києвом. "Баришівський період" життя був дуже плідним. Тут народилися усі вірші, які Зеров пізніше помістив у збірку "Камена", багато сонетів, сатир, перекладів і навіть кілька маленьких опо­відань. Та провінція Зерова пригнічувала, і тому як тільки в 1923 році вче­ному запропонували посаду професора Київського інституту народної ос­віти, він переїхав у центр. З жовтня Микола Зеров почав читати тут такі цікаві лекції, що про них поширювалися легенди. Проте викладач не тільки читав, а й уважно слухав відповіді студентів, не тільки пояснював, а й ви­магав глибокого розуміння предмета. Ю.Лавріненко підкреслював: "Як педагог, науковець і критик - Зеров був нещадний до лінивого примітивіз­му й неуцтва та вимагав найвищого рівня. На здібнішу літературну і нау­кову молодь він мав величезний вплив, незалежно від її до нього особис­тих симпатій чи антипатій". Українську літературу Микола Зеров викла­дав одночасно у кількох вузах Києва.

Повідомлення №4.   1923—1925. Неокласики

Двадцяті роки української літератури дійсно пройшли "під знаком Зерова", коронованого терновим вінком вождя "неокласиків". 1923 рік для цього угруповання став своєрідним трампліном. Всі неокласики - від "грона п'ятірного" до В.Домонтовича - вже проживали в столиці, спілкувалися, дружили. У цей час М.Зеров познайомився також з майбутнім лідером "ВАПЛІТЕ" Миколою Хвильовим, коли той у складі харківської письмен­ницької організації "Гарт" приїхав до Києва.

У 1924 році вийшла книжка М.Зерова "Камена", яка принесла авторові велику славу, хоч сам Зеров свої вірші зневажливо називав "сухарями" і навіть про власні набутки іронічно писав у третій особі, підкреслюючи одночасно також свою безкомпромісність: "До драм, оповідань і доносів не причет­ний. Найтяжче даються йому поезії". У вступі до "Камени" звучить докір малограмотним українським митцям: "Ні для кого не секрет, що наші по­ети, за кількома нечисленними виїмками, дуже мало вчаться і мало працю­ють над технікою слова... В результаті - довга низка поем, позбавлених музичності, колориту, словесної економії, доброї синтакси, хорошого слов­ника. .. І тут, на мій погляд, праця над латинськими класиками та французь­кими парнасцями може нам у великій пригоді стати". Письменник дещо за­недбує своє покликання літературного критика і всі зусилля докладає до справи перекладів, власне літератури та літературознавства. Появляється його чудова праця "Леся Українка". Разом з С.Єфремовим та П.Филиповичем М Зеров приступає до другого тому "Нового українського письменства", працює упорядником "Збірника з теорії та історії письменства", перший випуск якого під назвою "Література" побачив світ у 192% році. У 1929 році виходить книга М.Зерова "Від Куліша до Винниченка".

              Повідомлення №5 .     1925—1928.  Літературна дискусія

Микола Зеров брав активну участь у літературній дискусії 1925 -1928 рр., підтримував погляди на літературу Миколи Хвильового, разом з іншими "неокласиками" проводив кілька літературних вечорів. Експан­сивний, "рухливий, як живе срібло", лідер "неокласиків" "щедро розси­пав... серед своїх друзів епіграми, римовані жарти, віршовані листи". Аналізуючи питання завтрашнього дня української літератури, Микола Зеров заявляв: "Ми повинні повсякчас заявляти про потребу уважного відношення до всякої культурної цінності". А в той же час дуже вимог­ливо ставився до виданого, іронізуючи: "Плуг" пише для села, а "Гарт" для города, а виходить ні к селу, ні к городу". Зеров виступав проти сепа­ратизму в письменницькому середовищі й провінційності у стосунках: '"Ми повинні протестувати проти гуртківства і гурткового патріотизму, гурткової виключності в наших літературних відносинах". Такі виснов­ки не були випадковими, адже неокласики виступали проти регіоналізму, проти народництва і спроби "плужанської" реставрації. Вченому виста­чало наснаги на все, навіть на допомогу в перекладанні М.Рильському "Пана Тадеуша" А.Міцкевича. Завдяки Зерову український читач зміг причаститися до античної літератури, прочитати українською мовою Байрона, Петрарку, Бодлера, Пушкіна, Лєрмонтова.

Улюблена праця його ніколи не втомлювала, не набридала. Навіть коли М.Зеров приїжджав на дачу, то з собою брав роботу, сідав на ве­ранді й перекладав або творив свої власні вірші. Коли не давалися рими, йшов до лісу, а за якийсь час уже повертався вдоволеним: підібрав чудо­ве слово! У розквіті таланту Микола Зеров стає надто помітною постаттю. Його вже не могло не зауважити недремне око тоталітарної системи. Якщо ж узяти до уваги ще й те, шо Микола Зеров "був великим майстром дратувати українську громадську думку" у той час, коли не логічні дока­зи, а донос вирішував будь-яку справу, то він сам себе підставляв, набли­жав фатальну розв'язку. До того ж йому заздрили, не маючи сил дорівня­тися ні в перекладі, ні у віршуванні, ні у критичній оцінці, ні в літерату­рознавчих студіях. "Переклад "Бориса Годунова", - засвідчувала дружина, - був останньою великою працею Зерова, доконаною в Києві". А пере­кладачем Микола Костьович був непересічним. Досі в українській літе­ратурі нема рівного йому на цьому поприщі. Тож варто прислухатися до оцінки Зерова Г.Кочуром: "...Перекладознавчий і перекладацький доро­бок Зерова має першорядну вагу в українській літературі - це вже стало аксіомою й дискусій не викликає".

1 вересня 1934 року Зерова усунули від викладацької роботи в Київсь­кому університеті, але ще залишили на кафедрі рівно на два місяці. В цей час письменника наче переслідує якийсь злий фатум: помирає його єди­ний син. Якщо взяти до уваги, що свого хлопчика письменник надзвичай­но любив, то це стало страшним ударом. Дружина залишила промовисті свідчення про Зерова-сім'янина: "Зеров був добрим чоловіком, але бать­ком ще кращим. Сина нашого він любив і пишався ним від часу його по­яви на світ. Сподіваючись дитини, я боялась, щоб не народилась дівчинка, бажала собі сина. А Зеров казав, що він однаково буде вдоволений і сином,і донькою. Одначе вже тоді, як народилася дитина, повернувшися з робо­ти, де його вітали, він сказав мені: "А знаєш, це дуже добре, що в нас хлопчик, зовсім по-іншому поздоровляють із сином. Мабуть, інша слава сонцеві, інша місяцеві і зіркам". Малого у сім'ї звали Котиком, хоча в мет­риці записали Федором. З юних літ дитя проявляло себе справжнім вун­деркіндом. Ніхто й уявити не міг, що цьому розумнику доля відвела тільки десять років. Ось ще одні болючі спогади дружини: "Наприкінці 1934 р., у десятилітньому віці, помер від шкарлатини наш єдиний син Котик. Коли хлопчик захворів, проф. Брацлавський, відомий тоді в Києві епідеміолог, сказав мені: "Ви, батьки, гадаєте, що такі розвинуті діти великий плюс? Для нас, лікарів, це великий мінус. У них стомлений мозок, вони погано переносять хвороби"... Хоч як ми боролися за життя хлопчика, урятувати його не вдалося. Доглядаючи малого, заразилася і я від нього шкарлатиною. В лікарні поклали нас до різних відділів, дитина померла без мене. Відразу мені про це не сказали, я теж була в тяжкому стані. Увесь тягар страшного лиха звалився на бідного Миколу Костьовича. На самоті зустрінув він жорстокий удар долі, сам поховав сина. Про смерть його написав мені до лікарні згодом, коли минула криза моєї хвороби... Вперше зради­ли його сила волі й життєрадісність, якими завжди він так помітно відзна­чався. Дуже тяжко було йому переживати втрату сина. Він говорив про дитину, що "це був щасливий десятилітній сон, який ніколи вже не повто­риться". .. Пройде рівно день у день три роки від смерті Котика - і розстрі­ляють його батька. Наче містика. Але як же поставилися до трагічного факту хвороби і смерті дитини викладача колеги у вузі? Поспівчували?

Повідомлення №6.        Початок терору. Арешт

З першого листопада наказом ректора без жодних пояснень причини профе­сора Миколу Зерова вигнали з університету. Друзі починають сторонити­ся лідера "неокласиків", наче прокаженого. Над ним тяжіє тавро "ворога народу". Щоб якось вислизнути з пастки і отримати роботу, професор виї­жджає у Москву, але 28 квітня 1935 року його, як і двох інших "неокла­сиків" - П.Филиповича й М. Драй-Хмару, заарештовують. 20 травня Ми­колу Костьовича відправляють у Київ нібито як свідка в процесі над СВУ, та швидко зі свідка він перетворюється у "ворога народу", підсудного.

Чи було у Миколи Зерова передчуття трагедії у поезіях останнього періоду? Навряд. Або ж він гасив інтуїтивні здогади, боячись напророчи­ти собі щось ще страшніше. Напередодні арешту появився досить оптим­істичний, хоч і перейнятий мукою та затяжним чеканням добрих змін вірш:

Смутна, о земле, ти! Скупа, обітована.

А може, це не ти, а сам я туманію...

Чи ж скоро у мені, о Теплий Олексію,

Минуться туга, біль, розтане темний лід?

Чи скоро пролісок прокинеться для мене

І, рястом криючи утрати глибший слід,

Заграє, зацвіте надії тло зелене?

І раптом тюремна камера. Звинувачення - тероризм й те, що "входив до складу керівництва контрреволюційної організації, яка ставила перед собою завдання скинення радянської влади на Україні й створення бур­жуазної незалежної Української республіки". Найбезглуздіше з усіх можливих для поетів звинувачень. За одними свідченнями, перебуваючи в стані загяжної депресії після втрати єдиного сина, Микола Зеров, не читаючи, підписав усе, що йому підсунули в НКВД. За іншою версією, Зерова жор­стоко допитували й змусили підписати визнання, що він особисто був ліде­ром серед тих, хто мав учинити замах на Косіора і Постишева. Але якщо навіть лідера "неокласиків" і зламали морально в чекістській катівні, то це ще не свідчить про його слабодухість. В.Петров з цього приводу писав: "Чимало було тих, що, сидячи під слідством, місяцями витримували гніт допитів і знаходили в собі моральну силу не підписати акт обвинувачення.  Але не меншу моральну й творчу силу треба було мати, щоб і під час слідства, і потім на засланні продовжувати свій труд". У групу "банди Зе­рова" вписують П.Филиповича, А.Лебедя, Марка Вороного, Л.Митьковича, Б.Пилипенка. Зерову інкримінують керівництво українською контрреволюційною організацією і присуджують до 10 років позбавлення волі. Справжньою насмішкою Зерова над неправедним судом можна вважати його виступ перед оголошенням вироку: "С моей точки зрения, был толь­ко один раз сделан призыв к террору - в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского (йдеться про поезію П.Куліша "До коб­зи" -О.С.)". А в лютому 1936 року Миколу Зерова висилають на Соловки.

Розповідь учителя.       Заслання

На початку червня 1936 року етап прибув на місце, вказане у вироку. За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом. Йому доручали прибирати кімнати господарської служби. Впоравшись з немудрим за­няттям, Зеров віддавався улюбленій праці в комірчині сторожа: перекла­дав, писав літературознавчі розвідки, про що повідомляв у листах свою дружину. Вважають, що саме на Соловках М.Зеров завершив багаторіч­ну роботу над перекладом українською мовою "Енеїди" Вергілія. На жаль, рукопис перекладу загубився, пропав або був знищений. А йшлося Зеро­ву не про одну "Енеїду". І.Заславський підкреслює: "Засланий на Солов­ки Микола Зеров і тут живе інтенсивним інтелектуальним життям". До того ж і сам в'язень найбільше турбується не своєю неволею, а тим, що вона порушила його творчі плани: "До 1937 р. я повинен був скінчити книгу розвідок з української літератури, до 1938 - "Енеїду" та "Останніх римлян" ("Akademia"), до 1939- третій випуск "Нового українського пись­менства"... Тепер усе це відкладене на безрік, але компенсувати не­здійсненне треба таки чимось: тож я ношуся з планами..." Він не тільки планував, а читав книги з табірної бібліотеки, удосконалював своє знан­ня англійської, перекладав, творив... Останній лист датований 19 верес­ня 1937 року. Зеров готувався до своєї другої соловецької зими і просив надіслати калоші. Вони йому вже не знадобилися…

У жовтні через перенаселеність концтаборів  каральні органи вирішили переглянути деякі справи й зробити "відстріл". "Особливою трійкою" по Ленінградській області 9.10.1937 року багатьом соловецьким в'язням, у тому числі М.Зерову, П.Филиповичу, М.Вороному попередній вирок був замінений розстрі­лом. Знищили їх 3 листопада 1937 року, приурочивши виконання вироку до 20-ї річниці жовтневого перевороту. Роздумуючи про свій кінець, 1 березня 1922 року Микола Зеров написав вірша, яким і годилося б закінчити цю сумну розповідь:

Тягар робочих літ наліг мені на плечі

Стих безтурботний сміх і споважнілі речі,

І голос чую я настирливо-шорсткий:

"Лукавий наймите, а де ж доробок твій?

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї,

Чи ж добре ти робив над чорною ріллею,

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?"

Як гірко слухати оті терпкі слова

І як не заздрить вам і молодості вашій,

Цій сповненій вина і ненадпитій чаші,

Цій гострій свіжості передсвітніх годин,

Цій смужечці зорі над тихим сном долин!

4. Творчість Миколи Зерова

Його внесок до нашої культури великий і коштовний, а заплачено йому за нього мученицькою смертю на Соловках. Час усе розставив на свої місця. По праву вершинною ми вважаємо зерівську творчість - літературознавчу, перекладацьку, поетичну, схиляємось перед його громадянським подвигом.

Микола Зеров - представник українського неокласицизму, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню українського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейської культури.

Класична пластика, i контур строгий,

I логiки залiзна течiя –

Оце твоя, поезiє, дорога.

Леконт де Мiль, Жозе Ередiя,

Парнаських зiр незахiдне сузiр'я

Зведуть тебе на справжнi верхогiр'я.

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов'янської iсторiї: "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш". Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет. До речi, епiтет чорний лише двiчi використано у цiй поезiї.

Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали менi, старому,

Вдягали в довгу чорну паполому,

Давали пити не вино, а чад

                   ***

Нiч мiсячна кругом, така студена,

Антена гнеться, як струнке стебло,

I чорний день дзвонить в стремена.

    Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiї далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають "замрiяний золотоглавий Київ", "бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова".

5. Опрацювання програмової поезії М.Зерова «Київ − традиція»

Микола Зеров справедливо вважається лідером "неокласиків". У своїй оригінальній поетичній творчості Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Сонети писав за строгим класичним взірцем - написав їх  загалом 85. Філософічність, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників.

Микола Зеров майстерно володiв поетичною формою сонету, хоч будучи людиною сором'язливою, зауважував, що його вiршам притаманна синтаксична одноманiтнiсть, обмеженiсть лексики. В поезiї М. Зерова довершенiсть i зрiлiсть думки знайшла вiдповiдну форму. Вона вiдточена, як дiамант найвищої проби. Його iм'я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспiра, Рильського. Вiн був надто вимогливим як до iнших, так i до себе. Нещадно таврував неуцтво, примiтивiзм, був лицарем справжньої культури, пiдтримував прогресивнi, цiкавi творчi пошуки

М. Зеров зацікавився сонетом у часи навчання на класичному відділі історико-філологічного факультету Київського університету, де він серйозно займався вивченням латинської та давньогрецької мов і літератур.  М. Зеров вважав сонет формою найвищої художньої майстерності та лаконічності вислову. Характер, високий інтелект, особливий літературний хист, любов до класичної досконалості запрограмували М. Зерова на прихильність до канонічної віршової побудови та захоплення живою культурною традицією.

Цьому жанру належить основне місце в поетичному доробку письменника. До процесу творчості М. Зеров підходив зважено, з найвищою вимогливістю. Сонети сприяли розкриттю його поетичного таланту, чіткому вираженню думки. Через сонетну форму виявилися нові грані таланту художника слова. Поет, маючи свій особливий тип мислення, вбачав у сонеті більш придатнішу форму виявлення думок, переживань та властивого саме йому сприйняття навколишнього світу. М. Зерову вдалося поєднати у сонеті глибокі знання історії та справжнє, тонке відчуття звукової гармонії. Його твори досягнули рівня довершеності, інтелектуальної напруги та неповторності філософського мислення.

Сонет — це чотирнадцятирядковий вірш. Він ділиться на два чотиривірші і два тривірші, написані п'ятистопним або шестистопним ямбом. Чотиривірші у сонеті можуть мати рими або перехресні (абаб), або кільцеві (абба). У тривіршах допускається більше варіацій: вгв, вгв; вгд, вгд; вгд, дгв. Проте можливі й інші способи римування, але загальне правило таке: якщо в чотиривіршах римування перехресне, то в тривіршах — кільцеве, і навпаки.

Творчість і взагалі культурна діяльність Миколи Зерова й інших неокласиків невідривні від Києва, від його рельєфу, рясно прикрашеного творіннями славетного Растреллі, Шеделя та інших гігантів минулого.

Микола Зеров любив Київ щиро. Із задоволенням показував гостям його живописні куточки, Софійський собор, по якому водив буквально годинами, Києво-Печерську лавру, Кирилівську церкву. Як згадувала його дружина, він милувався мармуровим саркофагом Ярослава Мудрого, а знаменита брама Заборовського, пам'ятна для нього спогадами про незабутній гурток Георгія Нарбута, була улюбленим місцем прогулянок.  Вважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня». Свій сонет, написаний 1927 р., він так і назвав: «Київ навесні ввечері».

 Хоч  як  звели  тебе  гермокопіди 

І  несмак  архітекторів-нездар, 

І  всюди  прослід  залишив  пожар,— 

Ти  все  стоїш,  веселий,  ясновидий 

І  недаремно  вихваляють  гіди 

Красу  твою,  твій  найдорожчий  дар 

Синіють  води,  зеленіє  яр, 

І  стелються  сліпучі  краєвиди. 

А  вулиці  твої  виводить  зір 

В  повітря  чисте.  В  запашний  простір, 

Де  ходить  вітер  горовий  і  п’яний, 

І  в  тихий  час,  як  западає  ніч, 

Поважно  гомонять  старі  каштани 

І  в  небо  зносять  міріади  свіч. 

  I, очевидно, вже класикою київського поетичного пейзажу стали ось ці зеровські рядки:

Але, мандрівче, тут на пісках стань,

Глянь на химери бароккових бань,

На Шеделя білоколонне диво.

Живе життя і силу ще таїть

Оця гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

                              «Київ з лівого берега»

                              Збірка «Сонети і елегії»

            Мабуть, буде справедливо нагадати, що лише в часи святкування 1500-літнього ювілею міста, лише під впливом тодішніх ювілейних публікацій широка суспільність дійшла усвідомлення історичної ролі Києва, його визначального місця в нашій історії. Справді, розуміння Києва приблизно 1982 року суттєво змінилося. Такі й були зеровські думки 1923 року:

Ніхто твоїх не заперечить прав

І вперше світ осяв ТВОЇ висоти...

Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiï далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають "замрiяний золотоглавий Киïв", "бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова". Вiн свято вiрить в те, що

                  Живе життя, i силу ще таïть

                    Оця гора зелена i дрiмлива,

                   Ця золотом цвяхована блакить.

5.1     Виразне читання поезії з відповідним коментарем

КИЇВ — ТРАДИЦІЯ

Ніхто твоїх не заперечить прав.

Так, перший світ осяв твої висоти,

До тебе тислись войовничі готи,

І Данпарштадт із пущі виглядав.

Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав

Щербив меча об Золоті ворота,

Про тебе теревені плів Ляссота

І Левассер Бонплан байки складав.

І в наші дні зберіг ти чар-отруту:

В тобі розбили табір аспанфути —

Кують, і мелють, і дивують світ.

Тут і Тичина, голосний і юний,

Животворив душею давній міт

І "Плуга" вів у сонячні комуни.

1923

5.2 Тема: усвідомлення історичної ролі Києва, його визначального місця в нашій історії.

5.3 Ідея: возвеличення краси замрiяного золотоглавого Києва, його визначального місця в нашій історії.

 5.4 Основна думка:

Ніхто твоїх не заперечить прав.

Так, перший світ осяв твої висоти

5.5 Жанр: сонет

5.5.1.Вид лірики: громадянська лірика

5.6 Римування: перехресне (абаб) і кільцев (абба).

5.7  Віршований розмір: ямб

5.8 Художні особливості твору:

 метафори - перший світ осяв твої висоти, зберіг ти чар-отруту

                     В тобі розбили табір аспанфути —

                     Кують, і мелють, і дивують світ.

                   Тичина  "Плуга" вів у сонячні комуни.

епітети - Тичина, голосний і юний,

5.9  Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями

1. Про що свідчить початок вірша?

2. Чому Зеров звертається до образу Києва?

3.Які історичні події, пов’язані з Києвом, згадує поет у поезії «Київ-традиція»

4. Прокоментуйте слова:

                         Тут і Тичина, голосний і юний,

                         Животворив душею давній міт

                          І "Плуга" вів у сонячні комуни.

5. Яка  ролі Києва в нашій історії ?

ІV. Закріплення навчального матеріалу

Проведення тестування

1.Укажіть назву течії в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів

А імпресіонізм;

Б експресіонізм

В неокласицизм

Г неоромантизм

2.  Навколо якого київського видавництва групувалися неокласики ?

А«Слово»;

Б «Книга»

В «Київ»;

Г «Дніпро»

3. Хто з письменників не входив до неокласиків

А Максим Рильський,

Б Павло Филипович,

В  Павло Тичина

Г Микола Зеров

4  Микола Зеров належав до

А Київської школи

Б шістдесятників

В неокласиків

Г  «Празької школи»

5.Жанр лірики «Київ-традиція»

А інтимна

Б пейзажна

В філософська

Г громадянська

6. Тичина  вів у сонячні комуни

А «Плуга»

Б «Гарт»

В неокласиків

Г «Слово»

7.Ліричний герой описує красу

А каштанів

Б акацій

В Києва

Г Чернігова

8. І в наші дні Київ  зберіг

А чар-отруту 

Б чар-зілля

В красу

Г привабливість

9. За жанром поезія «Київ-традиція»

А  ода

Б сонет

В балада

Г елегія

10   Провідним мотивом вірша «Київ-традиція» є

А   усвідомлення історичної ролі Києва, його визначального місця в нашій історії.

Б   роль митця у розвитку культурних традицій киян

В безмежна вдячність матері й рідному місту

Г віра в неминучий розквіт України

11 Прочитайте уривок поезії Миколи Зерова

І недаремно вихваляють гіди

Красу твою, твій найдорожчий дар

Синіють води, зеленіє яр,

І стелються сліпучі краєвиди.

Твір написано

А хореєм

 Б ямбом

В дактилем

 Г анапестом

12  Установіть відповідність

V. Підсумок уроку

VІ.  Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІ. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення про життя і творчість Максима Рильського. Скласти хронологічну таблицю

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. Євген Плужник — один із провідних поетів «розстріляного відродження». Сповідальність, ліричність, філософічність поезії «Для вас, історики майбутні…»

Мета: вивчити творчу біографію Є. Плужника, проаналізувати поезію «Для Вас, історики майбутні…»; розви­вати вміння сприймати явища, події в зіставленні, порівнювати їх; виховувати любов до Батьківщини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: словник літературознавчих термінів, епіграф.

                                                                                               Це снилось? …

                                                                                               На тихім світанні

                                                                                               Багнети, і я біля стінки…

                                                                                               О перші й довіку останні

                                                                                                Мої півхвилинки!

                                                                                                                     Є. Плужник

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку

II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Євген Плужник… це літературне ім’я одного з найзначніших майстрів поетичного слова України XX ст. Скромний, гра­нично щирий і цілісний він стрімко прогресував як літератор уже у 20-х рр. ХХ ст. В облозі тоталітарної ночі сталінщини, яка злочинно перетворила наше відродження на розстріляне, поет-філософ до останніх днів на Соловках залишився вірним собі, власній шляхетній і чесній музі. З осягненням поетичної, прозо­вої та драматургічної спадщини Є. Плужника його творчий вне­сок усвідомлюватиметься дедалі вагомішим.

2. Опрацювання за підручником біографії письменника. Складання учнями хронологічної таблиці

26 грудня 1898 р. народився в багатодітній родині дрібного купця Павла Плужника в слободі Кантемирівці.

1918 р. разом із родиною переїхав на Полтавщину.

1923 р. Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників (Аспис).

У 1923 р. у київській газеті «Більшовик» та журналі «Глобус» з’являються перші вірші, підписані псевдонімом Кантемирянин.

1924 р. Є. Плужник стає членом письменницької групи «Лан­ка», яка 1926 р. перетворюється на «Марс» (Майстерня револю­ційного слова).

1926 р. завдяки дружині поета, Галині Коваленко, вийшла у світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні».

1927 р. виходить друга й остання прижиттєва поетична збір­ка Є. Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю. Меженка, а іншими розкритикована.

1933 р. — збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував до друку, лишилася ненадрукованою: разом із багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталін­ської репресивної машини. ці вірші увійшли до «Вибраних пое­зій» Є. Плужника 1966 року.

4 грудня 1934 р. виписаний ордер на арешт письменника.

25 березня 1935 р. Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання.

2 лютого 1936 р. Євген Плужник помер.

3. Фронтальне опитування

• Чому заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок? (Північ із суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в’язнів у казармах для людини, хворої на легені, означали вірну смерть).

• Як називалася перша книжка Є. Плужника, яка вийшла 1926 року? («Дні»).

• Які письменники увійшли до групи «Ланка»? (Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плуж­ник)

• До якої організації влилася «Ланка»? («Марс»)

• Назвіть, яким псевдонімом Є. Плужник підписав свої поезії, чому саме так? («Кантемирянин» — на згадку про далеку воронезьку слободу)

• Розпад якої групи сприяв утворенню «Ланки»? («Аспис»)

• Як називалася лірико-драматична, психологічна поема, що увійшла до збірки «Дні»?(«Галілей»)

• Поема-роздум, що увійшла до збірки «Дні»? («Канів»)

        4. Слово вчителя

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжаль­ному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорсто­кості. Поет прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кож­ної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була без­силою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя. Ім’я Євгена Плужника далеко не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів — «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927), — і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка «Вибрані поезії», сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника.

Поезія поета — явище надзвичайно складне, бо є у ній і віра, і сумніви, і печаль. це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий лад, нову ідеологію, нові форми й порядки життя. Творчий шлях починав Є. Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба (туберкульоз) не настроювала на оптимістичний лад — і витворився поет такий, як він є. Разом із тим Плужник — поет сильний, оригінальний, мислячий, що нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Збірка «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: «…Як страшно! Людське серце до краю обідніло», а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра й надія, — майбутнє буде сповнене праці, любові, віри:

Я знаю: Не ця.

Перекують на рала мечі. І будуть одні ключі

І буде родюча земля — Одмикати усі серця.

Та при всьому тому в коротких мініатюрах збірки «Дні» є немало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву й болю — як селянські сини гинули в революцію; до того ж тут немає уточнення — хто і за кого… У них відбився й суспільний настрій, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоп­лення спостерігає сучасне та чекає на майбутнє. У його першій книжці відсутні сліди навчання й впливів. І коли б ми достеменно не знали, що то перша книжка, то не повірили б, що належить вона, за нашими вимірами, початківцю.

До цієї збірки входить поезія «Для вас, історики майбутні…», написана в жанрі медитації. Значних здобутків Є. Плужник досяг­нув у цьому жанрі, органічно поєднавши філософські роздуми з глибокими психологічними одкровеннями. У таких поезіях він порушував проблеми життя й смерті, невлаштованості людини у світі, трагізм її існування, жертовності в ім’я майбутнього.

5. Робота зі словником літературознавчих термінів.
            Повторення визначень

Медитація (лат. Meditatio — Роздум) — жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзис­тенціального спрямування, здебільшого схиляючись до філо­софських узагальнень. Їй найбільш властива така форма вияв­лення авторської свідомості, як суб’єктивова-ний ліричний герой. Основні опозиції медитативної лірики: «людина — суспільство», «людина — людина», «людина — особистість», колізії мораль­ного характеру. Вона часто виступає як «контекст долі поета». Художньою настановою медитації постає аналіз душі, внутріш­нього світу людини у співвідношенні з довкіллям. Звідси в меди­тативних віршах — інтонації-роздуми.

Ліричний герой — друге ліричне «Я» поета; умовне літературо­знавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом із тим ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, вираже­ний у тексті віршованих творів. Ліричний герой водночас концент­рує в собі естетичний досвід певного покоління, нації, людства.

6. Виразне читання вчителем поезії «Для вас, історики майбутні…»

Для вас, історики майбутні,
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
 Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
—        Агов!

Якийсь дідок нудний напише, —
Війна і робітничий рух...
О, тихше!
- Біль не вщух!

7. Самостійне читання учнями (мовчки)

8. Бесіда за змістом прочитаного

• Доведіть, що поезія «Для вас, історики майбутні…» дійсно належить до жанру медитації. (Це вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про важливі проб­леми, відзначається внутрішньою конфліктністю, незгодою ліричного героя з поверховими поглядами на роль поета в су­спільстві, його місце в історії та духовному бутті народу). 

Як бачить ці незабутні події ліричний герой? (Ці незабутні події для нього — «не рядки холодних слів», а пережита й про­пущена крізь серце трагедія, свідоцтво пролитої крові за волю: «О, золоті далекі будні // Серед родючих вільних нив!»)

• З чим не погоджується ліричний герой поезії? (Ліричний герой поезії «Для вас, історики майбутні» не погоджується з оцін­кою прийдешнього історика, який примітивно розглядатиме творчість митців 20-х років XX ст. як ілюстрацію до подій: «Якийсь дідок нудний напише, // — Війна і робітничий рух… // О, тише! // — Біль не вщух!»)

• З якою метою введено автором епітет «золоті»? (Бо тоді вибо­рювалася свобода України, й ці дні для нього «золоті»)

• У творі якого поета ми теж можемо зустріти цей епітет? (Такий епітет зустрічаємо і в поемі П. Тичини «Золотий гомін»)

9. Ідейно-художній аналіз поезії за планом

1. Передісторія створення вірша.

2. Тема твору, його жанрові особливості.

3. Ідея вірша.

4. Основні поетичні образи, картини, відтворені у вірші, при­йоми їх зображення.

5. Які думки й почуття ліричного героя втілені в поезії? Які художні засоби допомагають їх розкрити?

6. Особливості віршування (рима, римування, віршовий розмір).

7. Особливості строфічної будови.

8. Загальне враження від поезії.

10. Коментар учителя

Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почу­вання, історію «підтятої» людської душі.

III. Підбиття підсумків уроку

Ознайомившись із поезією «Для вас, історики майбутні…» я: відчув(ла)… пригадав(ла)… пофантазував(ла)… Вибрати один із варіантів та закінчити думку.

IV. Домашнє завдання

1. Повторити відомості про життєвий та творчий шлях Євгена Плужника, подати визначення течій модернізму.

2. Підготувати повідомлення про річища модерних стильових течій, у яких розвивався талант поета або розповідь про ціка­вий факт із життя письменника.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. Контрольна робота  за темою «Література 20-30 років ХХ століття»

Мета: виявити рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, вміння логічно і чітко давати відповіді на поставлені питання; розвивати писемне мовлення, вміння писати творчі роботи; виховувати в учнів уважність, вміння організовуватись, працювати самостійно.

Тип уроку: урок контролю набутих знань, умінь і навичок.

Обладнання: тести.

Хід уроку

І.  Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІІ. Виконання  контрольної роботи

І варіант

Завдання 1-8 мають по декілька варантів відповідей. З яких одна правильна. Кожна правильна відповідь оцінюється 0,5 бала

1. Фатальну роль у літературній дис­кусії відіграли

А  постанова ЦК КПУ(б);

Б   рішення ВУСПП;

В   лист до М.Шумського;

Г    лист Сталіна;'

Д   саморозпуск ВАПЛІТЕ.

         2. Ранні твори П. Тичини належать до

А      неоромантизму;

Б       символізму;

В      футуризму;

Г      сюрреалізму;

Д      неокласицизму.

3. Укажіть назву  течії в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів

А  імпресіонізм;

Б експресіонізм

В неокласицизм

Г неоромантизм

4 . Микола Зеров належав до

А Київської школи

Б шістдесятників

В неокласиків

Г  «Празької школи»

5. Визначте художньо-виражальний засіб, використаний Рильським у фрагменті

Чи янголи нам свічі засвітили

По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли

Солодкий світ?

А метафора

Б епітет

В порівняння

Г риторичне запитання

6. До якої класичної форми звертається Рильський упродовж свого творчого життя

А сектина

Б терцет

В рондель

Г сонет

7.  Прочитайте уривок поезії  Є. Плужника

Не заблукають з хуторів лелеки, -

Хіба що вітер хмари нажене...

О друже мій єдиний, а далекий.

Який тут спокій стереже мене!

Твір написано

А хореєм

         Б ямбом

В дактилем

         Г анапестом

8.  Яку думку передає Плужник  у строфі  

Вір і наслідуй. Учневі негоже

Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

А світ такий  глибокий і й незбагненний, але в цьому його краса й привабливість

Б  кохання — це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти.

В   людське життя -  це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами.

Г потрібно і вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи, щоб не схибити, не піти манівцями.

 Завдання 9-11 має на меті встановлення відповідності. Кожна правильна відповідь – 2 бали.

9. Установіть відповідність між наведеними рядками і назвою твору Євгена Плужника

1.   Забудь про ті натхненні свята.

       Що в них росила землю кров!

      Мовчи, мовчи, душе підтята,

       —        Агов!

2.Немов ласкаві вересневі феї

   Спинили час, — і всесвіт не тече...

   І навіть цей слідок ноги твоєї

   Вже не хвилює серця і очей...

3.  I над нами, й пiд нами горять свiти...

     I внизу, i вгорi глибини...

     О, який же прекрасний ти,

     Свiте єдиний.

4. Вір і наслідуй. Учневі негоже

   Не шанувати визнаних взірців,

   Бо хто ж твоїй науці допоможе

    На певний шлях ступити з манівців?

А «Для вас, історики майбутні»

Б «Річний пісок, слідок ноги твоєї…»

В «Ніч... а човен — як срібний птах!..»

Г«Вчись у природи творчого спокою...»

10. Установіть відповідність між наведеними рядками і назвою твору Рильського

1. Кленусь тобі, веселий світе,

 Кленусь тобі, моє дитя.

 Що буду жити, поки жити

 Мені дозволить дух життя!

2. Узори надвесняних тонких віт.

 Твій погляд, ніби пролісок несмілий.

Немов трава, що зеленить граніт,

Неначе спогад нерозумно-милий...

Солодкий світ.

3. В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

У музиці, що вроду, всім знайому,

Втіляє у небесний перелив

4. Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Ти мене, кохана, проведеш до поля,

Я піду — і, може, більше не прийду

А «Яблука доспіли, яблука червоні»

Б «Солодкий світ»

В «Молюсь і вірю»

Г  «Коли усе в тумані життєвому…»

11.Установіть відповідність

Звуковий засіб

1асонанс

2 алітерація

3 анафора

4 епіфора

Визначення

А   повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі, що надає рядку благозвучності, підсилює музичність

Б   повторення однакових висловів, слів чи звукових сполучень у кінці віршових рядків або строф з метою посилення виразності й музичності

В   використання слів, зокрема й вигуків, фонетично близьких до природних звуків

 Г   повторення однакових або подібних за звучан­ням приголосних звуків у віршовому рядку чи строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності

Д   повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень

 Завдання 12 відкритої форми. Дайте відповіді на запитання

Висвітліть художній світ лірики М. Рильського в 20-ті роки в контексті творчості поетів-неокласиків

ІІ-варіант

Завдання 1-8 мають по декілька варантів відповідей. З яких одна правильна. Кожна правильна відповідь оцінюється 0,5 бала

1. До якого мистецького угруповання належав М.Рильський?

А неокласиків;

Б символістів;

В  імпресіоністів;

Г  неоромантиків;

Д  футуристів.

            2.Вкажіть роки, якими окреслюється літературна дискусія.

   А 1924-1925;

Б  1925-1927;

В 1925-1928;

Г 1926-1928;

Д  1921-1924.

    3.  Микола Зеров належав до

А Київської школи

Б шістдесятників

В неокласиків

Г  «Празької школи»

4. Провідний мотив вірша «Ви знаєте, яклипа шелестить…» - це

А замилування красою весняної ночі

Б сум з приводу нерозділеного кохання

В оспівування краси природи

Г зміни природи в нічну пору

Д світле й радісне почуття кохання весняної ночі

5. Роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини —це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики звучать у поезії Плужнива

А «Для вас, історики майбутні»

Б «Річний пісок, слідок ноги твоєї…»

В «Ніч... а човен — як срібний птах!..»

Г«Вчись у природи творчого спокою...»

6. Філософська думка про те, що взірцем для творчої людини має бути природа, утверджується у поезії

А «Для вас, історики майбутні»

Б «Річний пісок, слідок ноги твоєї…»

В «Ніч... а човен — як срібний птах!..»

Г«Вчись у природи творчого спокою.

7. Визначте художньо-виражальний засіб, використаний Плужником у фрагменті

Мудро на землі.

Як від озер, порослих осокою.

Кудись на південь линуть журавлі.

А метафора

Б епітет

В порівняння

Г риторичне запитання

8. Ліричний герой поезії «Річний пісок, слідок ноги твоєї…», споглядаючи осінній пейзаж, пригадує

А  хвилини, проведені з коханою.

Б  відпочинок на березі ріки

В  літній вечір

Г  на  березі ріденький ліс...

Завдання 9-11 має на меті встановлення відповідності. Кожна правильна відповідь – 2 бали.

9. Установіть відповідність між наведеними рядками і назвою твору Євгена Плужника

1.Вір і наслідуй. Учневі негоже

   Не шанувати визнаних взірців,

   Бо хто ж твоїй науці допоможе

    На певний шлях ступити з манівців?

2.Немов ласкаві вересневі феї

   Спинили час, — і всесвіт не тече...

   І навіть цей слідок ноги твоєї

   Вже не хвилює серця і очей...

3.  I над нами, й пiд нами горять свiти...

     I внизу, i вгорi глибини...

     О, який же прекрасний ти,

     Свiте єдиний.

  4.  Забудь про ті натхненні свята.

       Що в них росила землю кров!

      Мовчи, мовчи, душе підтята,

       —        Агов!

А «Для вас, історики майбутні»

Б «Річний пісок, слідок ноги твоєї…»

В «Ніч... а човен — як срібний птах!..»

Г«Вчись у природи творчого спокою...»

10. Установіть відповідність між наведеними рядками і художньо-виражальним засобом, використаним Рильським у фрагменті

1. Твій погляд, ніби пролісок несмілий.

Немов трава, що зеленить граніт,

Неначе спогад нерозумно-милий...

2. Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги,

3. Кленусь тобі, веселий світе,

Кленусь тобі, моє дитя.

4. І ти смієшся, й даль ясніє,

І серце б'ється

А анафора

Б  полісиндетон

В порівняння

Г  епітет

11Установіть відповідність

Стильові течії модернізму

1 символізм

2 неоромантизм

3 імпресіонізм

4 експресіонізм

5 неокласицизм

Ознаки

А  намагання героя наблизити дійсність до мрії, сильний герой

Б   відтворення сутності предметів та ідей через знаки

В   об'єктивне зображення дійсності, типовий герой у типових обставинах

 Г   мінливість вражень і відчуттів героя, зорові й слухові образи

Д   повсякденний біль героя, невтішне майбутнє, контрасти

Е  використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів, проголошенні гасел «чистого мистецтва» та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Завдання 12 відкритої форми. Дайте розгорнуту відповідь на запитання.

Чому дослідники зіставляють поезію П. Тичини з музикою і малярством? Чи є для цього підстава? Якщо так, доведіть це прикладами.

ТЕМА. ПРОЗА 1920-1930 рр.  

КОНСПЕКТ УРОКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ  в 11 класі

Тема. Юрій Яновський. Творча біографія митця. Роман  «Вершники». Ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим у новелі «Подвійне  коло».

Мета: познайомити учнів з біографією та творчим шляхом Ю.Яновського, із новелою "Подвійне коло", донести до їх розуміння непересічність митця, ліризм та поєднання реалістичного з романтичним у його творах; розвивати навики аналізу тексту, аналізувати художні засоби; виховувати в учнів активну життєву позицію, доброзичливі почуття до рідних, повагу до роду й до народу, виховувати свідомих громадян Української держави.

Обладнання: портрет письменника, його твори, таблиці - схеми

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів на уроці

Слово  вчителя.  Юрій Яновський.  В українській літературі його ім'я належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Твори видатного письменника входять до тих надбань, які гідно репрезентують духовну культуру українського народу.

Літературному поколінню, до якого належав Ю. Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нових людей і шукати для цього відповідних художніх форм. За словами Оле­ся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, прав­дивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни» . А творив він на рубежі прози й поезії і, працювавши в багатьох жанрах, лишив по собі неповторні, високомистецькі здобутки.

За ним утвердилася слава романтика. Ю. Яновський — один із тих, хто започаткував романтичну течію в українській літературі ХХ ст. Своє розуміння вартості письменницьких звершень він виклав також у романтичному дусі: «Коли я читаю книжку і хочу її оцінити,— писав він ще в молодості,— я питаю в себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи по­клав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибули­ною? Чи достойна вона там, в торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості».

Сталося так, що життя і час суворо випробувало на міцність і самого письменника, і його твори.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями начального матеріалу

            На дошці - портрет письменника та епіграф уроку

Яновський у прозі був поетом.

Ю.Смолич

1. Творча біографія Ю.Яновського.

Робота в групах. ( Учні мали прочитати біографію письменника і розповісти однокласникам про найвизначніші чинники формування та ознаки творчої біографії митця.)

2. Вільний мікрофон. На дошці записані три запитання, на які кожен бажаючий має дати відповідь одним реченням.

Ø     Які події особливо вплинули на формування світобачення Ю.Яновського?

Ø     У чому полягає трагедія Ю.Яновського як творчої особистості?

3. Слово вчителя. Ю. Яновський розвинув і утвердив в українській прозі цілком самобутній, художньо продуктивний романтичний напрям. Романтичне письмо часом завдавало письменникові більше болю, ніж приносило радощів. Войовничий міф про реалізм (та ще й соціалістичний!) як єдино «правильну» мистецьку форму підминав під себе будь-які спроби творити інакше, а Ю. Яновський карався й мучився, і часом ламав­ся, але завжди лишався вірним переконанню. Про це він висловився у листі до О.Довженка: «Якби мене доля позба­вила не половини шлунка, а руки, я й тоді писав би, як пишу — співав би». Саме романтичним співом уявлялася цьому талановитому майстрові слова художня творчість, і такою вона й була.

4. Прослуховування учнівського реферату на тему «Ю.Яновський. Творчий доробок 20-х − 30-х р.р.»

Світобачення письменника формували безмежні україн­ські степи,  працьовита селянська родина, яка в пошуках кращого життя переїхала до Єлисаветграда, коли малому Юркові ледве виповнилося шість років. Розлука із степовою домівкою, а згодом надто раціоналістичне для мрійливого хлопця навчання в народному та земському реальному училищах, студентські будні в Київському полі­технічному інституті (1922—1924) зміцнювали в майбутньо­го письменника почуття туги за чимось втраченим, виробля­ли потяг до незвичайного й настроювали його на пісенно-бентежний лад. Цьому сприяли й розбурхані роки громадянської війни.

Форму художнього вираження своїх романтичних уявлень про світ письменник шукав наполегливо. У студентські роки пише вірші й читає їх на зібраннях інститутської літстудії, сходиться з колективом театру-студії імені Г. Михайличенка й допомагає (як зна­вець фольклору) в постановці деяких п'єс (у створенні однієї з них—-«Камергер» — бере навіть участь як її співавтор); виступає із замальовками й рецензіями в газеті «Більшо­вик», сходиться із київськими панфутуристами на чолі з М. Семенком, а в 1922 р. публікує перший свій вірш (ро­сійською мовою) «Море». У 1924 р. майже одночасно з'яв­ляються в газеті «Більшовик» його вірш «Дзвін»» і новела «А потім німці тікали», написані вже українською мовою.

До віршування Ю. Яновський повертатиметься протягом усього життя, але опублікував він лише одну поетичну збірку «Прекрасна Ут» (1928) Зібрані в ній вірші виказували в поетові неабиякий хист «фіксувати» романтично-сконден­совані миті життя, бачити сучасні предмети і явища з висоти історичних легенд та космічних просторів, відривати погляд читача від буденщини, спрямовувати його у світ мрій.

Хоча Ю. Яновський і називав себе поетом, який інколи пише прозу, літературне ім'я його увійшло до літератури завдяки прозі. Була вона по-справжньому поетичною, як і притаманно прозі романтиків.

Новели перших збірок Ю. Яновського («Мамутові бив­ні», 1925; «Кров землі», 1927) сприймалися швидше як пошуки свого голосу, ніж його віднайдення. Автор зізнавав­ся в одній з новел, що його перо ще «ворогує з думкою», але це важко помітити, що і думка, і перо в письменника були неординарні, від новели до новели він прагнув подавати глибші картини свого часу та поривався, як і всі романтики, до часу істинного, ідеального.

Значним кроком стала романна проза письменника, з якою він виступив у кінці 20-х. На цей час Ю. Яновський уже повніс­тю зайнявся літературною працею. Щоправда, поєднував він її з роботою в пресі, участю в дискусіях навколо питань, які відстоювала ВАПЛІТЕ (членом її він став із часу її за­снування), а протягом  1926—1927 рр. йому довелося також працювати редактором на Одеській кінофабриці. Тут щаслива доля звела письменника з молодим тоді кінорежи­сером О.Довженком, тут же він спробував свої сили в кіносценарній справі, але найбільшим набутком став роман «Майстер корабля». По­чав він писати його в Одесі, а завершив і видав у Харкові (1928).

Романом «Майстер корабля» завершувався перший, по­шуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка його крити­кою 20-х і початку 30-х років була неоднозначною: прикметною залишається типова хвороба вульгарної критики 20-х років, коли виміром прина­лежності твору до якогось напряму залишалась тематика і типаж. Не діє в «Майстрові корабля» пролетаріат —- отже, твір не пролетарський і т. ін. Дику силу такої вульгаризації Ю. Яновський боляче відчував після опублікування роману «Чотири шаблі» (1930).

5. Слово вчителя.   «Чотири шаблі» — одна з найдраматичніших сторінок в історії української пореволюційної літератури. Півстоліття після опублікування твору він залишався предметом найбезглуздішої критики, був, по суті, вилучений з літера­турного процесу. Навіть після смерті письменника ще довго критики писали, що він у своєму творі, «показуючи грома­дянську війну на Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбериху, відсутність спрямовуючого центра в особі партії більшовиків». До того ж, за Ю. Яновським тягнув­ся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики».

Отже, поговоримо про цей роман, але пам’ятайте, що значення кожного твору полягає не в політичній зорієнтованості його ідей, а в художній правдивості й глибині розкритих автором таєм­ниць людського буття.

     6. Виступ учня (попередньо підготовленого).

...Україна перетворилася на один із найзапекліших плац­дармів громадянської війни. По всіх усюдах (і організовано, й стихійно) виникали бойові загони, щоб захистити револю­цію. Такі ж загони, навіть цілу армію, взялися створити й четверо друзів — героїв роману «Чотири шаблі»: Шахай, Остюк, Галат і Марченко. Але перед цим вони гуляють на весіллі в Шахая. Під час вінчання молодих у церкві, яка розписана козацькими сюжетами, друзі причащаються ду­хом вітчизняної історії, і це надихає їх не просто на «війсь­кову романтику», а на історичну битву за свою землю і волю. Неодномірно-парадною була ця битва; над нею то спалаху­вала «червоного прапора красна зоря», то розгорталося чорне полотнище анархізму; вона підминає під себе то полки білої гвардії, то полчища Антанти, а в фіналі битви — армію Шахая і його побратимів поглинає вир життя, як бригантину розбурхане море.

«Довго ще після того, як бригантина пішла під воду, біліли на поверхні моря одірвані паруси її. Регулярні армії повстали серед хаосу і руїни. Стихія, виступивши з берегів, знову увійшла в них»,— таким романтичним акордом завер­шено основну дію роману, а його ідею виведено на обшири вселюдського простору. Який же зміст несла вона в собі?

Структура «Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. У коментарях до твору Ю. Яновський наголошував: «Конденсована розповідь, екстракт багатьох вимахів шаблі — пісня. Синтез багатьох смертей — одна смерть у пісні. Зміст багатьох доль — одна доля в пісні». Усе те, що було «поза піснями», тобто являло собою «будні революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...») у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості й поетичності в художньому осмис­ленні теми («...книгу можна було б уполовину збільшити: так греки домішували до вина воду...»). Це протягом п'ятьох десятиліть спричиняло нарікання критиків, які обурювалися, що у творі не показано дебатів, розробок, боротьби з куркульством, націоналістичними арміями тощо. Тим часом у романтичному полотні суттєвим є не ілюстративний показ чогось, а крайні, часом контрастно зіставлені вияви ідеї. Ю. Яновському (і його романові теж) достатньо того, що Галат веде своїх партизанів у бій «за бідних людей і за правду», що Остюк домагається залізної дисципліни в армії, що Марченка за самосуди й мародерство віддано під суд трибуналу, що Шахая надихає в житті лиш одна ідея — «бо­ротися до краю, до перемоги, за гідність, яку розбудила в нас велика революція». У цих словах чи не найточніше розкрито зміст роману: боротися за людську гідність навіть тоді, коли вороги обступили тебе з усіх чотирьох кінців світу.

У трьох останніх піснях твору герої зображені за мирних умов. Логіка життя підказува­ла, що такі героїчні натури, як Шахай, Галат, Остюк і Марченко, в пореволюційний час неминуче почувалися б (як пізніше герої Хемінгуея чи Ремарка) «втраченим поко­лінням» — на тлі непевних і тривожних культівських буднів їм маряться виблиски шабель, а Остюк, щоправда, уві сні  влітає із своєю кіннотою навіть... у Париж; а з іншого боку, автор прагнув показати, що за людську гідність (головна ідея твору) можна боротися й у мирний час. Знайти найкра­щу форму для втілення такого задуму й поєднати його з художньою логікою перших чотирьох пісень роману Ю. Яновському, на жаль, не зовсім пощастило. Це був суто художній прорахунок автора, який непокоїв його і в період створення наступного роману — «Вершники». Тут герої громадянської війни теж «пристосовуватимуться» до життє­вих умов.

7. Слово вчителя. Перші «наскоки» критиків на «Чотири шаблі» не минули­ся для письменника безболісно. Протягом кількох років (1930—1932) він не може зорієнтуватися і вдається до малохудожньої драматургії («За­войовники», 1932). Лише наступні три роки промайнули для письменника під знаком натхненного творення «Вершників».

Основними мотивами «Вершники» по-своєму продовжували, а почасти й «тлумачили» роман «Чотири шаблі». У «Вершниках» кожний герой дістав точну політичну харак­теристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик та ін.). Уже в першій новелі «Вершників» (дія відбувається в степу під Компаніївкою) зійшлися у герці армійські загони різних політичних поглядів і по черзі на землю летять голови братів Половців (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, мах­новця Опанаса), що їх стинають один одному самі ж брати. Непереможним залишається тільки більшовик Іван Поло­вець, що цілком «узгоджувалося» з розвитком пореволюційної історії, але водночас повівало на читача неприхова­ною регламентованістю й нелюдською жорстокістю. Суть тієї жорстокості «пояснив» Іванові комісар Герт: мовляв, бра­товбивча вакханалія зчинилася тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу. Діяли, отже, закони класової боротьби, апофеоз яких із залізним пієтетом і холодним ригоризмом висловив той же комісар Герт: «...рід розпадається, а клас стоїть».

Мотив розпаду людського роду, що почався з револю­цією, це лише один мотив «Вершників». Складається роман з восьми новел. Не пов'язані єдиним сюжетом, вони, проте, поєднані головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови.  Символічним є кожен з героїв. Символічний Іван Половець у новелі «Подвійне коло»; символічне світло випромінюють його батьки в «Ша­ланді в морі» і безіменний листоноша з «Листа у вічність»; символічні також образи комісара Данила Чабана («Ди­тинство»), командира полку Чубенка («Чубенко — коман­дир полку»); ватажка загону «двох босих сотень» Шведа («Батальйон Шведа») та ін. Вони тіредставлені автором у поетичному ключі, в ключі глибокого психологічного дра­матизму відтворені ситуації, в яких вони діють, це справжні поеми не лише про розпад, а й про творення роду і добра на землі (батьки братів Половців), про красу українського степу і неба («Дитинство»), про людську витривалість і жадання свободи («Лист у вічність», «Чубенко— командир полку»): Втілюють вони в собі людське й національне праг­нення героїв збудувати кращий світ на землі...

8. Робота з текстом новели «Подвійне коло»

Питання до класу:  Чому новела названа "Подвійне коло"?

                                        Очікувані відповіді учнів

1.  Події відбуваються ніби  в двох рівнях (двох колах): іде збройна боротьба, але вона є наслідком  політичної непримиренності братів. Це боротьба збройна й боротьба світоглядна, сила зброї й сила переконань.

2. Гинуть бійці на фронтах громадянської війни , чиїсь сини, батьки, брати— руйнується й гине рід. Це ніби дві сторони однієї медалі. Тому – коло подвійне. Одне й друге — це трагедія роду, народу і держави.

3. А я б назвав новелу не «Подвійне коло», а «Потрійне коло», бо тричі зустрічаються в смертельному двобої брати Половці, тричі доля чи якась вища сила дає їм шанс отямитися, та вони не розуміють цього.

4. На мою думку, назва новели свідчить про те, що історія розвивається «по спіралі». Наш народ уже знає трагічні випадки: зрада роду — це і зрада народу, і батьківщини. Слово «подвійне» можна зрозуміти як повторюване, що є застереженням для майбутніх поколінь.

5. Звертаю увагу, що коло – це замкнута крива.  Якщо вирішення проблеми в тому, щоб його розірвати, то процес цей є болісним, як кажуть, по - живому.

Питання до класу: З яким твором зарубіжної класики асоціюється назва (Данте, «Божественна комедія», «круги пекла»)

Слово вчителя. Назва "Подвійне коло" поширюється певною мірою й на новелу "Шаланда в морі".  "Символічними сприймаються брати Половці з новели "Подвійне коло", які опинилися з різних боків політичних барикад і своїми діями спричиняють освячений більшовизмом розпад роду людського; символічне світло випромінюють батьки Половців у "Шаланді в морі", зусилля яких спрямовані на збереження роду". Як бачимо, маємо відцентрову руйнівну силу першого кола (діти) й доцентрову творчу другого кола (батьки).

Слово вчителя. Отже, пропоную, аналізуючи новелу "Подвійне коло", шукати відповідь на питання:

У чому полягала трагедія роду Половців?

Для цього в нас є авторський текст, є знання з історії, є, врешті, розум і серце.

Робота в групах:  брати Половці, дослідники,  аналітики.

Учитель. Умовно наш клас буде уособлювати ті сили, які були домінуючими в буремний 1919 рік. Хоча погляди, які ви сьогодні захищатимете, не завжди збігатимуться з вашими, постарайтеся перевтілитися й бути переконливими. Отже  уявимо  себе  в  тому  рідному  для   героїв  новели  степу  під Компаніївкою 

Учениця читає початок новели.

Учитель. Пропоную кожній із 4 груп висловитися з позиції братів Половців

1. Петлюрівське стерво,... мать Росію продаєш галичанам! Ми їх у Карпатах били до смерті, ми не хочемо австрійського ярма... Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім'ям великої Росії Матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного, проклинаю ім'ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину!

               2. Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!.,. Махновський душогубе,... ненька Україна кривавими сльозами плаче, а ти гайдамачиш по степах із ножем за халявою... Проклинаю тебе великою ненавистю брата і проклинаю тебе долею нашою щербатою, душогубе махновський, злодюго каторжний, у бога в світ, у ясний день...

                       3. Іменем батька Нестора Махна... призначаю тобі суд і слідство. За вбивство рідного брата... — утопити в морі, за підтримку української держави на території матері порядку анархії — одрубати голову... рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?.. Проклятий байстрюче, підземна гнидо, вугляна душе! Наймит Леніна й комуни, кому ти служиш, комісарська твоя морда?! Проклинаю тебе, проклинаю моєю останньою хвилиною!

                       4. ...Я служу революції, Інтернаціоналу... Бідняки й трудящі будуть з нами, і всі, як один, до перемоги, хай живе Радянська влада, Червона армія!.. Рід наш та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і сам бачиш, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс.

Учитель. Перед наступним етапом уроку пропоную робити записи в анкетах братів Половців.

Першим з роду Половців ми зустрічаємо Андрія, офіцера царської армії.

Питання до Андрія (орієнтовно)

•      Що є для тебе Україна?   -  Вигадка галичан!  Бив я вас у Карпатах до смерті, бо не хочу австрійського ярма.
•     Де твоя земля-батьківщина? Кому служиш?  - Земля моя – Росія - матушка од Варшави до Японії, од Балтійського моря до Чорного.
•      За що ти воюєш? Ради якої мети ладен підняти руку на брата?  Воюю я за вєру, царя  й отєчество, щоб вернути єдіную і нєдєлімую.
•      А що тобі згадується в останню хвилину життя?  Батько Половець та його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду.

Дослідники      (очікувані  думки)

1.   Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата і рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія-матінка, а рідному братові він кидає в обличчя образливе: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво»... Останні спогади Андрія Половця про те, як галичан бив у Карпатах до смерті. Отож перед нами — запеклий шовініст.

2.   Він знехтував батьківським заповітом, кинувши злісно: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім'ям великої Росії-матінки, проклинаю ім'ям брата і згодою роду,  проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину» У нашого народу слово у великій пошані. Ним можна вселити віру в людину, воскресити її, а можна вразити в саме серце гостріше, аніж мечем. Слово-прокляття — це один з найбільших гріхів людини. Тому думаю, що в Андрія не зосталося, напевне, нічого святого в житті, якщо він проклинає рідного брата, навіть згадавши мудрі батькові слова про святість роду..

3.   Усе-таки після згадки Оверка про рідну Дофінівку, старого батька Мусія Половця та після питання «Що тобі пригадується?» — старший брат  відповів: «...батько Половець та його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». В останню хвилину життя він не ідеологічні лозунги викрикує, згадує рідний дім і батьків. Підсвідомо він розуміє, що рід, це основа людського життя. 

4.   Хочу також звернути увагу, що Андрій – людина відважна, георгіївський кавалер з часів Першої світової війни, де за проявлений героїзм його було удостоєно чину офіцера й возведено у дворяни.

5. Серед синів Половців Андрій відзначався холоднокровністю, погордою,  невмінням принижуватися.

Висновок аналітиків:  Андрій - носій російського шовінізму, людина, яка, не маючи жодних уявлень про історію України, завчено повторює насаджені йому монархією фрази.

Учениця. З коротких, мов спалахи блискавки, спогадів братів ми чи не найбільше дізнаємося про Оверка.

Питання до Оверка (орієнтовно)

•           За що воюєш?  За незалежну, вільну неньку Україну.

Що є головнішим для тебе за життя братів, за ваш Половецький рід? – Найголовніше для мене держава... Українська держава!

Дослідники

1. Слова Оверка перед смертю брата Андрія нагадують плач у думах чи похоронне голосіння, що свідчить про певні душевні переживання цього доброго від природи сина Половців: "Роде, мій роде, прости мені, роде, що я не милую згоди. Рід переведеться, держава стоятиме. Навіки амінь".

2.  Здається, після таких слів Оверко не спроможеться на вбивство, але ж Андрій уже сам спонукає до трагічної розв'язки: "Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім'ям великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного, проклинаю ім'ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину..." Аж ці слова викликають у Оверка приступ нестримного гніву: "Та рубайте його, козацтво! - скрикнув Оверко".

3. Серед братів цей Половець відзначався ясним розумом і прагненням до знань:".. .Той артист і грав з греками у "Просвіті" та читав книжки, написані по-нашому. На дядькові гроші закінчив учительську семінарію, рибалка з нього був ніякий, а й його жалко, не чути за нього давно..." Така атестація дає нам можливість збагнути ей­форію, можливо, й першої Оверкової перемоги (над загоном Андрія), і його палку промову на захист незалежності України.

Висновок аналітиків: ( орієнтовно)

Оверко – людина освічена, громадянсько свідома особистість, прагне побудувати незалежну Українську державу. На жаль, використовуючи для цього зброю.

Учениця. Виждав Панас, поки брати билися, а тоді налетів як шуліка...

Питання до Панаса.

•      Навіщо ти забрав на війну чотирнадцятирічного Сашка? – Нехай привчається бити-мучити ворогів.
•      Кого ти вважаєш своїм ворогом?  Тих, хто закони напридумував,   а я за анархію і проти держави.

Дослідники  (очікувані думки)

1.     Нечесно й підступно поводить себе Панас на полі бою, у чому й сам зізнається: «...А я сиджу собі в лісочку й чекаю, доки вони кінчать битися».

2.     Першим власноручно вбиває рідного брата, хоч і пам'ятає пророчі батькові слова про силу роду. На відміну від Оверка, який власноручно не вбивав Андрія, Панас особисто розстрілює Оверка.

3.     Але в душі анархіста не повна пустка Розуміючи, що життя Оверка в його руках, махновець пропонує брату пристати до них, потім сам ховає братів.

4.     Рідній люблячій матері він і надалі завдавав болючих ударів: забрав з собою на війну неповнолітнього Сашка, привчив його убивати й навіть катувати.

Висновок аналітиків: ( орієнтовно)

Панас людина , яка не визнає порядку, законів, держави. Це ж– просто бандит з великої дороги, для якого анархістська ідеологія – гарне прикриття його чорних справ.

Учениця. Інтернаціональний загін Івана, здавалось, також чекав у ліску. Не встиг Панас поховати братів, як червоні наскочили зненацька. Кілька хвилин скаженого бою — і вже Панас перед Іваном.

Питання до Івана

•      Кому ти служиш? – Революції та Інтернаціоналу.
•      Яке значення має для тебе рід? – Ніякого, рід – не найголовніше, бо за більшовиків увесь світ і Карл Маркс.

Дослідники.

1.Іван теж здатний на підлість. Він пропонує полоненим махновцям або приєднатися до його загону, або йти додому, до мирної праці. Оскільки серед махновців переважали сини за­можних і середніх селян, більшість вибрали друге, наївно повірили більшовикові й жорстоко за це поплатилися - Іван наказав кулеметникам розстріляти тих, яким тільки що гарантував життя і волю, а така підлість зі сторони червоних командирів у ті часи була нормою.

2. Заслуговує схвалення Іванове бажання врятувати від розстрілу хоч Сашка. Але комісар Герт, якому надана вся влада в загоні й з яким мусить рахуватися Іван, скептично ставиться до того, що Сашко ще дитина, а тому малому перед смертю таки прийдеться пройти страшну катівню революційного трибуналу:

3. Іван - не людина з камінним серцем, його глибоко зачепила смерть рідних, що передано словами: "І Іван Половець загубив трьох своїх братів".

Висновок аналітиків: ( орієнтовно)

На перший погляд цей персонаж здається позитивним. У дійсності - це найстрашніший фанатик з братів. Навіть одна фраза свідчить про його зневагу до родини, до рідної крові: "...Рід розпа­дається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс". Іван – комуніст-фанатик, для нього  має значення тільки його світле майбутнє, ради цієї примарної цілі він готовий покласти не лише рідних братів, а півсвіту, що й довела подальша історія.

Слово вчителя. Пропоную учням згадати й зіставити запитання, які одразу ж зриваються з уст братів при зустрічі.

Пам'ятаєте Панасове до Оверка: «Що, України тобі захотілось?». До Івана його звертання інше — зовсім не риторичне: «Кому ти служиш, комісарська твоя морда?»

Як відповів Іван? Так— «революції і Інтернаціоналу» — і сьогодні, і в ті часи така відповідь була абсолютно непереконливою, дуже абстрактною. Очевидним є лише те, що Іван все це «співає» з чужого голосу. 

З чийого ж голосу співає Іван?   -   З голосу комісара Герта.

Комісар Герт, який тінню стоїть за його плечима, мовчить до останнього рядка новели, але події розгортаються за його сценарієм.

Учні помічають, як Іван часто звертається до комісара — і перш ніж розмовляти з братом, і перед промовою до махновців. Та й розстріл полонених — справа не одного Івана, а більшою мірою комісара Герта.

      Герт... Коротко й жорстко, як постріл.  Це ім'я не співзвучне ні з Компаніївкою, ні з південними українськими степами. Наскільки прізвище комісара інтернаціонального загону чуже для нашого слуху, настільки ж, напевно, ідеї більшовизму чужі для України. З такими Гертами і була експортована революція в Україну

      Я думаю, що дуже  цинічно звучать слова Герта: одного роду, та не одного з тобою класу.   Чи заспокоїв би себе Герт такими словами, коли б ішлося про його рід? Чи «осміхнувся» б він, коли б з його п'ятьох братів залишилося двоє: один — Сашко-підліток, який, пройшовши жахи війни, підсвідомо хоче повернутися до матері, а другий Іван — переможець, що загубив трьох своїх братів».. Не покарав, не знищив як ворогів, а загубив. Це слово увійшло в нашу свідомість з відтінком вини у скоєному злочині. Що ж, мабуть, Юрій Яновський не був упевнений втому, що правда на боці Івана.  

То на чиєму ж боці правда?

Хто, на вашу думку, переможець?( питання до класу ).

Говорять учні (орієнтовно)

•      У  новелі все-таки немає справжнього переможця:  загинули брати Половці, страждають люди, батьки втрачають своїх дітей, у країні голод і розруха.
•      Хочу пригадати слова російського поета і художника М. Волошина: «Коли діти однієї матері вбивають одне одного, треба бути з матір'ю, а не з одним із братів». Ми добре розуміємо, що раніше «бути з матір'ю» означало бути з сином Іваном, бо він переможець-більшовик, член партії, у його руках влада. Але чи так думав письменник, творячи картину громадянської війни? Тим паче, що образ старої Половчихи нагадує нам  образ матері-чайки, що вивела чаєняток при битій дорозі. Цей образ здавна асоціюються з рідною землею — Україною.
•           Новела «Подвійне коло» сприймається  як розповідь     про     трагедію     матері — роду —України, трагедію, що розігралася в роки революції і громадянської війни, а потім ще довго відлунювала голодом, смертями, репресіями.

На чиєму боці ви?  Пропоную учням  записати свою думку, аргументувати її. (листи здати для оцінювання)

Слово братам. Пропоную учням, які говорили від імені братів і їх лексикою, висловити власний погляд на події, зображені в новелі, оскільки вони найглибше проникли у світ  Половців, пережили їх почуття і вчинки.

1. У творі переплелися реалізм з романтизмом, історична правда й авторський домисел. Усе це разом було великою художньою правдою, дуже повчальною для нас, адже головне, щоб наша сьогоднішня самостійна Україна  не була втягнута знову в «подвійне», а то й «потрійне коло».

2. Я зрозумів, що трагедія роду Половців у тому, що син підіймає руку на матір, брат на брата, діти однієї Вітчизни поливають рідну землю своєю кров'ю.У такого роду немає майбутнього.

3. Автор хоче, щоб ми  зрозуміли , що таке добро і зло, жорстокість і милосердя.  Думою, що ідея твору — не заклик до кривавої помсти, а заклик до єднання.  Автор ніби прагне сказати:   «Нехай бачать сини і внуки, що батьки й діди їхні помилялися, нехай живуть дружно  брати-українці».

4. Коли брати дружно стануть пліч-о-пліч на захист свого роду, своїх батьків, домівки, тоді їх рід буде опорою рідного народу, міцної держави,  мирного життя і продовження роду.

ІІІ. Підсумок уроку

Учитель. Нехай стануть вам застереженням слова з “Подвійного кола”: “Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не впізнавали один одного....” Дай Боже, щоб ніколи не трапилося подібного з вами. Запам’ятайте слова старого Половця “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”

ІV. Домашнє завдання

Прочитати новели «Шаланда в морі» й «Дитинство»,  підготуватися до їх аналізу.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема.  Ю.Яновський. «Подвійне коло». Ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу»

Мета: ознайомити учнів із жанровою своєрідністю твору, простежити на прикладі твору руйнівну силу колективного підсвідомого некритичного сприйняття чужих ідей, вчити аналізувати позиції і погляди героїв; розвивати вміння робити аналіз новелістичного роману; сприяти удосконаленню усного

зв’язного мовлення; виховувати повагу до роду, батьківського заповіту.

Обладнання: мультимедійна дошка, портрет письменника, картини революційного періоду (на слайдах), тексти твору.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу з використанням інформаційних комп’ютерних технологій.

ХІД УРОКУ

Я вклав у цей твір всі свої сили

Ю. Яновський

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя

Рік за роком поволі спливає,

Кожен з них історію складає…

Цими рядками я хочу розпочати сьогоднішній урок – урок літературно-історичної правди.

Спиніться, затамуйте подих. Чуєте, як дихає історія. Варто лише підняти завісу, і нам відкриється…

Ні! не бунт і повстання, не революції, а Людина.

Ми повинні бачити в історії – Людину.

Багатостраждальна історія в українського народу. Як же міг він вижити, які духовні сили живили його?

         Південь України, Єлисаветград (нині Кіровоград) був ареною особливо жорстоких боїв, які вели між собою різні політичні сили: білі, червоні, напади Махна, банда Марусі, загони Григор’єва. Такими запам’ятав ті буремні роки юнак - майбутній письменник Юрій Яновський. Озвірілі люди, які полишали

після себе кров, ненависть, голосіння. Пекучою раною лягли вони на душу хлопця, щоб пізніше стати безсмертними рядками роману «Вершники».

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

На прикладі твору ми повинні простежити руйнівну силу несвідомого сприйняття чужих ідей, навчитися аналізувати позиції і погляди героїв.

IV. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ (Завдання висвітлюються на екрані мультимедійної дошки).

1.«Хвилинка міцних знань»:

Запитання.

Назвіть події з життя Яновського, що відповідають цим датам:

1902 – (народився в Єлисаветграді)

Освіта – (сільська школа; реальне училище; Київський політехнічний інститут)

1919 – (інспектор повітових організацій)

1925 – 1927 – (головний редактор Одеської кіностудії)

1943 – (редактор журналу в Уфі)

Участь у літературних угрупуваннях, організаціях – («Комун культ», «Жовтень», «ВАПЛІТЕ»).

2. Бліц опитування

Продовжити речення:

1. Органічна риса характеру письменника, бачення дійсності (романтизм)

2. Починає свій творчий шлях як (поет)

3. Літературні жанри, в яких проявив себе Яновський це (вірші, фейлетони, оповідання, романи, кіносценарії, п’єси)

4. Світогляд письменника в дитинстві формувався під впливом (картин сільського життя, подій громадянської війни, ідей революційного оновлення світу)

5. Сфери діяльності (інспектор, редактор, письменник)

6. Його кредо – новаторство.

7. Дві основні домінуючі теми у творчості митця (море і громадянська війна)

8. Доведіть попередню думку (1. У дитинстві Юрко часто хворів. Одну з трьох перенесених операцій робили хлопцю в Одесі. І коли він вийшов із лікарні, побачив море, яке зачарувало. Перша поезія «Море»).

V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ УЧНЯМИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Відновлення візитної картки твору  (Робота біля дошки)

Рома́н у нове́лах — один із різновидів    роману   , який використовує новелу як основну композиційну одиницю. Ця форма зародилася в європейській літературі («крутійській» роман). Вирізняються кілька способів побудови роману в новелах — ланцюговий, паралельний та інші. В українській літературі цей жанр започаткував Юрій Яновський романом «Вершники».

 Рік написання – 1935

Жанр – роман у новелах

 Тема – (події громадянської війни)

Ознаки новели ( напружена дія, гострий конфлікт, лаконізм, незвичайність події, що стала поворотною в долі героїв).

2. Перевірка знання тексту. (прийом «Смужки»)

Розташуйте смужки з цитатами відповідно до сюжету новели.

1.Загони зіткнулися на рівному степу під Компаніївкою. Був серпень 1919 року.

2. Андрій розстебнув на грудях френч і підніс високо вгору поранену руку.

3. А над берегом моря походжає старий Половець,.. і йому згадується син Андрій.

4. Оверко Половець сидів під колесом тачанки просто на землі, голова в нього була розкраяна.

5.Сашку скулився на тачанці коло кулемета. Йому мріялося, що рука старої Половчихи смиче за чуба.

6. І похорон відбувся. Добрячий дощ пронизував землю.

7. Панас Половець стояв перед братом Іваном та його комісаром Гертом.

8. «Проклинаю тебе, - закричав Панас в агонії,- проклинаю моєю останньою хвилиною.

9. На степу під Компаніївкою одного дня серпня 1919 року стояла спека.

Виклад матеріалу вчителем

Запитання за змістом:

 Які почуття виникли у вас під час читання твору? Який історичний період відображено в романі?

2. Повідомлення учнів про історичні події в Україні в 1919 році (Українська революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917—1921 років) — черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності. Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах одноразово незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому рахунку українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною).

3. Бесіда

 - Який шлях пройшла родина Половців?

 (Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своїх синів щиро поважати родинні традиції, бо «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Революція, прогримівши над нашою землею у жовтні 1917-го, розвела людей в різні боки, поділила на

табори, що ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історії складався відповідно до їхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола. У поєдинках брати, відчуваючи один до одного люту ненависть, розбурхану різними політичними силами, вбивають один одного. Живими лишаються тільки Іван та малий Сашко).

     Сьогодні ми продовжимо заглиблення у зміст роману з метою подальшого дослідження проблем, порушених у «Вершниках». Вони стосуються не тільки літератури, а й історії політичної думки на Україні.

Уміння аналізувати їх - дуже важливе, бо письменниками – літераторами будуть із вас не всі, а ось громадянином буде кожний.

4. Заглиблення у зміст твору новели «Подвійне коло».

Аналіз образів родини Половців. Робота у парах:

– образ Андрія

– образ Оверка

– образ Панаса та Сашка

– образ Івана.

Образ Андрія - денікінця

«Андрій вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати що.» Над морем уставав силует підпрапорщика російської армії, поверхстрокового вояки за вєру, царя і отечество…

Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Високий Андрій став іще вищий. Був високий і широкоплечий, з хижим дзьобом й сірими очима.

Останні слова Андрія: « Роде, мій роде, прости мені, роде, що я не милую згоди. Рід переведеться, держава стоятиме. Навіки амінь».

Андрій Оверкові: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії – матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного, проклинаю ім’ям брата і згодою роду»

Образ Оверка – петлюрівця

Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Андрій.

«А Оверко – той артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані по-нашому. На дядькові гроші в семінарії вчився, рибалка з нього був ніякий, а й його жалко, не чути за нього давно…»

Андрій Оверкові: «Мазепо, проклятий!». Оверко бавився шликом, мов дівчина чорною косою. Був високий й широкоплечий, з хижим дзьобом й сірими очима.

Андрій Оверкові: « Петлюрівське стерво, мать Росію продаєш галичанам! Ми їх у Карпатах били до смерті, ми не хочемо австрійського ярма».

Оверко Андрієві: «Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, іще троє рід носять. Рід – це основа, а найперше – держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як».

(Поранений у бою з загоном Панаса) він ще вмирав, крізь рану (розкраяна) не пролазило його могутнє життя.

Оверко Панасу і Сашку: «Махновський душогубе, неньку Україна кривавими сльозами плаче, а ти гайдамачиш по степах із ножем за халявою». Душогубе махновський, злодюго каторжний.

Образ Панаса - махновця

«Панас привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк, Половчиха складала все до скрині та боялася за Панаса. Вона його важко народжувала, і він їй став дорожчий, виходила вночі до моря, їй все здавалося, що чує плесків весел і треба рятувати від погоні»

Старому Половцю згадалися контрабандистські справи сина Панаса. З-за ліска вискочили вершники з чорним прапором.

Я вільний моряк батька Махна.

Панас труснув волоссям, що спадало аж на плечі.

Панас (після слів Оверка «Махновський душогубе) стояв кремезний, мов дуб, реготав.

Іменем батька Нестора Махна призначаю тобі суд і слідство (анархія).

За вбивство рідного брата Андрія – утопити в морі, за підтримку української держави та території матері порядку анархії – одрубати голову.

(Оверкові) Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід,коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?

І похорон відбувся. Дощ напинав свої вітрила, над степом зрідка пробігав вітер, добрячий дощ пронизував землю. По обличчю Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав.

(Зустріч Панаса з Іваном). Панас заплакав од безсилою люті. Панас стояв перед братом Іваном та його комісаром Гертом, усі кулі поминали Панаса, він стояв геть увесь заболочений, розхристаний, без шапки, довге волосся спадало на шию, високий і дебелий, стояв перед сухорлявим Іваном.

 (Панас Іванові) Проклятий байстрюче, підземно гнидо, вугляна душе! Наймит Леніна й комуни, кому ти служиш, комісарська твоя морда?!

Панас не чекав собі милості. У нього промайну в голові дитинство й дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря. …Панас в агонії вихопив з – під френча маленький браунінг і пустив собі в рот кулю, трохи постояв нерухомо, став гойдатися й

розхитуватися, скрутився, як сухий лист, гримнув об землю, і розлетілася з – під нього мокра земля.

Образ Сашка (був з махновцями)

На коні чорний від пороху під’їхав чотирнадцятирічний Сашко Половець

(Коли побачив брата Оверка). Сашко зблід, зіскочив з коня, підійшов до брата, взяв його рукою за підборіддя і підвів йому голову. «Оверко, - горе моє,» - сказав він голосом старої Половчихи. …

(Сашко підійшов до Панаса). сів коло нього на землю, обличчя в нього було біле й ввесь час смикалось.

Образ Івана - більшовик

Сухорлявий Іван.

«Тільки Іван працює на заводі і робить революцію…»

Розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем.

(Іван Панасу). От і скінчилась ваша служба в зрадника й бандита батька Махна. І з вами говорить брат вашого Половця, а обоє ми з ним рибалки, батьки наші й увесь рід. Слова мої прості й некрасиві, та ви зрозумієте мене й так, бо скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і

правда бідних.

(Коли Сашко після самогубства Панаса, закричав) : Стріляй і мене, стріляй, байстрюче. «Бісової душі вилупок»,- промимрив Іван та взяв Сашка за чуба, що виглядав з – під шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву.

 Проблемне завдання «Хто є героєм часу?»

(Прийом «Розкриття через деталь»)

Висновок: Героїв немає, тому що ідея вища за родину.

Проблемно-пізнавальне питання (Додаткове завдання)

 В теорії літератури є таке поняття як лейтмотив. У шкільній програмі воно не вивчається, але я хочу вас ознайомити з ним.

Лейтмотив (нім. Leitmotiv — букв.: чільний, провідний мотив) —конкретний образ, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або творчість митця, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця.

 Визначіть , що є лейтмотивом у новелі Ю.Яновського.

(Слова батька «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду).

Проблемне питання

Чому новелу названо «Подвійне коло»?

(Коло класових і родинних інтересів)

VIІ. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Запитання до учнів.

- На яких життєвих принципах трималася основа родини?

- Чи можна застосовувати цей вислів до сьогодення?

(Проблема « роду, в якому браття милують згоду» є дуже актуальною і сьогодні. Адже зараз народи, що вважалися братніми не хочуть розуміти один одного.)

VІІІ. ПІДСУМОК УРОКУ

Слово вчителя

«О, дев’ятнадцятий рік месників і платіїв, достойний рік розрахунків і записів у бухгалтерську книгу Революції, далекий рік живих жандармських генералів… Рік незнайдених образів і трагедійних метафор, рік любові й смерті, трепету повсталих сердець, простоти жертв, солодкості ран і висоти

класових почувань, о милий піднесений рік!» Таку печать високої патетики і піднесеної емоційності має роман у новелах «Вершники».

- Якою вона ж вона була насправді, ця громадянська війна, фронти котрої проходили не лише по територіях, а й по долях людських?

(В ім’я «революційних ідеалів» під час цієї війни від воєнних дій,терору, голоду, епідемій загинуло 8 мільйонів чоловік, були зруйновані промисловість, сільське господарство, транспорт, а суспільство на довгі десятиліття втратило загальнолюдські моральні та світові орієнтири?..)

IX. РЕФЛЕКСІЯ

Перевірка вивченого матеріалу (робота над тестами)

1. Слова “ Рід наш великий, голови не щитані…

Рід – це основа, а найперше – держава ” належать:

 А Мусію Половцю;

 Б Андрію Половцю;

 В Оверку Половцю;

 Г Панасу Половцю;

 Д Івану Половцю;

2. Встановіть відповідність

1. «Я вільний моряк батька Махна»

2. Очолює кінний загін інтернаціонального полку.

3. Командував загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна

4. «…вів купу кінного козацтва головного отамана Петлюри»

А. Андрій

Б . Оверко

В. Панас

Г. Сашко

Д. Іван

 Відповідь: 1- В, 2-Д, 3-А, 4- Б

3. Головна ідея новели полягає в настанові

А поганого чоловіка в побратими не бери;

Б не май вірного, не будеш мати зрадного;

В чого сам собі не зичиш, того й іншому не жадай;

Г тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду;

Д не знаючи броду, не лізь у воду.

Х. Аргументація та виставлення оцінок за роботу на уроці.

ХІ. Домашнє завдання:

Достатній рівень:

Скласти 12 тестових питань за творчістю Ю.Яновського.

Високий рівень:

Написати твір «Трагедія роду Половців - трагедія України»

Використана література

1. Плачинда С.П. Юрій Яновський: Біографічний роман / С.П.Плачинда.

– К. : Молодь, 1986. – 256 с.

2. Семенюк І.Я. Феномен Юрія Яновського / Семенюк І.Я. – К., 1998.

3. Смолич Ю.К. Твори : [у 8 т.]. – Т. 7 / Смолич Ю.К. – К. : Дніпро,

1986. – 702 с.

4. Яновський Ю. Твори : [у 5 т.] / Яновський Ю. – К., 1982—1983

План-конспект уроку української літератури у 11 класі                           

Тема. Ю. Яновський. Новели «Дитинство», «Шаланда І в морі» з роману «Вершники». Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам'яті. Утвердження високих  загальнолюдських ідеалів вірності й кохання, відданості громадянському обов'язку.

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості новел Ю. Яновського, їх новаторський характер та естетичну цінність; розвивати навички аналізу новел, визначення та пояснення художніх засобів і прийомів, вміння висловлювати власні думки з приводи прочитаного; виховувати повагу до національних традицій, старшого покоління, духовної пам'яті, загальнолюдських цінностей.

Очікувані результати: учні знають зміст новел, уміють виділяти ключові епізоди, переказувати їх, аналізувати твори, висловлювати власне ставлення до проблем, порушених автором.

Обладнання:  портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, краєвиди українського степу, моря, календар народно-релігійних свят.

Тип уроку:  формування вмінь та навичок.

Хід уроку

I.         ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Рід, родина. Батько й син. Дід та онук. Одвічне коло життя. Старше покоління намагається залишити наступному щось у спадок. У кого немає маєтків, земель, грошей — можна природну допитливість і житії вий досвід, веселу вдачу, працьовитість, витривалість, силу почуттів. Погодьтеся, що це теж немало. Про зворушливі новели Ю. Яновського «Дитинство» й «Шаланда в морі», які підносять ідею нетлінної вартості національних основ буття, ми й будемо говорити сьогодні на уроці.

II.        АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

                Літературний диктант

1.                «Шаланда в морі» й «Дитинство»  за жанром… (новели.)

2.                Новела «Дитинство» побудована на  …  джерелах. (фольклорних).

3.                Про кого з героїв новели «Дитинство» сказано «…хоч і бідна господиня, що й кози в дворі не має, але нема ні в кого на селі такого хисту прикрасити піч, як у неї»  ( про Данилкову матір).

4.                Назвіть професію Данилкового батька   (чабан).

5.                Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну подію з несподіваним фіналом називається … ( новелою).

6.                «Гордий і нікому не поклониться…і…кричав, і проклинав пропаще життя, а його слухали й не перебивали, бо знали всі, що …зараз заспіває, і після того співу нічого вже людині не треба −  говорять в новелі «Дитинство» про … (Данилкового батька Ригора)

7.                «Трамонтан дихав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів…» − цими словами починається новела… («Шаланда в морі»).

8.                Назвіть ім’я старого Половця …   (Мусій)

9.                «Наша артіль бідна, і кидати шаланду в морі не годиться. Я – голова артілі, то мусив рятувати» - сказав …  (Мусій Половець)

10.            Село, у якому живуть герої новели «Шаланда в морі», називається… (Дофінівка).

11.            «Крізь туман здалеку височіла на березі,  мов кістяк старої шхуни». Про яке місто йдеться?      (Одеса).

12.             У фіналі новели Половчиха йде із врятованим її надією та любов’ю… (чоловіком)

Проблемне завдання.

Прочитайте рядки з новели Ю. Яновського «Подвійне коло» і скажіть, яка ідея за принципом «від зворотного» випливає з них.

«Лютували шаблі, і коні бігали без вершників. ...Дехто простягнуті ції руки — і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом поличчя — і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, шхлинаючись передсмертною тугою,— і його рубали по чім попало і топтали конем. ...Висвистували шаблі, хряскотіли кістки...»

Орієнтовна відповідь. Відворотність, огидність, нелюдськість і жорстокість війни.

Бесіда.

—У чому полягає умовність зображення в новелі «Подвійне Коло»? (Брати зійшлися в одному бою — насправді це протистояння політичних сил у тогочасній Україні взагалі.)

—Поясніть символіку назви твору.

—У чому особливості художнього часу й простору в новелі?

III.      Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Складання «сюжетного ланцюжка» новели Ю. Яновського «Дитинство».

Данилка (Данила Чабана, майбутнього комісара, а потім письменника) виховував степ, красу якого він розумів усім своїм малим серцем.— Хлопчик вкушав усе їстівне зілля, яке можна знайти в степу, і те отруйне, що не можна було їсти.— Його прадід Данило знав усі степові таємниці, безліч прикмет, шанував і старовинні народні звичаї (коли свистів бабак — починалася весна, на Сорок Святих мати пекла жайворонків, і діти бігали з ними по селу, закликаючи весну).

Одного дня Данило пішов із прадідом у степ далеко, аж до моря.— Раптом  упав і більше не підвівся, передавши естафету життя малому правнукові.

Головна ідея новели  «Дитинство»: одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя

Евристична бесіда.

—        Що вам найбільше сподобалося в новелі, здалося зворушливим, а що — смішним?

—        Що викликало смуток, співчуття, що здивувало?

—        Про які народні звичаї та прикмети ви дізналися? Котрі з ні підтримуються та відроджуються тепер?

—        Якими талантами володіли батько й мати Данилка? (Мати добре розмальовувала печі, батько — співав.)

Завдання пошуково-дослідницького та творчого характеру.

1.         Схарактеризуйте за новелою узагальнений образ степовиків.

2.         Прочитайте уривок із новели «Дитинство» й визначте, за допомогою які художніх засобів замальовується в ньому пейзаж. «І ось Данило з прадідом Данилом вийшли з села, попростував, в степ, просто на південь, перед ними розступилася голуба далина, в) росли на південному обрії над далеким морем прекучеряві хмарки, мо край світній вишневий розквітлий сад».

«Шаланда в морі» (1935)

Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.

Головна ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуман­них основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.

Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.

Переказ новели Ю. Яновського «Шаланда в морі», складання «сюжетного ланцюжка

Був січень чи лютий місяць, вітер дмухав із берега, море замерзло на сотню метрів, а далі піднімалися хвилі, насувався шторм.— На березі стояла стара Половчиха, очікуючи чоловіка.— Жінка подумки благала вітер, щоб той відігнав негоду.— У морі з'явилася шаланда.— 3 усіх сил ті, що були в човні, добирали до берега.— Збіглися люди, але нічим не могли допомогти.— Раптом зламалось весло і човен перекинуло.— На поверхні моря з'явилася лише одна голова! Рибалки кинулися на допомогу.— На берег вибрався тільки чужий чоловік Чубенко сказав, що Мусій визволив його із французької плавучої тюрми, а сам не виплив, загинув.— Усі розійшлися, тільки Половчиха залишилася стояти на березі.— її душа скам'яніла.— Почала пригадувати щасливі молоді роки, коли вони з чоловіком побралися, коли народилися сини (тільки тепер вона не знала про їхню долю).— Раптом старій здалося, що шаланда наблизилася до берега.: Половчиха вирішила врятувати громадянське добро.— Спустившись до моря й зайшовши у воду, побачила чоловіка.— Мусій розповів, що хотів урятувати човна, тому й сховався, щоб Чубенко плив сам.— Витягли шаланду й упевнено та дружно пішли додому, як ходили все життя.

Обмін враженнями щодо прочитаного.

—Наскільки правдивою вам здалася ця історія?

—Де в новелі ідеологія, а де — піднесення загальнолюдських цінностей?

—Поясніть феномен: Половчиха «була доброго рибальського роду, доброї степової крові, її взяв за себе Мусій Половець — дофінійський рибалка, непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову» незважаючи на те, що в Очакові, де проходило її дівування, до неї сваталося багато заможних хазяїв, що мали власні шаланди, яхти, баркаси моторки.

— Як характеризують Половчиху такі рядки: «Половчиха тримала хату в залізному кулаці, мати стояла на чолі родини, стояла, наче  в штормі».

Проблемні завдання.

1. Визначте риси романтизму в новелах роману Ю. Яновського «Вершники».

Орієнтовна відповідь. Незвичайні характери в незвичайних обставинах; використання фоль­клору, перебування героїв у гармонії з природою; поєднання національного із соціальним, іс­торичні мотиви — повстання у селі Турбаях; характери сильні, яскраві, піднесені; умовні форми, поєднання буденного і незвичайного — важка праця рибалок і піднесене, вірне почуття кохання; новий жанр — роман у новелах та ін.

2.Знайдіть у романі епізоди й художні деталі, що втілюють національні атри­бути.

Орієнтовна відповідь. «Малий чабанець (що може вивчитись на чабанчука й вийти на чаба­ненка, і, нарешті, заступити батька-чабана)»; народні звичаї та прикмети з новели «Дитинство»; тужіння-закликання Половчихи з новели «Шаланда в морі», що нагадує народну пісню: «Ой пішов ти в море, Мусієчку,— голосила вона мовчки,— та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та добачала, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала. Ой подми, вітре трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла».

IV.       ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Міні-диспут.

—        Чим небезпечна втрата людьми, народом своїх коренів, родин­них зв'язків?

V.        ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

—        Твір Ю. Яновського «Вершники», його новели змусили мене задуматися над тим, що...

VI.       ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати зміст новел, вміти їх аналізувати, характеризувати героїв, індивіду­альний стиль письменника.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. Валер’ян Підмогильний. Життєвий шлях письменника. Автор інтелектуально-психологічної прози, перекладач.

Мета: висвітлити головні віхи життєвого та творчого шляху В.Підмогильного, розкрити особливості естетики письменника; розвивати літературний інтерес, вміння працювати з біографічним та текстовим матеріалом; мовленнєві навички учнів; виховувати інтерес до особи і творчості письменника.

Цілі.  

Учні знатимуть:

основні події життєвої і творчої біографії митця, особливості естетики (творчої манери) письменника;

Учні вмітимуть:

висловлювати власну думку про життєтворчість В.Підмогильного, працювати з біографічним та текстовим матеріалом; формулювати власні цілі вивчення теми.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: дошка, робоча картка учня, записи пісень.

Методи, прийоми і форми роботи: асоціювання, робота із ключовими словами, «Грані діяльності», «Займи позицію», випереджувальні завдання, планування роботи на уроці, бесіда, робота з підручником.

Епіграф уроку. «Я хотів би не тліть, а горіть…» (В.Симоненко).

На дошці намальоване багаття.

Хід уроку

І. Мотиваційний етап (на фоні французької пісні Едіт Піаф «Гімн коханню» та презентації «Визначні місця Франції»).

1. Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

- Чи були ви у Франції? Чи, можливо, плануєте там побувати?

2. Актуалізація суб'єктного досвіду та опорних знань.

- З чим у вас асоціюється слово Франція? А з якими письменниками ви пов’язуєте літературний процес  у цій країні? (Вольтер, Монтеск’є, Руссо, Камю, Франсуа Рабле, Д.Дідро, Стендаль, О. Бальзак, В.Гюго, Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, А.Дюма, Е.Золя, А. Сент-Екзюпері, Поль Верлен, Артюр Рембо, Шарль Бодлер тощо).

- Сьогодні на уроці ми познайомимося із людиною, яка зробила дуже багато для того, щоб наблизити літературу двох великих народів – французького та українського.

Учні записують епіграф уроку

II.  Цілевизначення та планування.

1. Ознайомлення учнів із загальною кількістю годин, відведених на вивчення життєвого і творчого шляху В. Підмогильного, формою контролю та датою проведення контрольної роботи.

2. Вибір цілей уроку із загального  переліку.

- Оскільки ми починаємо з вами вивчати творчість  нового письменника, ви повинні ознайомитися із цілями, запропонованими укладачами нашої програми та узгодити їх зі своїми, доповнивши або розширивши їх.

Після вивчення життєвого і творчого шляху письменника

Учні знають: основні події життєвої і творчої  біографії, про трагічну загибель митця, особливості естетики (творчої манери) письменника.

Учні вміють:

висловлювати власну думку про життєтворчість письменника, працювати з біографічним та текстовим матеріалом;

пояснити вплив цивілізаційних процесів на людину, психологічну мотивацію вчинків Степана Радченка та інших дійових осіб, іронічність авторської оповіді;

характеризувати маргінальний образ українського інтелігента;

аналізувати світоглядну і психологічну еволюцію характеру Степана Радченка;

пояснити роль жіночих образів у романі.

3. Колективне планування роботи на уроці.

- Знову ж таки, коли ви ставите перед собою ціль, то, мабуть, продумуєте шляхи її досягнення. Хочу вам запропонувати планування нашої співпраці на уроці. Чи погоджуєтеся ви з ним? Якщо ні, то внесіть, будь ласка, свої корективи у хід уроку.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

«Грані діяльності»

Учні відгадують за описовими ситуаціями грані діяльності В.Підмогильного. Після кожної правильної відповіді на активній дошці з’являється фрагмент портрета письменника.

1.                      Автор українських модерних романів, повістей, новел. - ПИСЬМЕННИК

2.                      Знав французьку та німецьку мову, випускав двотомник творів Дідро, трактат Карла Гельвеція ("Про людину)", брав активну участь у виданні 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника А. Франса тощо. – ПЕРЕКЛАДАЧ

3.                      Любив дітей. Він iз запалом розповідав про свою роботу, згадував учнів, ту приємну вiдповiдальнiсть, яку вiдчував, навчаючи дітей. Часто повторював: "Діти — вiд них залежить доля Батькiвщини". – УЧИТЕЛЬ

4.                      Захоплювався історією, був знайомий iз Дмитром Івановичем Яворницьким, перед яким схилявся. Любив з ним розмовляти, звик бувати у музеї i навiть допомагати; їздив на археологічні розкопки. – ІСТОРИК

5.                      1926 року Григорій Косинка придбав нове видання творiв Степана Руданського "Спiвомовки". Розглядаючи нову книжку й читаючи окремi твори, Григорiй і його гiсть щось згадували i, якось двозначно посмiхаючись, один одного запитували: "А ви пам'ятаєте, як було в рукопису це мiсце?" — "А ви не забули, яким був до редагування цей вiрш?" – РЕДАКТОР

6.                      „Перед тут вів Валеріан Підмогильний, організатор і душа «Ланки», який і дав цій групі її ім'я, що об'єднувало нас, таких різних своїм творчим обличчям, у одне здружене товариство“ (Б. Антоненко-Давидович). –  ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ.

Слово вчителя

-  Отже, мова на сьогоднішньому уроці піде про Валер’яна Підмогильного.

Мине більше півстоліття коли літературна критика назве його „суворим аналітиком доби ”, фундатором українського  „інтелектуального роману ”, „майстром французько-перекладацької літератури”.

Ю. Смолич у „Розповідях про неспокій” писав: „Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважав найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: Валер’яна Пімогильного”.

- Усі ми родом з дитинства, – сказав колись Антуан де Сент Екзюпері. Валер’ян Підмогильний теж свого часу формувався під впливом родинного оточення. Ким же були його батьки?

Повідомлення учня.

Батько його, Петро Пiдмогильний, родом з села Писарівки Павлоградського повіту. Землі своєї не мав. У Чаплях, в економії великого землевласника працював спочатку конторщиком, а згодом - касиром. Помер дуже рано: «Так мало батькiвських пестощiв випало на мою долю».

Односельчани також згадують про матiр письменника — звичайну селянку, без освіти, яка працювала у графа Воронцова-Дашкова. Вона, за спогадами й переказами старожилів, відзначалася природженим розумом, тактовністю, делікатністю й суворою гідністю – тією народною інтелігентністю, якою здавна славились жінки в Україні.

Робота із підручником

-  Як же склалася доля цього талановитого письменника? Пропоную попрацювати із статтею підручника за опорними словосполученнями.

Знайдіть ці опорні словосполучення у статті та поясніть, яким чином вони пов’язані із життєвим шляхом письменника.

«Твори. Т.1», «В епідемічному бараці», «університет на дому», урочище Сандармох, 10 років таборів, елітарна література, родовід від Володимира Винниченка.

-  Мабуть, життєвий портрет Валеряна Підмогильного був би неповним, якби ми не зазначили, як він ставився до своєї дружини та сина. Про це ми можемо зробити висновок із листів письменника, які він надсилав із Соловків.

Повідомлення учня

25 листів написаних до дружини, матері й сестри дивом уціліли. Ці потерті часом аркуші, волають відчаєм невідомості про долю родини:

„Взагалі менше думай про мене, я цього, по-перше, не заслужив… Думай тільки про себе і про дитину. Ви з ним повинні жити якнайкраще, якнайспокійніше. Пиши мені про нього все-все, але йому про мене – я вже просив – не нагадуй. Добре, що він ще малий. Він повинен вирости таким, щоб у його душі не було ніяких тріщин… Я все боюсь, що у нього надто багато мого (тобто поганого) в характері. Тому те, що він пустун, мене скоріше радує, бо я не був великим пустуном…” (Із листа до дружини Катерини Червінської)

"Рідна Катю, листів, до цього часу немає ні від тебе, ні від мами. Чекаю кожного дня, встаю з надією, лягаю з новою надією, що лист прийде завтра. Повинен же він коли-небудь прийти!? "

Бесіда за змістом почутого

-  Яким постав перед вами Валер’ян Підмогильний? Які риси характеру цього письменника вам найбільше імпонують?

Опрацювання статті

-  Як ми вже говорили, В.Підмогильний – творець елітарної літератури. У чому ж полягала особливість його творчої манери? Про це – у статті Г.Костюка «Валер’ян Підмогильний». Підкресліть у ній:

1) прізвища письменників, які, на думку автора, вплинули на творчість Валер’яна Підмогильного;
2) риси творчої манери В.Підмогильного.

Після того, як ми вивчимо роман «Місто» Валер’яна Підмогильного, ми співставимо наші висновки із висновками Г.Костюка.

…Що ж спiльного, бодай в загальних рисах, у В.Пiдмогильного з названими iменами?

Сухiсть, а iнколи й протокольнiсть розповiдi, заглиблення в психологiчнi й побутовi деталi, неприховане бажання бути лiтописцем свого часу — все це в якiйсь мiрi пов'язує В.Пiдмогильного з Оноре де Бальзаком. Тон вибачливої iронiї, сатири i скептицизму, засiб холодного наукоподiбного розтину суспiльних явищ i окремих людських характерiв, ошляхетнення людини i вияв зрозумiння до її слабостей — це вiд Анатоля Франса.

Фiлософiчний критицизм, певна вiдносність всього — це вже щось вiд Вольтера.

У трактовцi рiзних проблем психологiї молодi, питання вiри, моралi — всiх отих "вiчних" i "тяжких" питань, що є особливо хвилюючi в юнацькi роки, — тут можна відчути Гi де Мопассана.

Зображення соцiальних, психологiчних i бiологiчних контрастiв у життi суспiльства й окремої людини та неминучих конфлiктiв, що постають на цьому грунтi, — це до певної мiри йде вiд Винниченка, Кнута Гамсуна тощо.

Поруч з цим — велика вiра в мiцну, творчу i непереможну силу людини, що перемагає всi труднощi життя i саму природу, — це вже щось вiд Джека Лондона.

Оце тi загальнi риси й мотиви творчости Пiдмогильного, що давали пiдставу критикам бодай умовно пов'язувати його творчiсть з цiлим рядом видатних майстрiв слова. Але нiхто з них не наважувався твердити, що в трактуваннi цих свiтових проблем В.Пiдмогильний був слiпим наслiдувачем того чи iншого свого попередника. Пiдмогильний не був наслiдувачем. В.Пiдмогильний був яскравою творчою iндивiдуальнiстю, цiлковито український талант, що надзвичайнi подiї i явища пiсля 1917 року умiв спостерiгати i оцiнювати тверезо, всебiчно i критично. Але що головне, так це те, що за багатством суспiльних подiй свого часу вiн не загубив — людини. Вiн бачив її, розумiв i творив її образ в усiй суспiльнiй, психологiчнiй складностi. Вiн не любив людини-янгола, бо знав, що людина є водночас i тварина. Вiн знав людську силу, велич її розуму, її здiбностi, але також усвiдомлював всi її слабостi. В цьому — европеїзм Пiдмогильного.

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

«Займи позицію»

-  Як ви вважаєте, чи обрав би Валер’ян Підмогильний інший життєвий шлях, якби йому трапилася така нагода?

-  Якби щось можна було змінити, то що саме; що б залишив без змін?

Аналіз епіграфа уроку

«Мозковий штурм»

Вчитель розкриває частину дошки, на якій намальоване яскраве багаття.

-  Поверніться до епіграфа нашого уроку і скажіть: на вашу думку, яким же вважав своє життя В.Підмогильний – яскравим багаттям чи лише вуглинками, що тліють?

-  Послухайте слова, сказані самим письменником.

“Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене i радостями, i печалями. Можливо, ці люди найщасливiшi, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху i не знаходжу...” В.Підмогильний.

- Оцініть роботу свого однокласника на сьогоднішньому уроці за 11-бальною шкалою (у робочих картках).

- Чию роботу на уроці ви хотіли б оцінити. Поставте оцінку і вмотивуйте її.

V. Домашнє завдання. Обов’язкове:

а) укласти таблицю життєвого і творчого шляху В.Підмогильного для зошитів для підготовки до ЗНО;

б) продумати запитання до письменника; порівняти життєвий шлях Степана Радченка і Валер’яна Підмогильного – усно.

За бажанням:

а) підготувати повідомлення про екзистенціалізм та його ознаки у літературі;

б) розкрити зміст поняття «абсурд» - лексичний та філософський.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. В.Підмогильний. «Місто». Підкорення людиною міста, самоствердження, інтерпретовані на національному матеріалі.

Мета: проаналізувати роман Валер’яна Підмогильного «Місто» з позицій екзистенціалізму; поглибити вивчене про жанр роману; пояснювати психологічну мотивацію вчинків Степана Радченка та інших дійових осіб; розвивати вміння аналізувати великий епічний твір, висловлювати власну думку стосовно проблем, піднятих у творі; виховувати в учнів уміння вибудовувати стосунки один з одним, порядність у ставленні до оточуючих.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет, ілюстрації до твору, схема до твору «Місто».

Теорія літератури: екзистенціалізм, маргінальність, психологізм, іронія.

Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло? Анатоль Франс

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення з темою, метою, завданнями уроку

Очікувані результати

ІІІ. Актуалізація базових знань, умінь, навичок учнів

1. Пояснення епіграфу. Яким чином епіграф стосується життєвого і творчого шляху письменника і, безпосередньо, теми нашого уроку?

2. Тестовий диктант за змістом

1. Родина Гнідих, у яких спочатку квартирував Степан, складалася з … членів

А трьох

Б чотирьох

В п’яти

Г шести

2. Крім книг, Максим захоплювався

А збиранням марок

Б колекціонуванням листівок

В написанням віршів

Г грою на гітарі

3. Перше оповідання Степана мало назву

А «Лампа»

Б «Обручка»

В «Бритва»

Г «Чашка»

4. Степан подарував Зосьці

А парфуми

Б іграшку

В квіти

Г сукню

5. Зоська часто називала Степана

А коханий

Б солодкий

В ласкавий

Г божественний

6. Слово «йолоп» Степан написав

А на збірці своїх оповідань

Б у своєму щоденнику

В на записці від Зоськи

Г у конспекті з лекціями

7. Вигорський зі Степаном найбільше любили пити

А каву

Б чай

В пиво

Г вино

8. У день річниці перебування в Києві Степан

А оселився в новій квартирі

Б розірвав стосунки з Надійкою

В отримав посаду на курсах

Г дізнався, що оповідання надруковані

9. На курсах робітників шкір тресту Степан побачив давнього знайомого

А Левка

Б Бориса

В Максима

Г Вигорського

10. Про смерть Зоськи Степан дізнався від її

А подруги

Б матері

В сусідки

Г нового кохання

11. Перший день знайомства Степана й Рити закінчився тим, що

А вона пішла з ним на нову квартиру

Б вони посварилися

В вона поїхала з Києва

Г вони пішли в ресторан

12. Установіть послідовність, у якій з’являлися нові жінки в житті Степана

А Зоська

Б Мусінька

В Рита

Г Надійка

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу. Робота за змістом роману «Місто»

1. Історія написання: Роман «Місто», написаний 1927 р., двічі видавався в Харкові (1928, 1929 рр.), 1930 р. з’явився російською мовою. Свого часу привернув найпильнішу увагу критики та громадськості. Було проведено кілька публічних дискусій, на яких обговорювався твір.

У 20-30-х рр. був оцінений як «ворожий пролетаріату», «ідеологічно хибний», у якому соціальне замінено біологічним, село протиставляється місту, як твір «наскрізь несучасний, ворожий радісному сприйманню життя».

 «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній. І коли мені частина критики закидає «хуторянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Прокоментуйте ці слова автора.

2. Жанр: урбаністичний інтелектуально-психологічний

3. Робота з епіграфами роману «Місто».

«Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Анатоль Франс

«Шість прикмет має людина:

Трьома подібна вона на тварину,

а трьома на янгола:

як тварина – людина їсть і п’є: як тварина – вона множиться і як тварина – викидає;

як янгол – вона має розум, як янгол – ходить просто і як янгол – священною мовою розмовляє»         Талмуд Трактат Авот

Який характер людини?

Яке начало керує Степановими вчинками?

Важливість чого усвідомлює герой?

Що підказується епіграфом з Талмуда?

За допомогою чого духовне начало стає домінуючим у Степана?

Епіграф, узятий з роману Анатоля Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» – висуває тезу про двоякий характер людини. Тілесне начало не раз керуватиме Степановими вчинками, водночас герой усвідомлюватиме важливість духовного начала людини. Розв’язка проблеми людини підказана епіграфом з Талмуда – людина подібна до тварини, але й до янгола, бо «священною мовою розмовляє». Літературна творчість дає змогу реалізуватись Степанові як особистості, духовне начало стає домінуючим і гармонізує внутрішній світ героя.

4. Як би ви сформулювали тему роману «Місто»?

Тема: вплив цивілізаційних процесів на людину, показ світогляду та психологічної еволюції характеру С. Радченка

5. Ідея: самоствердження особистості, інтерпретоване на національному ґрунті

6. Проблеми: підкорення людиною міста; кохання, кар’єра; добро і зло; багатство і бідність; село і місто

7. Композиція: складається з 14 розділів

8. Сюжетна лінія: основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить шлях від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Внутрішні зміни головного героя відображаються через зміни у його ставленні до урбаністичної культури.

9. Система образів:

10. Бесіда за змістом із використанням схеми «Система образів».

1.                     Яким бачить читач місто у творі?

2.                     Чи є Київ героєм роману?

3.                     «Він не брехав перед собою ні в думках, ні в учинках, і конкретність лишалася у нім, і життя не переставало бути пахучим». Чия це характеристика?

4.                     З ким знайомився головний герой протягом твору? Як це впливало на формування його характеру?

5.                     З якими переконаннями прибув Степан у місто?

6.                     Чому саме родина Гнідих стала першим пристанищем Радченка?

7.                     Чому в житті Степана з’явилася Мусінька? Хто був ініціатором?

8.                     Хто такий Максим?

9.                     Чим життя в місті заворожує, притягує до себе?

10.                 Чи справді потрібен талант, щоб написати оповідання?

11.                 Що потрібно для того, щоб самореалізуватися в місті?

12.                 Чи є місце справжньому коханню у творі?

13.                 Де відбулася перша зустріч з поетом Вигорським? Чи була вона доленосною?

14.                 Які враження залишив у вас епізод зустрічі  Зоськи і Степана у театрі?

15.                 Чому автор подає звістку про смерть Зоськи від сусідки?

16.                 Місто – це місце розвитку чи деградації особистості?

17.                 Чи здатен Степан Радченко на самогубство?

18.                 «Минуле повинно шануватись, знати своє місце і не рипатись». Що значать ці слова? Чи варто непокоїти минуле?

19.                 Наскільки важливий кар’єрний зріст у підвищенні самооцінки?

20.                 Як зрозуміти вислів: «…людина біжить не тому, що лякається, а лякається тому, що біжить»?

21.                 Поясніть цитату: «Жінка продається, а людина – ні!»

22.                 Що дає людині «могутність самопочуття»?

23.                 Розглянемо ілюстрації до твору. Прокоментувати їх. (див. дод.  )

24.                 Чи є логічним завершення роману, чи, можливо, кінець залишився відкритим?

11. Значення роману «Місто» (повідомлення учнів).

* В. Підмогильний модернізував українську прозу в новому річищі.

* Збагатив її актуальною проблематикою, героями, філософськими ідеями, жанровими формами.

* Розглядав психологізм, світ людської душі немов під мікроскопом, помічаючи найтонші реагування її на добро і зло.

* Наповнив прозу інтелектуалізмом, що було домінантою перших десятиліть ХХ століття.

V. Підсумкок уроку

Які проблеми міста й села порушує В. Підмогильний у романі «Місто»?

Які особливості основної сюжетної лінії в романі?

Чому роман «Місто» – психологічний твір?

VI. Домашнє завдання.

Диференційоване: 1. Підготуватися до характеристики Степана Радченка, зробити в творі відповідні закладки. 2. Довести на конкретних прикладах, що в романі «Місто» наявні елементи психологізму та іронії. 3. Виконати тестові завдання на с. 124.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема: Остап Вишня. Трагічна творча доля українського гумориста, велика популярність і значення його усмішок у 1920-ті роки. Оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального почерку

Мета: Ознайомити учнів з життям і творчістю письменника, тематикою його творів.Поглибити знання засобів створення комічного з теорії літератури, познайомити з жанром «усмішка», її особливостями. Розвивати мовлення, мислення.Виховувати патріотичні почуття та оптимістичне ставлення до життя.

Форма: творча лабораторія письменника

Обладнання: портрет О.Вишні, опорні схеми, підручник, виставка книжок, колажі та презентації учнів.

Випереджувальне завдання: підготувати повідомлення за схемою розгляду біографії письменника (1-8 пункти) –див. додаток.

Хід уроку

Організаційний етап

Постановка теми

                                                                  «Усмішки» О.Вишні я полюбив.   Полюбив їх за те, що вони ніжні, за те, що                                                                                                              вони  жорстокі, за  те, що  вони смішні, за те, що вони глибоко трагічні...                                                                                                                                                                                                                            М.Хвильовий

         - Чи зможете ви полюбити твори гумориста так само, визначимо у кінці уроку.

Визначення мети

         - Озвучте ваші очікування від уроку.

Актуалізація опорних знань

-         З чим асоціюється ім´я Остапа Вишні? (Відповіді учнів)

-         Можливо, після опрацювання життєвого і творчого шляху письменника асоціації додадуться чи зміняться…

Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

         О.Вишні випало жити в пору великих соціальних зрушень, в період світлих надій і чорної розпуки, епохальних звершень і масового терору. Іронія  літературної долі письменника в тому, що його унікальний  сатиричний хист сягнув висоти в часи утвердження кривавої диктатури Сталіна, і проте саме йому, найталановитішому серед всіх українських сміхотворців, удалося вижити  й дочекатися настання "відлиги", коли вперше за чверть віку з'явилися сприятливі умови для творчості. Можна тільки уявити: багато міг би зробити цей веселий геній, якби в період найвищого розквіту не зазнав нищівного удару і якби над ним майже до смерті не висів дамоклів меч берієвської інквізиції.

         13 листопада  1889р. на хуторі Чечва, біля тихого містечка Груні, що на Полтавщині, в маєтку поміщиків фон Рот народився хлопчик Павло Губенко. Хоч народився хлопчик у поміщицькому маєтку, але не належав він ні до дворянського, ні до поміщицького роду, і вперше його голос пролунав не в розкішних хоромах, а в селянській білій хаті, де жив його батько Михайло Кіндратович Губенко – колишній солдат царської армії, а потім прикажчик у фон Ротів. Через шістнадцять літ після цієї події він не без лукавого усміху запише в щоденнику: "Я, такий собі Павлушка, селянський син, бігав без штанів по Груні на Полтавщині, бігав, ширяв картоплю, драв горобців, била мене мати віником і навіть горнятками череп'яними кидала в голову. Спасибі матері!"

         У цій хаті крім Павла, народилося ще шістнадцять Губенків, і вже сама ця обставина змушувала батьків добре-таки сушити голову над одвічним і легким родинним питанням: як влаштувати дитину в школу, як звести кінці з кінцями, щоб дати їй освіту та вивести в люди. Ось як згадує про це Остап Вишня у творі "Думи мої, думи мої…":"Потім освіта. Розірвана освіта (перший учитель Іван Максимович Мовчан, старий дід – і він бив нас лінійкою по руках, а я б тепер, коли б мав змогу знайти цю лінійку, я б її поцілував… Потім з Павлушки вийшов Остап вишня. Письменник. Так як же я не буду вдячним за віник і за горнятко матері, за лінійку вчителеві І.М.Мовчанові. І я вдячний".

         Тридцять п'ять  років подарувала доля  Остапу Вишні на творчу діяльність; з них третину йому випало прожити на засланні. Інша людина назавжди втратила б здатність сміятися, проте він знову прийшов до народу, що відродив письменника до нового життя.

Повідомлення учнів за випереджувальним завданням

(Інформація з додаткових джерел у формі колажів та презентацій )

Засвоєння знань з теорії літератури

         Остап Вишня — письменник-гуморист. Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започаткував у літературі новий жанр — усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства.

         Оповідна манера усмішок Остапа Вишні дає йому змогу наблизитися до широкого кола уявних слухачів (читачів), оскільки імітує ситуацію безпосередньої розмови з ними. Такого «ефекту присутності» авторові допомагає досягти ціла система звертань, запитань оповідача до самого себе і до читачів, традиційних зачинів, іронічних порад, а також тверджень, визначень, доказів, натяків.

         У своїй системі засобів комічного Остап Вишня важливу роль відводив іронічно перефразованим народним приказкам, прислів'ям, фразеологічним зворотам, переінакшеним уривкам казок, анекдотів, небилиць тощо. Мова його творів жива, вона насичена яскравими порівняннями (щуки, як човни-довбанки; качви тієї, як хмари, як тої ряски), дотепними приказками, влучними прислів'ями. Поєднуючи лексику різних стилів, вводячи в опис комічних ситуацій високопарні слова, автор підсилює комічний ефект.

         Важливу стилістичну роль у творах Вишні відіграють діалектизми, архаїзми, професіоналізми, терміни. Для створення комічного автор вдається до контрастних зіставлень, яскравих метафор, гіпербол. Малюючи простих трудівників, застосовує жартівливі розмовні інтонації, та хоч і ставить своїх героїв у комічні ситуації, робить це з особливою теплотою, так що такі твори викликають у читача вогнистий сміх.

         Зовсім інші засоби комічного вживає Остап Вишня, коли зображує бюрократів, хабарників, підлабузників, п'яниць. Тут панують нещадна сатира і дотепне висміювання. Письменник вдається до бурлескної лексики, лайливих, принизливих слів, вживає форми середнього роду замість чоловічого, тут лунають викривально-саркастичні інтонації. Те, що заслуговує на гнівний осуд, автор показує у перебільшено смішному вигляді. Гіперболізація, гротеск, іронія, контраст, свідоме зниження образів, самовикриття персонажів — такий різноманітний арсенал образотворчих засобів сатирика. Глибоко осягнувши закони комічного, письменник, однак, постійно шукав нових прийомів і засобів його творення. Остап Вишня не тільки розширив, а й збагатив жанрові різновиди памфлету, фейлетону, гуморески, нарису, створив особливий різновид фейлетону та гуморески — усмішку.

Робота з підручником

         Нотатки «Засоби творення комічного»

Робота над змістом твору «Моя автобіографія»

         Гумористичну оповідь про свій життєвий шлях О.Вишня написав протягом 15-16 березня 1927р. Відразу ж вона побачила світ у видавництві "Книгоспілка", через рік була надрукована вдруге.

         "Чому ж я так поспішав з своєю автобіографією? Через віщо сам оце її випускаю у світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, - знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть", - писав він у постскриптумі. Вишня гуморист добродушно кепкує  сам з собою.

         У цій біографії відображений «долітературний» період. Гумореска скомпонована  з невеликих  розділів – "фресок". Із своєї біографії О.Вишня "вихоплює найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Те, що найбільше врізалось в пам'ять.

Вибіркове читання

         Цікаві моменти з життя.

Закріплення навчального матеріалу

Робота в парах

         Знайти прийоми творення комічного у творі.

Тестове опитування

1.     Справжнє ім'я та прізвище Остапа Вишні:

         А) Павло Гробовський

         Б) Олег Ольжич

         В) Павло Губенко  +

2.     Остап Вишня народився:

         А) в с.Чаплинка на Херсонщині

         Б) в м.Носівка на Чернігівщині

         В) на Полтавщині в хуторі Чечва   +

3.     Скільки дітей було в сім'ї Губенків

         А) 2       

         Б) 8       

         В)1            

         Г)16 +         

4.     Яку професію здобув?

         А) юриста

         Б) бухгалтера

         В) хірурга

         Г) фельдшера  +

5.     Перший друкований твір:

         А) "Моя автобіографія"

         Б) "Демократичні реформи Денікіна"      +

         В)  "Зенітка"

 6.    Під яким псевдонімом вийшов цей твір:

         А) Остап Вишня

         Б) Павлик Губенко

         В) Павло Грунський      +

7.    У якому році Остап Вишня був заарештований:

         А) 1903

         Б) 1931

         В) 1929

         Г) 1933     +

8. Як називається селище, де мали розстріляти О.Вишню?

         А)Дермань

         Б) Кокав

         В) Чеб´ю        +

9.  Письменником якого літературного напрямку був Остап Вишня:

         А) реалізму

         Б) романтизму

         В) гумористично-сатиричного     +

10. Любов до чого зображена у «Мисливських усмішках»

         А) до України

         Б) до природи    +

         В) до СРСР

11.  Як назвав свій щоденник Остап Вишня:

         А) "Думи мої, думи мої…"      +

         Б) "Вимушена перерва"

         В) "Чиб´ю "     

12.  Письменник започаткував новий жанр

         А) усмішка +

         Б)  кіноповість

         В) фейлетон

Самоперевірка

Повідомлення домашнього завдання

         Опрацювати біографію О.Вишні.

         Дати письмову відповідь на пункт 9 (І вар.) та на пункт 10 (ІІ вар.)  за схемою розгляду біографії письменника.

         Прочитати гуморески “Моя автобіографія”, “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки”, усно зробити ідейно-художній аналіз твору за опорною схемою (за рядами).

         Додатково: зробити «закладки» у щоденникових записах, що найбільше вразило, здивувало.

Підсумок. Рeфлексія. Оцінювання учнів

-         Чи справдились ваші очікування?

-         Яке враження від опрацьованого твору?

Додаток

Схема розгляду біографії письменника

1.     Чим характерна історична епоха, в яку жив письменник?

2.     Сім’я, в якій формувався і розвивався його внутрішній світ.

3.     Де, коли і яку освіту здобув?

4.     Роль книги в його самовихованні.

5.     Життєві віхи біографії (дати). Скласти опорний конс­пект у вигляді хронологічної таблиці.

6.     Люди, з якими спілкувався, дружив.

7.     Що любив і що ненавидів письменник? Громадянська активність.

8.     Творча праця письменника (жанрове багатство, публ­іцистика, переклади).

9.     Естетичний ідеал письменника (його уявлення про справедливий соціальний лад, гармонійно розвинену лю­дину,  стосунки між людьми).

10. Життя письменника. Який поштовх воно дало мені для роздумів над   

       своїм життям?

Аналіз прозового твору

1.     Жанр.

2.     Життєва основа.

3.     Тема.

4.     Проблематика.

5.     Особливості сюжету і композиції (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка).

6.     Роль позасюжетних елементів (епіграф, авторські роздуми та відступи, присвята, описи, назва твору).

7.     Система образів.

8.     Провідна думка.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. “Як варити і їсти суп із дикої качки”, “Сом”.   Оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні                      ТЛ: усмішка.

Мета:  - навчальна: ознайомити учнів із творами збірки «Мисливські усмішки», з новим жанром літератури – усмішкою; проаналізувати пошук гумористом нових прийомів і засобів творення комічного, розкрити тему любові до природи та її захисту в "Мисливських усмішках", з'ясувати роль пейзажів, діа­логів;                                                                                                                  

- розвивальна: розвивати творче мислення учнів, уміння аналізувати  прочитане, усне мовлення

-    виховна: виховувати  любов до спадщини Остапа Вишні, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письменника та його життя, формувати в собі людяність, чесність, доброту, почуття відповідальності, виховувати любов до природи.

Тип уроку: засвоєння нових знань і розвитку на їх основі вмінь та навичок.

Обладнання: портрет Остапа Вишні, виставка творів письменника, таблиця «Мисливські усмішки», аудіо запис уривка усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки», фото.

Епіграф:

         «Усмішки» О.Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони ніжні, за те, що вони  жорстокі, за  те, що  вони смішні, за те, що вони глибоко-трагічні… М.Хвильовий.                                                                           

Хід уроку

І.Актуалізація опорних знань.

1.1.Бесіда.

→ Розповісти про дитячі та юнацькі роки Остапа Вишні.                                   

→ Про перший період творчості (1919-1944 рр.) та причини арешту письменника.

→ Про життя Остапа Вишні на засланні.

    1.2.Тестові завдання

1.     Назвіть справжнє ім’я Остапа Вишні

а) Микола Фітільов;       б) Павло Губенко;        в) Іван Тобілевич.                                

2.     Вкажіть рядок в якому вказано правильну дату народження Остапа Вишні

а)13 листопада 1889; б)15 листопада 1890;    в)13 листопада 1900.

3. Визначте рядок, в якому правильно зазначено кількість дітей в родині гумориста

а)15;                              б)17;                             в)12.

4.     Вкажіть де народився Остап Вишня

а) На Львівщині;           б) На Полтавщині;      в) На Чернігівщині.

5.     Назвіть рядок, в якому правильно зазначено навчання письменника

а) Київський університет;    б) Луганський інститут;          в) Дрогобицька гімназія.

6.     Назвіть, в якому році вперше світ побачив твори Остапа Вишні

а)1919р.;                        б)1920р.;                       в)1921р..

7.     Визначте на скільки років був арештований Остап Вишня

а) На 5 років;                          б)На 8 років;                 в)На 10 років.

8. Перший твір, що знаменував повернення письменника

а) «Зенітка»;                         б) «Моя автобіографія»; в) «Сом».

9. Уперше з’явився псевдонім «Остап Вишня»

а) у газеті «Селянська правда»; б) «Зоря»               в) «Вільний голос»

10. Гумореска «Моя автобіографія» була надрукована у журналі

а) «Книгоспілка»;                  б) «Слово»          в) «Село і люди»

11. Слова з гуморески Остапа Вишні «У мене немає жодного сумніву в тому, що я народився… мати сказала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку» належать

а) Діду Свириду з гуморески «Зенітка»;  б) Остапу Вишні з гуморески «Моя автобіографія»;                                                            в) Остапу Вишні з гуморески «Сом».

12. Остап Вишня був письменником

а) реалізму;                   б) романтизму;      в) гумористично-сатиричного жанру.

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності.

2.1 Слово вчителя.

На попередньому уроці ми познайомилися з життям і творчістю Остапа Вишні. Важко живеться людині, яка не має почуття гумору. Тому ми продовжуємо вивчати творчість не просто гумориста, а поета

         Мета нашого уроку – познайомитись із творами збірки «Мисливські усмішки», з новим жанром літератури – усмішкою; проаналізувати пошук гумористом нових прийомів і засобів творення комічного, розкрити тему любові до природи та її захисту в "Мисливських усмішках", з'ясувати роль пейзажів, діа­логів;                                                                                                                  

У ході уроку ми маємо визначити, хто ще, окрім М.Хвильового, полюбив усмішки Остапа Вишні.  (Див. епіграф уроку)                                               

-          Чи зможете ви полюбити твори гумориста так само, визначимо у кінці уроку.

III. Сприймання  та  засвоєння  нової  навчальної  інформації.

   3.1 Слово вчителя

     Остап Вишня писав нариси, фейлетони, плідно працював як перекладач, але найбільше слави зазнав як гуморист і сатирик. Ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою.

        Новому жанру Остап Вишня дав таке жартівливе значення: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки».

        Остап Вишня активно розвивав жанрові різновиди усмішки: усмішка-пародія, усмішка-жарт, усмішка-нарис, усмішка-мініатюра тощо.

То що ж таке усмішка? (Учням пропонується розкрити лексичне значення слова «Усмішка»)

3.2 Словникова робота.

(учні записують в зошит таблицю)

3.3 Аналіз збірки «Мисливські усмішки»

У післявоєнний період Остап Вишня створив великий цикл неперевершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної природи «Мисливських усмішок».

«Мисливські усмішки» є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Це справді ліричні вірші  в прозі, які стоять в одному ряду із «Записками мисливця» Тургенєва, мисливськими етюдами та оповіданнями Лєскова і Пришвіна. «Мисливські усмішки» з повним правом можна називати лебединою піснею письменника.

Після війни Остап Вишня найчастіше вирушав на полювання з Максимом Рильським, якого називав Максимом Черешнею. Переважно вони поверталися зовсім без здобичі, бо не за нею і вирушали, але задоволені й щасливі, що відпочили, намилувалися краєвидами, нарозмовлялися з друзями й наслухалися різних побрехеньок. Девізом Остапа Вишні були промовисті слова: «Живіть, зайці». Цей девіз стосувався і М.Рильського, А.Малишка. Якщо ж і траплялося вполювати звірину, настрій був зіпсований і полювання перетворювалося в траур по убієнному.

У центрі «Мисливських усмішок» стоять благородні, розумні, кмітливі люди. Це були щирі любителі й охоронці природи, які кохалися  в пташинці і  звіряткові, деревці і квіточці. Остап Вишня приятелював з цими людьми.

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анек­дот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порів­няння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багато­гранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирич­но-гумористичній літературі.

3.4 Робота над таблицею «Мисливські усмішки»

3.5.  Прослуховування аудіо запису уривка усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки».                                                                        -  Слідкуючи за текстом, спробуйте з’ясувати, які засоби комічного використовує Остап Вишня.                     

 3.6.  Аналіз усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки».  

            «Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р.                            

Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, кон­серви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку… Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече.                           Ідете ви компанiєю, тобто колективом, так — чоловiка з п’ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi…».                     

За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чолові­чої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення. 

- У чому найбільший комізм твору? (Найбільшої сили комізм досягає в кінці твору, коли домашні виявляють обман: замість дикої качки мисливець приніс курку.)

- Яка роль авторських відступів? (Вони підсилюють емоційну наснагу і естетичний вплив твору на читача. Це риторичні фігури, перенесення побутово-технічної лексики на пташиний світ, іронічно-гумористиче пояснення слова «горлушко» і подана в тому плані пейзажна картина).

Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать…                 Це ввечерi… А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но почи­нає на свiт благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полю­вання: «І вільно дихається, і легко дихається…».                                                Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найваж­ливішим під час полювання для них було відпочити від повсяк­денної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.

3.7 Аналіз усмішки «Сом»                                                                                     

З великим замилуванням описує Остап Вишня природу — річку Оскіл, диких каченят: «Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбивається на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою тра­вою. Як увiйдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травнi та в червнi…». Письменник розповідає з гумором неймовірні бувальщини про сомів, їхні звички, про пригоди, що трапляються з рибалками. І хоч у цих пригодах чимало, м’яко кажучи, перебіль­шень, це не заважає читачеві весело сміятися й дивуватися багат­ству та красі нашої рідної природи: «Iнтересна риба сом! За цар­ського режиму, як свiдчать дореволюцiйнi рибалки-письменники, сом важив до 400 кiлограмiв, ковтав собак i ведмедiв. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну i ковтатиме симен­тальських бугаїв i невеличкi буксирнi пароплави…».   «А сома… сома менi самому доводилося бачити такого завбiльшки, як комбайн! Тiльки трохи довшого. Це, дорогi нашi читачi, серйозно й без жодного перебільшення».

 IV.     Підсумок уроку.

4.1 Робота в групах

Клас об’єднується у дві групи, які ставлять запитання одна одній. Перша група до усмішки «Сом», а друга – до усмішки «Як варити суп із дикої качки».

4.2 Складання сенкану

Вишня

Іскрометний, розумний.

Вчиться, працює, шукає.

Дорогу до усмішки прокладає.

Основоположник.

- А зараз звернемося до епіграфу нашого уроку. Як ви полюбили усмішки Остапа Вишні?

V. Оголошення і коментар домашнього завдання.

Скласти кросворд «Остап Вишня – чародій сміху».

Література

1.Календарно-тематичне планування з української літератури. –           Тернопіль, 2012

2. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури  в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000.

4. Мовчан Р.В., Авраменко О.М. Українська література.  Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту, академічний рівень. – К.: Грамота, 2011.

5. Мовчан Р.В., Авраменко О.М. Українська література.  Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту, академічний рівень. – К.: Грамота, 2011.

6.. Гріга О. Великий життєлюб // Дивослово. – 2005.- №4. С.28-31

7. Кривка Н.В. Українська література. Плани-конспекти уроків. 11 клас. – Х.: Ранок, 2002

8. Грицина Г.М. Уроки української літератури 11клас. – Т.:Богдан, 2003

9. Лесин В.М., Полинець О.С. Словник Літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971

10. Павлів І. Остап Вишня // Бібліотечка Дивослова. – 2011. - № 10. С. 25

11.            Зуб І. В. Вишня Остап // Енциклопедія сучасної України. — Т. 4. — К., 2005. — С. 482—483.

ТЕМА. ДРАМАТУРГІЯ

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

III. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

ПІБ.

6. Літературна гра «Впізнай героя».

1. « - їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!». ( Дядько Тарас.)

2. « - Я українець!». ( Мокій.)

3. « - А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, ражу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб зробити з мене провінціала,

другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади».Мина.)

4. « - Ну, милії ви мої люди, невже ви не довіряєте, і кому? Мені, …, з Курська?.. Давайте всі гуртом помиримо рідного сина з рідним батьком, мої ви милії люди, руськії люди, їй-богу!». ( Тьотя Мотя.)

7. Робота в групах. ( У кожній групі обирають спікера й секретаря.)

Кожна група, користуючись підручниками, текстом, добирає матеріал за темою:

Група 1: « Образ дядька Тараса , його ставлення до українізації».

Група 2: «  Образ Мокія , його ставлення до українізації ».

Група 3: « Образ Мини Мазайла , його ставлення до українізації »

Група 4: « Образ тьоті Моті , її ставлення до українізації ».

Ідеї напишіть у зошиті. На виконання завдання дається 10 хвилин. Творчі звіти спікерів груп.

Робота з таблицею

   IV. Закріплення знань, умінь і навичок

   Міні – диспут

   Учитель. На прикладі комедії, яка сталася з Мазайлом, виходить, що справа зовсім не в прізвищі,  а у світогляді людини, обмеженої, примітивної, Чи можна вважати твір М. Куліша актуальним сьогодні?

Відповісти на це запитання допоможе міні – дискусія.

Усно доведіть або спростуйте тезу « Наші сучасники, як і сучасники Мини Мазайла, не готові стати українцями», наводячи переконливі аргументи.

Метод « Дерево рішень»

- Як слід проводити українізацію сьогодні?

V. Підсумок уроку

 1. Інформація. Під час уроку використано відеовиставу за твором М.Куліша «Мина Мазайло» у постановці акторів театру імені Марії Заньковецької, режисер-постановник Григорій Шумейко.

2.А чи знаєте ви, що Головрепертком республіки дав п’єсі «Мина Мазайло» у тому ж таки 1929 році категорію «А» - найсприятливішу для повсюдного оприлюднення. Тож п’єса тріумфально обійшла театри Дніпропетровська і Херсона, Одеси і Вінниці, Житомира і Маріуполя. У київському театрі ім.І.Франка її поставив режисер Гнат Юра, а у харківському театрі «Березоль» - Лесь Курбас.

3. Система творчих та репродуктивних запитань.

- Скажіть, чи нагадують вам якихось героїв з творів світової чи української літератури герої цього твору - родина Мазайлів?

- Що можемо порадити родині Мазайлів і кожному з них окремо?

- Що вам запам’яталось у п’єсі? Що вразило? Метод «Незакінчене речення».

VІ. Домашнє завдання

1. Повторити біографію письменника, аналізувати п’єсу М.Куліша «Мина Мазайло» (жанр, тема, проблематика);

2.  Написати твір-роздум «Актуальність п’єси М.Куліша «Мина Мазайло» у наш час» .

ТЕМА. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1940−1950 р.р.

План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. О.Довженко. «Україна в огні». Національні й загальнолюдські проблеми.

Мета: ознайомити учнів з історією написання кіноповісті «Україна в огні»; визначити основні національні й загальнолюдські проблеми, порушені у творі; розвивати в учнів самостійність під час роботи над текстом, додатковою літературою; виховувати глибокі патріотичні почуття, почуття спільного роду, родини, любові до людей, поваги до жінки.

Обладнання: підручники, тексти кіноповісті «Україна в огні», проектор, екран, ноутбук, презентації, відео фрагменти кінофільму, тести.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Робочі групи: «історики», «літературознавці», «актори».

Хід уроку

Епіграф до уроку:

Написав я «Україну

в огні» з болем у серці

і палким стражданням

за Україну, що перебувала

в німецьких лапах, з болючим

жалем і страхом за її долю.

О.Довженко

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми. Мотивація навчальної діяльності

1. Вступне слово вчителя

Закінчивши кіноповість О.Довженко скаже: «Написав я «Україну в огні» з болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю.

Через три місяці запише  у своєму щоденнику: «Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки. Що його робити, не знаю. Тяжко на душі і тоскно. Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо». Сьогодні на уроці ми говоритимемо про правду, яку змалював О.Довженко у своїй кіноповісті. Ми ознайомимося з історією написання кіноповісті; визначимо основні національні та загальнолюдські проблеми, порушені автором і, я вірю, зможемо дати відповідь на запитання: «Чому кіноповість О.Довженка «Україна в огні» не сподобалась Сталіну, чому її було заборонено протягом 23 років, а митець зазнав гоніння?». Працюватимуть над завданнями три групи : «історики», «літературознавці», «актори». Формування груп відповідало вашим бажанням.

2. Учитель: Запишіть тему уроку в зошити. Протягом уроку записуйте на основі обговорення провідні проблеми твору та матеріал, що допоможе відповісти на поставлене проблемне запитання.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка знання змісту кіноповісті «Україна в огні»

Чи всі виконали домашнє завдання: прочитати зміст кіноповісті з’ясуємо за допомогою тестових завдань, що знаходяться на ваших столах.

Виконання тестових завдань (на кожного учня на картках).

Час виконання – 2 хв.

1.Яку улюблену материнську  пісню співала родина Запорожців?

А «У полі криниченька»;

Б «Ой піду я до роду гуляти»;

В «Чорнії брови, карії очі »;

Г «Та було в батька три дочки»;

Д. «Ой лугами йдем ».

2.Про кого ці слова: «Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Нею пишалася вся округа»?

А Про  Тетяну Запорожець;

Б про  Христину;

В про  Олесю.

3. Кого змальовує автор словами: «Був він добрий кремезний юнак... Здорові темні руки, патьоки на шиї і скронях і зморшки на чолі також не по літах»?

А Василя Кравчину;

Б Романа Запорожця;

В Івана Запорожця;

Г Григорія Запорожця;

Д Трохима Запорожця.

4. Кому належать слова: «… царя захищав, не тікав…»?

А Лавріну Запорожцю;

Б Савці Запорожцю;

В Василю Кравчині;

Г Купріяну Хутірному;

Д. Іванові Гаркавенкові.

5. Назвіть село, в якому відбуваються події твору «Україна в огні».

А Вербівка;

Б Компаніївка;

В Тополівка;

Г Сосниці;

Д Кононівна.

6. Лаврін Запорожець під час окупації був

А рядовим солдатом;

Б командиром партизанського загону;

В поліцаєм;

Г старостою;

Д начальником поліції.

7. Коли Лаврін Запорожець промовляє: «Сила прикладу - велике діло»?

А Передаючи лист партизанам;

Б вносячи прізвище дочки в список молоді для відправки до Німеччини;

В погоджуючись стати старостою;

Г під час розмови із Забродою;

Д у таборі невільникам.

8. Як Еріх фон Краузе помстився за смерть сина?

А Спалив село;

Б перестріляв усіх жителів;

В спалив село і перестріляв усіх жителів;

Г повісив Лавріна Запорожця;

Д знищив партизанський загін.

9. Ахіллесовою п’ятою завойованого народу Еріх фон Краузе вважав усі фактори, крім того, що українці

А Не мають державного інстинкту;

Б не бережуть народних звичаїв і обрядів;

В не вивчають своєї історії;

Г від слова нація мають лише прикметник;

Д 25 років живуть негативними лозунгами одкидання Бога.

10. Хто заочно присудив Христю до розстрілу?

А Командир партизанського загону;

Б прокурор партизанського загону Лиманчук;

В Еріх фон Крауз;

Г Лаврін Запорожець;

Д Василь Кравчина.

11. Чим завершується кіноповість «Україна в огні»?

А Партизанській загін входить у село;

Б Олеся зустрічається з Василем;

В Олеся стояла біля криниці з відрами;

Г вранці Олеся знов проводжала на війну весь свій рід;

Д до спаленої хати підійшли Лаврін, Роман, Іван Запорожці.

12. Установити відповідність між персонажем та його характеристикою.

1. Олеся Запорожець                        А «Це був він і не він… Щось було в

2. Василь Кравчина                           ньому інше, щось  незмірне, невгамовне»

3. Роман Запорожець                        Б «У неї інша вдача – вона м'яка, не

4. Тетяна Запорожчиха                     войовнича, зло в неї не тримається,

5. Христя                                           вона все прощає»

В «Чому я не виросла не горда, не достойна

і не гідна?»

Г «Вона радiла, що нарешті побачила всіх укупі»

Д «М’який, веселий чоловік став тепер воїном, безстрашним месником, подібним до прадідів своїх, ім’я яких він носив»

Перевірка тесту (взаємоперевірка за слайдом)

1 Б;2 В;3 А;4 Г; 5 В;6 Г;7 Б;8 В;9 Б;10 Б;11 Г;12 1-Б, 2-А, 3-Д, 4-Г, 5-В

2. Повторення відомостей з теорії літератури.

- Дати визначення поняттю кіноповість

ІV. Засвоєння нових знань

1. Історична довідка

Звучить мелодія пісні «Священная война» (1-2 хв.) і демонструються фрагменти відеофільму-хроніки про безчинства фашистів на українських землях (без звукового супроводу).

Учитель. Друга світова війна – одна з найтрагічніших сторінок історії людства і болючіших сторінок нашої країни, оскільки протягом тривалого часу Україна була театром військових дій. Про це розповість представник групи «Істориків».

Історик №1 (презентація).

  22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз.

• За планом «Барбароcса»  війна повина була тривати 1,5—2 місяці.

• Фашистська армія налічувала на той час 190 дивізій, з них 157 німецьких.

• Ставилося завдання: «Оволодіти розвинутою економічною базою України, її багатими сировинними та паливними ресурсами, щоб послабити військово-промисловий потенціал СРСР».

• Уже в перші години Великої Вітчизняної війни шквальний вогонь частин вермахту і бойові удари німецької авіації по містах і селах, комунікаціях, мостах завдали величезної шкоди радянським сухопутним військам, авіації, дезорганізували рух на залізницях і шосейних дорогах. У перший день війни гітлерівська авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 12000 літаків безпосередньо на землі. Чорноморський та Балтійський флот так само втратили третину кораблів на рейдах.

За час оборони і відступу Червона  армія втратила  70% свого складу. Значна частина бійців потрапила в полон і опинилася у створених німцями концентраційних таборах, у яких створювали нестерпні умови , аби прискорити масову  загибель в’язнів. Людей змушували виконувати тяжкі роботи, щоб знесилити їх, а потім відправляли на смерть.

Після Сталінградської битви (листопад 1942 року – лютий 1943 року) хід війни докорінно змінився. Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців.

У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій.

Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави. 

2. Історія написання твору

Учитель. Хочу звернутись до групи «Літературознавців», які досліджували, крім кіноповісті ще й «Щоденник» О.Довженка. Як сам митець говорить, чому він почав писати «Україну в огні»?

Літературознавець №1. Для Довженка великим ударом було те, що у вересні 1941 року Сталін здав столицю України без бою. Саме тоді вражений Довженко з болю і розпачу мріяв сказати правду про війну. А згодом у 1942 році написав статтю «Україна в огні» й оповідання «На колючому дроті», «Перемога», «Ніч перед боєм».

«Написав я «Україну в огні» з огненним болем і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю. Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист народу, коли отака велика загроза нависла над моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на ній сьогодні».

«Є загроза того, що після війни з’явиться «письменницька пошесть на побутово-описове чтиво. Народу треба показати його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шляхи і перспективи. Народ треба возвеличити, заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б на десять колін».

Учитель.  Ми знаємо, що О.Довженко розпочав писати кіноповість «Україна в огні» влітку 1942 року, хоча добре знав заборону Сталіна писати про відступ Радянської армії. У 1943 році твір було закінчено. Я звертаюсь до групи «Літературознавців», що автор говорить про те, як зустріли твір.

Літературознавець №2.

·                        31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання Політбюро ЦК ВКП (б), на якому затавровано Довженка як «Куркульського підспівувача», бо він критикував колгоспний лад за те, що вбив у людях гідність і почуття національної гордості; «ворожого політиці партії та інтересам українського й всього радянського народу».

·                        Генсеку не сподобалось ще й те, що Довженко сказав правду про страждання українського народу не тільки від фашистської окупації, а й від нездарного ведення війни радянським командуванням, від ненависницького ставлення влади до українців як «неблагонадійних» і потенційних «зрадників».

·                        «Усі відступилися. І колеги по перу продали. Друг Берії – «холоднодуха й зла людина» режисер М.Чауреллі після засідання Політбюро грізно кивав пальцем і повчав: «Ти вождю пожалів десять метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла, от і загибай тепер!».

·                        «Значить, отже, вона не потрібна, і ніщо не потрібно… Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї бояться, щоб не збаламутив я народ своїми чесними висловлюваннями».

·                        Сьогодні роковини моєї смерті: 31 січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття, і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди і зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості».

Учитель. І таких записів у «Щоденнику» Довженка багато. Він не став на коліна, не благав прощення, а черпав силу у свого народу, в його, хоч знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі.

У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б Ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?» Відповіді ми знайдемо працюючи над змістом твору.

3. Пошукова робота над змістом твору

·                        Якою картиною розпочинається кіноповість? (Зібралася вся родина Запорожців на День народження мами, і співали її улюблену пісню)

·                        Яку функцію виконує пісня «Ой піду я до роду гуляти»?

·                        Чому, на вашу думку, саме цей епізод зачинає твір?

·                        Чи промовистим є прізвище великої родини Запорожців?

·                        Який прийом посилює сцену тужливого прощання Тетяни Запорожчихи з синами: «Мати з плачем і смутком проводжала своїх синів на війну, і її стогін потонув у морі людського плачу і скорбот, у розлуках, у реві моторів»? (Прийом притаманний усній народній творчості: поєднання гіперболи і метафори, що за своєю сутністю переростає в символ:  єднання однієї людини з народом під час великої біди.)

·                        Які незвичайні слова знайшов Василь Кравчина у своїй душі для коханої? («Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна, і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене, і плестимеш колючі німецькі дроти проти мене, і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна – ти… Я пам’ятником стану з бронзи у твоїм селі, отам ось за вікном! Я зрозумів, Олесю, - стежка назад до тебе є одна, один є шлях. Шлях геройства».)

·                        Про що говорять ці слова? Чи змінила його зустріч з Оленою? (Прийшов до неї непотрібний, млявий, а тепер відкрився світ і мета в житті)

·                        Як заходили німці в село? (Як господарі: весело, переможно)

·                        Як автор показує всю глибину народного горя в окупації?

А щоб зрозуміти, що відбувалося на нашій окупованій території слово надаю представнику групи істориків.

Історик №2. (презентація)

Великим вогнищем всенародної боротьби проти окупантів у Донбасі була Луганщина . Тут , як у багатьох інших районах України , природні умови (відсутність великих лісових масивів та інших природних укриттів ) не дозволяли широко розгорнути дії партизанських загонів. Тому основними формами боротьби з окупантами на Луганщині була діяльність підпільних організацій і груп , масовий саботаж населенням заходів загарбників.

На відміну від деяких інших областей , Луганщина була під п'ятою ворога відносно невеликий термін - 6 - 7 місяців. За цей час партизани і підпільники області завдали загарбникам величезної шкоди . На їх бойовому рахунку близько 5 тисяч убитих і поранених гітлерівців і зрадників Батьківщини , 22 пущених під укіс ворожих військових ешелони з живою силою і технікою , тисячі знищених автомашин , 20 підірваних залізничних мостів.
        У першу чергу знищувалися комуністи й комсомольці, їх було вбито більше тисячі. Повній ліквідації підлягали євреї:тільки 1 листопада 1942 року в Луганській області  було розстріляно понад 3 тисяч людей. 2100 жителів Красного Луча було вбито і скинуто в шурф шахти № 151; в перші дні окупації 200 мешканців Лисичанська було закатовано і також скинуто в шурф шахти.

Всесвітньо відомою стала підпільна молодіжна організація «Молода гвардія», що діяла в Краснодоні з вересня 1942 до січня 1943 року. Її члени збирали зброю, боєприпаси і медикаменти, здійснювали антифашистську агітацію, налагодили випуск листівок, закликали населення до непокори й економічному саботажу, бойкоту окупаційних планів масової відправки молоді до Німеччини; на честь радянських свят розвішували червоні прапори; брали молодь у комсомол; вели розвідувальну діяльність , конструювали і збирали радіоприймачі і радіопередавачі.

Всього ж від рук окупантів, голоду, знущань, бомбардувань, артилерійських обстрілів і мін на Луганщині загинуло або пропало безвісти понад 100 тисяч громадян.

Після звільнення Луганщини було офіційно встановлено, що збиток склав понад 17 мільярдів рублів. Було зруйновано 314 великих і 213 дрібних шахт з річним видобутком 35 млн т вугілля, Луганський машинобудівний заводи, Алчевський металургійний завод, Рубіжанський хімічний комбінат, електростанції, залізничні комунікації, а також лікарні, школи, бібліотеки, будівлі педагогічного інституту та драмтеатру, житлові будинки, комунальне господарство.

У вересні 1943 року Червона Армія повністю очистила Луганщину від окупантів.
Мужність луганських підпільників і партизан високо оцінено Батьківщиною. Більше 3 тисяч з них нагороджені орденами і медалями ; 5 безстрашних героїв: Громова У.М. , Земнухов І.А. , Кошовий О.В. , Тюленин С.Г. , Шевцова Л.Г. - Удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Як Лаврін Запорожець намагається з’ясувати причини великої трагедії свого народу, тримаючи в руках портрет Сталіна? (уривок; окрім тривоги за долю нації, висловлено сумнів щодо правильності сталінських положень, непогрішимості самого вождя)

·                        На які причини відсутності патріотизму українців вказує автор? (Недаремно у «Щоденнику» Довженко писав: «Єдина країна у світі, де не викладалася історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним,— це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж... і плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас. Не вина це дезертирів, а горе. Не судити їх треба, просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час».)

·                        «ніхто не став... у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії». Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять (натяк на довоєнні репресії))

На історичне безпам’ятство окупованого народу, на відсутність у нього «вічних істин» (а до них належить і глибокий патріотизм та національна гідність) покладає чималі сподівання досвідчений завойовник фон Краузе, який говорить сину Людвігу: «...у цього народу є нічим і ніким не прикрита ахіллесова п’ята».

·                        Яка ахіллесова п’ята була в українців? (Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди, навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії… У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників.)

·               Чи вірив фон Крауз у швидку перемогу над Україною?

Відповідає акторська група (діалог звучить німецькою мовою, переклад на слайді)

—                      О, страшна земля...

Oh, schreckliche Erde...

—                       Батьку!

Vater!

—                       Ти думаєш, уже все скінчено. Не так просто. Це народ...

Du meinst, alles ist zu Ende. Es ist nicht so einfach. Das ist das Volk.

—                       Ми знищимо його.

Wir vernichten es.

—                       Хлопчику мій, я тікав від них у вісімнадцятому році.

Mein Junge, ich lief von ihnen im Jahre 1918 fort.

—                       Час інший, батьку!

Andere Zeit, Vater!

—                       Час інший, а народ той же. Я вивчив його історію. Їх зневага до смерті безмежна.

Andere. Zeit, aber das Volk ist dasselbe. Ich habe seine geschichte gelernt. Ihre Unschtung ist unendlich.

—                       O! Oh!

—                       Ми з тобою повинні знати правду. Ти думаєш, вони вже знищені?

Wir mbssen die Wahrheit wissen. Meinst du, das sie schon vernichtet sind?

—                       Так! Ja!

—                       О! Ні! Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки.

Oh! Nein! So nicht sich fbgen und so sterben, wie sterben die Ukrainer kunnen nur die.

Menscher der hohen Qualität.

· Про які дві перемоги кожного говорить Кравчина? («Кожен із нас мусить одержати дві перемоги. Перемогу над загарбниками-фашистами, вітчизняну спільну велику перемогу. І другу перемогу, свою, малу — над безліччю своїх недостатків, над грубістю, дурістю, над злом, неуважительністю і, до речі, поганим ставленням до жінки». Що має на увазі автор в останніх словах? У тому, що була наруга над жінками, винен уряд, який наказав відступати, залишивши в окупації жінок та дітей, а потім ще й засуджував їх.)

Відеоролік зі співом представниці акторської групи.

·          Хто така Христя Хуторна: зрадниця, запроданка чи жертва? (найтрагічніший образ у творі; можливо, це уособлення самої України, понівеченої ворогом і ніким не захищеної)

·          Як повела себе Олеся Запорожець у неволі?

·          Опис бойових дій займає кілька сторінок. Як автор змальовує їх?

Це біль зраненого серця, крик душі: «Люди, схаменіться!»

·          Чим завершується кіноповість? У чому символічність звучання пісні? (Рід залишився жити, і це глибокий Довженківський символ безсмертя українського народу.)

Виконання тесту на с. 216 підручника

Виконання Запорожцями материної пісні на попелищі символізує…

А кінець війни;

Б проводи вцілілих родичів на війну;

В оплакування загиблих родичів;

Г ушанування матері в день її народження;

Д нездоланність українського народу.

·          Як ми визначимо тему кіноповісті «Україна в огні»? (трагедія українського народу у Другій світовій війні)

·          Визначте основну думку кіноповісті (утвердження непереможності і незнищенності духу українського народу; здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом; заклик любити свій край, берегти його, робити все, щоб у ньому жилося краще).

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Тепер ми зможемо відповісти на проблемне запитання і завдання, поставлені на уроці (під відеоролік).

Діти об’єднуються у групи (виконання завдань 3 хв.).

Перша група: виокремити основні загальнолюдські та національні проблеми, порушені в кіноповісті «Україна в огні»; створити сенкан на ключове слово «війна»;

Друга група: дати відповідь на проблемне запитання уроку «Чому кіноповість не сподобалась Сталіну?»; створити сенкан на ключове слово «Рід»;

Третя група: Який образ є центральним у творі? Скласти «асоціативне Ґроно» на ключове слово «народ».

Орієнтовні відповіді

Перша група:

1.                    

·          Проблема національної самосвідомості людини і народу.

·          Трагізм історії України, історичне безпам’ятство.

·          Проста людина на війні і в тилу ворога.

·          Трагічні долі жінок, які залишилися на окупованій території.

·          Заперечення антигуманних засад сталінізму.

·          Потреба в гуманізації суспільства й особистості.

2.                      

·          Війна.

·          Світова, безжалісна.

·          Нищить, руйнує, вбиває.

·          Війна – трагедія всього народу.

·          Горе.

Друга група:

1.                     Кіноповість не сподобалась Сталіну, бо

·          суперечила  офіційним ідеологічним і морально-етичним постулатам того часу;

·          не засуджує Христю та Олесю;

·          реалістично підходить до зображення ворога;

·          не уславлює керівну роль партії і Сталіна в перемозі, а зі сторінок постає весь героїчний народ;

·          колишній голова колгоспу погодився бути старостою.

2.                      

·          Рід.

·          Дружній, роботящий.

·          Любить, мріє, захищає.

·          Символ безсмертя українського народу.

·          Майбутнє.

Третя група:

1.                     Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами.

2.                     Народ – непереможний, терплячий, без історії, герої, мученик, роздертий, нескорений, чутливий, романтик.

VІ. Підбиття підсумків уроку

1. Рефлексія

Ми виконали завдання уроку, відповіли на проблемні запитання, в якісь мірі підготувались до ЗНО, але мені хотілося б знати, що залишили ці сорок хвилин у ваших серцях.

Учитель. Прошу  дати відповідь, за бажанням, за допомогою незакінчених речень (на слайді).

·                        На сьогоднішньому  уроці ми…

·                        Я зрозумів (ла), що…

·                        Я замислився (лася)…

·                        Найбільш мене вразило…

. Оцінювання роботи учнів

VІ.  Домашнє завдання

Підготувати усний твір на тему: «Актуальність проблем кіноповісті «Україна в огні» в контексті сучасності».

4. Узагальнювальне слово вчителя (під музику, слайд)

Учитель. Добігає кінця наш урок-пам’ять, урок-спогад. Йдуть у забуття люди, які дорогою ціною вибороли нам вільне життя. І хай мирно сплять діти, хай ростуть дерева і квіти, хай працюють люди на землі. І хай несуть вони у собі оту безмежну Довженкову любов до людей, до природи, до України.

Людина родиться для щастя й для радості, бореться вона і діє во ім’я щастя. І розцвітає людина в щасті, а не в журбі, у світлі, і не в темряві й незнайстві, у сім’ї, а не в розлуці, і ніколи не в неволі  (О.Довженко)/

Що є актуальним сьогодні в Україні?

ТЕМА. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

                План-конспект уроку української літератури у 11 класі

Тема. «Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне. Василь Симоненко— «витязь молодої української поезії». «Задивляюсь у твої зіниці…», «Я...».

Мета: навчити одинадцятикласникiв характеризувати один із найяскравіших етапів літературного процесу ХХ століття в контексті суспільного розвитку, з’ясувати соцiальнi, психологiчнi та полiтичнi витоки національно-визвольного руху 60-90-х років i місце в ньому шiстдесятникiв; погли­бити знання учнів про життєвий і творчий шлях В. Симоненка, охарактеризувати стильові особли­вості його поезії; розвивати вміння аналізувати твори й робити висновки, дискутувати; засобами художнього слова виховувати патрiотичнi почуття, формувати високі ідеали.
Обладнання: відеопрезентації, музичні записи, аудіозаписи – читання поезій самим автором, портрет; книги,  фотографії, газетні матеріали,  таблиця «Провiднi iдейнi мотиви у віршах шiстдесятникiв», книжкова виставка «Покоління проти течії».
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, урок-презентацiя.
Епіграф:  Як в нації вождя нема,
                Тоді вожді її — поети. (Є.Маланюк)
                                                                                                                            

                                                                                                   Основний зміст роботи
1. Органiзацiйний момент (слайд 1)
II. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної дiяльностi учнів (слайд 2)
1. Вступне слово вчителя.
       Залиште зараз всі свої проблеми і турботи. Дайте мені руку, i я поведу вас у світ краси та правди, любові й ненависті, радості i болю. Приготуйтесь до випробувань: це буде нелегка мандрівка крізь час. Ми вирушимо в минувшину, щоб віднайти там себе, сьогоднiшнiх, щоб глибше пізнати ті, наче недалекі 6О-90-тi роки, щоб зустрітися з поколінням тодiшнiх молодих українських митців, про яких Є.Маланюк сказав:
                      (слайд 3)    Як в нацiї вождя нема,
                                         Тоді вожді її  — поети.
     Як ви розумієте вислів Є.Маланюка? Запишіть, будь ласка, тему уроку та епіграф.
                                               План уроку (слайд 4)
1. Культурно-політичний процес в Україні у 60-90-х роках ХХ століття.
Дiяльнiсть шiстдесятникiв, дисидентів.
2. Огляд-презентація творчої спадщини шiстдесятникiв.
3. Василь Симоненко— «витязь молодої української поезії».

4. Ідейно-художній аналіз поезій «Задивляюсь у твої зіниці…», «Я...».

Оскільки література, як i мистецтво загалом, має нерозривний зв’язок з історичним процесом, то зрозуміти місце письменства у національно-визвольному русi 60-х років ХХ століття нам допоможуть учні І групи, які презентують свій інформаційний проект «Культурно-політичний процес в Україні в 60-90-х роках ХХ століття».

III. Сприйняття i засвоєння учнями навчального матеріалу

Завдання класу(слайд 5)

Уважно вислухавши повідомлення учнів І групи, підвести підсумок:  яке ж значення мали «шістдесятництво» та  дисидентський рух в Україні в 60-90-х роках ХХ століття.

1. Презентація інформаційного проекту учнів І групи  «Культурно-політичний процес в Україні в 60-90-х роках ХХ століття».

Українська культура кінця 1950-х початку 1960-х років розвивалася в умовах хрущовської «відлиги», яка мала значний вплив на всі процеси культурного життя. Послаблення адмiнiстративного тиску, політики самоiзоляцiї, жвавий культурний обмін стимулювали культурне життя, сприяли духовному розкріпаченню.             

Суспiльно-полiтичне життя Україні у 1953-1964 роках, пов’язане з дiяльнiстю М.С.Хрущова, проходило під знаком лiбералiзацiї радянського режиму. Воно включало в себе демонтаж сталінської репресивної системи, засудження культу особи Сталіна, часткову реабiлiтацiю жертв масових репресій, послаблення контролю держави над суспiльно-полiтичним життям, розширення прав республік тощо.
       На хвилі періоду хрущовської «відлиги» з’являються «шістдесятники». Хто вони? Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо «шістдесятниками», оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років. Своєю творчою діяльністю шістдесятники, маючи високий освітній рівень, художній смак і непересічний талант,  здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.

В Україні на повний голос зазвучали вірші Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Івана Драча. У прозі заявили про себе Євген Гуцало, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Володимир Дрозд. У літературній критиці – Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк. У малярстві — Петро Заливаха, Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Севрюк. У кінематографі — Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика.

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

·   лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особис­тості, нації, свободи духу);

·   гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

·   духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника);

·   духовний аристократизм (культ видатної творчої особис­тості);

·   моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсо­лютного мірила людських вчинків);

·   космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

·   активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам’яті як оберегів нації;

·   культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

Явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є й модерністи

(І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури.

Розмаїта жанрова система «шістдесятників»: лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза.

На початку 60-х років у Києві центром духовного життя творчої молоді став клуб «Супутник», заснований у 1959 році студентами театрального інституту, консерваторії, а також літераторами та художниками. Очолював його Л. Танюк, активно співпрацювали в ньому М. Вінграновський, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, А. Горська та інші.

Шістдесятники були досить активними у Львові, Харкові, на Донеччині. У Львові діяв клуб творчої молоді «Пролісок», у Харкові — гурт молодої, прогресивно налаштованої інтелігенції.

Позиція шістдесятників спочатку була лояльною щодо генеральної лінії КПРС, адже молоді люди народилися й виросли за радянських часів, вважали соціалізм найсправедливішим ладом на Землі. Водночас вони бачили, що реальність дуже далека від пропагованого ідеалу, а тому серед них визріла концепція поліпшення соціалістичної системи методом критики її деформацій. Здавалось, така позиція мала б бути підтримана керівництвом країни. Однак прогресивні письменники, художники, режисери були жорстоко розкритиковані. Доклав до цього руку і сам Микита Хрущов.

Не всі шістдесятники змогли витримати цей тиск, але найстійкіші не відмовилися від заявлених позицій, поставивши себе поза тоталітарною системою. Так у суспільно-політичному житті країни з'явився самвидав — не підцензурна, офіційно невизнана, заборонена, підпільна література. Починався він із віршів В. Симоненка, Л. Костенко, роману Б. Пастернака «Доктор Жеваго», творів О. Солженіцина, анонімної політичної публіцистики.

Самвидавна діяльність — це форма дисидентсва, а дисидентами вважають людей, незгідних з панівною ідеологією, системою, які борються з існуючим ладом.

Дисидентський рух в Україні був започаткований у середині 50-х років. Його виразниками були підпільні групи, організації, окремі особи. Протягом 1954—1959 років в Україні було викрито 229 таких груп, притягнуто до відповідальності понад 2 тисячі осіб. Більшість їх діяла у західних областях України й ідеологічно була близько до ОУН—УПА, орієнтувалася на збройну боротьбу за самостійну Україну.

Закриті судові процеси над дисидентами відбувалися майже в усіх областях України.

У жовтні 1964 року зняли Хрущова; на його місце прийшов Л. Брежнєв. А в серпні-вересні 1965 року Україною прокотилася хвиля політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за ґрати, пере­важно були шістдесятники… Почалася ера лицемірства й брехні, доносів і наклепів, закритих судів і публіч­них покаянь, тюрем і спецбожевілень, а то й фізичних розправ, замаскованих під кримінальні злочини.

А 4 вересня 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Іван Дзюба виступив із заявою-протестом проти арештів української інтелігенції. Його підтримали В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, який, незважаючи на крики в залі, голосно вигукнув: «Хто проти тиранії, встаньте!». Відважні піднялися. Решта залишилися сидіти.

Друга хвиля арештів прокотилася 1972 року (тоді забрали В. Стуса, В. Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюбу, І. Калинця…).

1980-ті роки — третя хвиля. Розпочалася жорстока боротьба комуністичного режиму з інтелігентами-гуманістами, яких зазви­чай проголошували «буржуазними націоналістами».

Учитель.  Яке ж значення мали «шістдесятництво» та  дисидентський рух?                     (Роздуми учнів узагальнює вчитель) (слайд 6)
1. Засвідчив про наявність кризових явищ у радянській системі, сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню i утвердженню в народі демократичних iдеалiв.
2. Продовжив традиції національно-визвольної боротьби.
3. Відкрив Україну свiтовi.

4. Досвід та iдеологiчнi напрацювання дисидентів були використані в період перебудови i здобуття Україною незалежності.
5. Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта полiтикiв незалежної України.
6. Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки i культури.

Учитель.  З якою літературою ви рекомендуєте додатково ознайомитися вашим однокласниками, якщо вони зацікавилися культурно-політичний процесом в Україні в 60-90-х роках ХХ століття?

Учні знайомлять із книжковою виставкою «Покоління проти течії».

Учитель.  Прошу керівника оцінити роботу  учасників групи, надавши стислий коментар.

2. Розповідь учителя (слайд 7)
       На тлі тієї доби чітко вирізняються силуети кінорежисера Сергія Параджанова, поетів Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча, Василя Стуса, художниці Алли Горської...

На мультимедiйнiй дошці демонструються портрет та  роботи художниці (слайд 8)

 Алла Горська… Напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Горіла в житті, як смолоскип, притягувала до себе друзів, як магніт, бо була невимовно жертовна.
        У своїй творчості не визнавала iдеологiчного замовлення, офiцiозу. Вона – душа шiстдесятникiв, рушійна сила усіх зачинань проти сваволі та тотального залякування.
        У Жовтневому палаці культури, в кiмнатi №13, засідав клуб творчої молоді. Року 62-63-го там виникла комiсiя, котра стала перевіряти чутки про сталiнськi поховання закатованих людей. Перепитували свiдкiв, шукали сліди, які згодом привели до страшних місць Так вийшли на Бикiвню. Дісталися туди втрьох — Горська, Симоненко, Танюк. Місце як місце, хлопчаки грають у футбол. Раптом Василь: «А ви подивиться, чим вони грають!» Маленьким дитячим черепом, простреленим двiчi... Алла пiдiйшла, розплакалась, слів не було. Але i мовчати про це не було сили! Подали Меморандум №2 до міськради, а там його, за звичкою, справно i поховали.
        Але вiдтодi почалися активні переслідування Горської: погрози по телефону, не приймали або навіть знищували її роботи. Намагалися ізолювати, навіть радили чоловiковi розлучитися... А вона про себе не думала. Відчувала: гине Україна. У 1965 році підписала колективного листа на ім’я Брежнєва з проханням переглянути несправедливі рішення судів, захистити безневинно засуджених, зокрема, В’ячеслава Чорновола.
           Як ви думаєте, якою була вiдповiдь? (Роздуми учнів)
      Вiдповiдь була такою: виключити Аллу Горську зі Спілки художників України. Може, боялися кинути до в’язниці, а може, в дію вже був запущений інший план…
        Озвався із Василькова батько Зарецького: самотньо, важко, нікому i в хаті прибратися. Алла зранку швиденько зібралася й ... не повернулася. Занепокоєний Віктор приїхав туди — хата зачинена, жодних ознак біди. Та в льосі знайшли Аллу: головою донизу, зі слідами боротьби на обличчі i пробитим черепом.

Вбили Аллу Горську 28 листопада. Ховали 5 грудня, в день сталінської Конституції. А рік був брежнєвський — 1970-й...

Як ви думаєте, чи поодиноким був такий випадок фізичного знищення людини на той час? (Роздуми учнів)

(Слайд 9) Сiмдесятi- вiсiмдесятi... Роки «Iвасюкiвського вибуху». З усіх репродукторів лунала пісня «Червона рута». Її талановитий автор і композитор Володимир Івасюк зі своїми друзями — С.Ротару, Н.Яремчуком, В.Зiнкевичем — таки зворушив задрiманi українські душі, які звикли реагувати тільки на чужу мову. За що й поплатився: 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як тоді, так і тепер. За неофіційною, це було вбивство, виконане КДБ за наказом вищого керівництва СРСР…

Говорити про шiстдесятникiв як про покоління непросто: надто вони рiзнi, ці лицарі Другого українського відродження ХХ століття, ці в’язні iсторiї та власного сумління, яким так часто влада обтинала в польоті крила.

Так як же звучить вона, українська iсторiя другої половини ХХ століття, на голоси поетiв-шiстдесятникiв? Які мелодії проймають їхню творчiстъ? Якими митці назавжди лишилися в пам’яті українців? Запрошую до слова учнів ІІ групи, які працювали над творчим проектом «Голоси поетів-шістдесятників». Результатом стали виготовлені ними буклети. Це своєрідний анонс наших майбутніх уроків, на яких детальніше познайомимося із життєвим та творчим шляхом митців.

3. Презентація творчого проекту-буклетів учнів ІІ групи  «Голоси поетів-шістдесятників» (Слайд 10).

3.1 Ліна Костенко

Минуле століття подарувало Україні справжніх лицарів духу, серед яких i велична жіноча постать – мужня, сильна Ліна Костенко. (Демонструється буклет)
       Шiстдесятi... Ліна у Львові — на судах. Кидає квіти полiтв’язням. Їй крутять руки, вона б’є кулаками по «воронках»...
      Сiмдесятi- вiсiмдесятi... Період вимушеного літературного забуття поетеси...
     Дев’яності... Всі кола видавничого пекла: безжально вирубуються строфи Ліни Костенко ( i це після 16 років мовчання!). Вдруге оголошує голодовку, маючи при цьому двійко дітей на руках.

3.2 Дмитро Павличко.

"Я син простого лісоруба, гуцула із Карпатських гір", - голосно, з гордістю заявив Павличко свiтовi. Так, він теж гуцул — твердий i завзятий, упертий i несамовитий, чуттєвий i пристрасний, як сама земля, що зродила дух непокори, повстань, бунту.
      Я народився на землі
      Від батька, що орав ту землю.
      Ніколи я не відокремлю
      Себе від хлопської рiллi.
      Із неї виріс я, немов
      Пшеничний колосок зернистий.
      Я тілом — дужий, духом — чистий:
      В мені землі моєї кров..
      Павличко народився опришком, тому й поезія його — це пісня опришкової душі, гнівної, правдивої i нескоренно-гордої, вишитої двома нитками: червоною та чорною.
     Позиція тверда i безкомпромісна: «Не шукай ніколи середини, друзям
вір, а ворога пали!»
     Ніби все надмірно просто, та чомусь закрадаються сумніви: а чи так уже певно відомо, хто — друг, хто — ворог, де —  зло, а де — добро?
 

3.3 Іван Драч.

Іван Драч увійшов у літературу рвучко i стрімко:
    Так б‘ють з сердець протуберанці —
    Повстанці сонця... Біль вмира
    У грандiознiм сонцетанцi,
    В космiчнiм клекоті тортур!
    На рiвнi вічних партитур!
     Найбільший революціонер з-поміж поетичних бунтарів початку 60-х, «вічний єретик» i першовiдкривач нових материків художнього мислення. Він із древнього роду сонцепоклонників i водночас — син космічної доби, тому поезія його сприймається нелегко.
     За таку відчайдушну, аж поганську сонцелюбнiсть, за нестримне прагнення дійти до суті найбуденніших речей i понять Драча часто вважали диваком.
Саме письменники-шістдесятники - Юрій Щербак, Борис Олійник, Іван Драч - першими зреагували на аварію на ЧАЕС, бо вона стала не просто темою, а болем, скривавленим шматом власного життя. І саме Драч, який не поспішив вивезти своїх дітей з Києва, з високої трибуни IХ з’їзду письменників України у червні 1986 року перший послав прокляття комунiстичнiй системі.

Згодьтеся, вчинок -  вартий поваги! А значить, у цієї людини є чому повчитися!

3.4 Микола Вінграновський

3.5 Василь Стус.

Життя Василя Стуса схоже на спалах — короткий i яскравий.

      У 1970 році Стус промовив останнє слово над могилою по-звірячому вбитої Алли Горської.  Але таких правдивих звинувачень на адресу системи, звичайно, пробачити не змогли. Починається активне, цілеспрямоване цькування письменника. За першим арештом, коли його засудили на 5 років ув’язнення i З роки заслання, послiдував у 1980 другий, нелюдяний, — 10 років табору особливого режиму i 5 років заслання нібито за антирадянську агiтацiю з метою підриву i послаблення радянського суспільного i державного ладу.
         Проте поет несе свій хрест, ні в чому не дорікаючи долі. Злітає своїм духом у височінь, вірить, що настане той день, коли Україна стане вільною:
    
     Народе мій, до тебе я ще верну,
     Як в смерті обернуся до життя
    Своїм стражденним i незлим обличчям.
     Як син, тобі доземно уклонюсь
     І чесно гляну в чесні твої вiчi,
     І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
      Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в карцерній камері  №23 після сухої голодовки на знак протесту.                                                                       
      Але смерть буде безсилою до тих пір, доки Василь житиме в пам’яті народній, доки звучатимуть його думки, слова.
 

Учитель.  Прошу кожного учасника проекту самостійно оцінити власну роботу, надавши стислий коментар.

Учитель.

·        Як ви думаєте, що ж єднає таких різних людей, адже їхні голоси зовсім не схожі? (Роздуми учнів)

·        Чи мав рацію Є.Маланюк, коли сказав:
                          Коли в нацiї вождя немає,
                          Тоді вожді її  — поети?

Немилосердною є доля України, адже її кращим дітям несправедливо судилося таке коротке життя. Шевченкові, Грінченку, Стусу — 47, Коцюбинському, Тютюнникові — 49, Лесі Українці — 42, Грабовському —38 i зовсім мало Симоненкові — 28... (Слайд 11).       
        Творчий проект-презентацію про поета-шістдесятника Василя Симоненка підготувала ІІІ група.                                                                  

Завдання для  класу: слухаючи розповідь,  з’ясуйте й занотуйте до зошита провiднi iдейнi мотиви поезій В.Симоненка.
 

 4. ІІІ група презентує проект «Василь Симоненко — «витязь молодої української поезії»» (О.Гончар).

На мультимедiйнiй дошці демонструються фотоматеріали, учень,

 що виконує роль поета, читає  уривки віршів.

Учениця. Ми вирішили розказати вам про поета його ж словами.

Учень у ролі В.Симоненка виразно читає рядки поезій на фоні музики
            Не шукаю я до тебе
            Ні стежки, ні броду —
            Ти у грудях моїх,
            У чолі i в руках.
            Упаду я зорею,
            Мій вічний народе,
            На трагічний i довгий
           Чумацький твій шлях.
                               В.Симоненко. «Стільки в тебе очей...»
         Що я можу сказати про себе?
         Ще так мало прожито i так мало зроблено. Хочеться бути людиною, робити гарне i добре, писати такі вiршi, які б мали право називатися поезією.
          Найбільше люблю землю, людей, поезію i село Бiївцi на Полтавщині, де мама подарувала мені життя.
          Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих людей.
Учениця. В. Симоненко. Інтерв‘ю кореспондентові радіо після виходу у I962 році дебютної збірки « Тиша і грім».

Яскравим метеором промайнув небосхилом рідної літератури В.Симоненко. Народився 8 січня 1935 року в селі Бiївцях на Полтавщині — помер 14 грудня 1963 року в Черкасах. 28 земних літ вмістили так багато доброго i злого.

Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним. Рідна хата і  піч будуть найтеплішою згадкою у ранній творчості поета:

1. Ти приймала і щастя, і лихо,

    Поважала мій труд і піт,

    Із-під сірої теплої стріхи

   Ти дивилася жадібно в світ.

            «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, з старою хатою»

 Зрос­тав Василь без батька, який залишив сім’ю. Мати все життя тяжко працю­вала, заробляючи на шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся.

2. В мене була лиш мати,
           Та був іще сивий дід, -
           Нікому не мовив "тату"
           I вірив, що так i слід.
                        «3 дитинства»

Гіркі слова сказав Василь, коли до нього, відомого поета, через багато років заявився батько. Василь прийняв - привітав його, щедро пригостив, великодушно запросив переночувати, а вранці сказав так:

 3. «А тепер батьку, будьте здорові. Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві виглядав вас кожної днини...»

Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого внука. їхнє тепло та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого корот­кого життя. Може й не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та оповідання «Дума про діда».

         Василько дуже любив учитися.
                 4. Дев‘ять кiлометрiв було до школи.
                     Як на мої чотирнадцять років,
                     То це не так вже й мало.

                                        «Дума про діда»                                                                                                                        

1952 року Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць.

Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особис­тості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, набути газетяр­ського досвіду, практики журналістської роботи, В. Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці. Продовжує писати, але з друком своїх тво­рів не поспішає.

По закінченні університету Василь працює в газеті «Черкаська правда», потім — у «Молоді Черкащини», власним кореспонден­том «Робітничої газети». У цей час, як і до кожної молодої людини, до нього завітало кохання. Хто ж вона, обраниця, муза поета? Ще зі студентських літ приятелював Василь зі Станіславом Буряченком, потім разом працювали у «Черкаській правді»  і... обоє  накинули оком  на одне молоденьке вродливе дівчисько, на котре Люсею звали. 

5.       Хочеш — хмари для тебе розвію? 
          Хочеш — землю в дощах утоплю? 
          Тільки дай мені крихту надії, 
          Тільки тихо шепни — люблю...

                     «Суперники»

Василь Симоненко був дуже вродливим. Дівчата самі йому освідчувались у  коханні. Та, крім краси зовнішньої, хлопець завжди хотів бачити в обраниці дотепність, розум, оригінальну романтичність і природну щирість. І знайшов таку!

Дружину Людмилу Василь постійно називав чарівною, любив її вірно, одну-єдину на цілий світ.

6.      Нехай слова ці скучні і бездарні, 
         Та як мені не написати їх — 
         Я в них прийду до скромної друкарні 
         І буду знову втоптувати сніг.

         I буду знов у вікна заглядати,
          Брехати, що не холодно мені,
         Твої нечутні кроки впізнавати
         В морозній монотонній тишині.
                          «Люсі»

Як і кожен батько, був щасливий. Почуття переповнювали його душу. Того вечора — в переддень свята Радянської Армії, виступаючи в міському Будинку офіцерів, Василь не втримав своєї радості і сповістив присутніх: «Сьогодні народився ще один захисник Вітчизни, а я його тато». Слова ці були тепло зустрінуті оплесками. Це йому, Олесику, він написав згодом:

7.        Кажуть, носа ти вкрав у баби,
           Губи й ноги забрав мої.
           Взяв у матері синю звабу
           I в очах своїх затаїв.
               «Кирпатий барометр» 

До сина ставився надзвичайно трепетно, дуже любив його. Коли ж батька не стало, хлопчик ще й до школи не ходив. У перший клас малого Олеся споряджали Василеві друзі. Вони ж тоді ще раз нагадали батькові слова:

8. «Можна все на свiтi вибирати, сину,
    Вибрати не можна тільки Батьківщину».
               «Лебеді материнства»

Як журналіст, Симоненко теплим словом відгукувався про добрих людей,сміливо вторгався в різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників.

9.       Не знаю, ким, — дияволом чи Богом —
           Дано мені покликання сумне:
           Любити все прекрасне i земне
           I говорити правду всім бульдогам
                        «Я»

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симо­ненко жив і працював у Черкасах, проте товаришував з Аллою Горською й Іва­ном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робіт­ничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровес­ників жагу до національного відродження.

Випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття національної гідності, Симоненко вважає себе повністю відповідальним за долю України, і тому беззастережно віриш кожному слову його натхненних поетичних присяг:

10. Я живу тобою і для тебе.
    Вийшов з тебе, в тебе перейду, 
    Під твоїм високочолим небом 
    Гартував я душу молоду.

               «Земле рідна!  Мозок мій світліє...»

Саме за участю В. Симоненка на основі незаперечних речо­вих доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. Був написа­ний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимо­гою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.

Перша збірка поезій «Тиша і грім» з'явилася у 1962 році й одразу стала подією у літературно-мистецькому житті України.

  Художня палітра поета багатюща. Він сміливо випробовував себе в різних жанрах. У його творчому доробку є і громадянська лірика, й інтимні поезії. Його вірші – звернення до вічних цінностей людства: кохання, дружби, подружньої вірності.

 Із-під пера поета вийшли і дошкульні сатиричні епітафії, і твори такого улюбленого народом жанру, як байка. Він також писав віршовані жарти і казки для дітей. Творчий діапазон В. Симоненка досить широкий, про що свідчить і поезія, і художня проза.

Були слава i визнання, після яких чомусь почастішали погрози i наклепи, напади i побої. Так звані «товариші» відвернулися, поруч лишилися тільки справжні друзі i сім’я.

11.        Я не вмирав. На прив’язі міцному
              Мене, мов пса, покiрнi холуї
             Тримали в закутку холодному, тісному,
             Закинувши в вiддаленi краї.
             Та, не піддавшись зарiбку легкому,
             Я не прислужував ніколи і нікому.
                        «Поет»

Улітку 1962 року поета жорстоко побили працiвники мiлiцiï залiзничноï станцiï iм. Т. Шевченка (м. Смiла). Пізніше В. Онойко згадував, що коли Василь «сів на переднє сидіння поруч з шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки:

 —   Ось, подивіться…

Ми жахнулися: усі руки були в синцях.

—   А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І цілили не по м’якому місцю, а по спині, попереку. Коли везли туди (до камери), погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш».

Біль мучив Симоненка до самої смерті.

12.      Не докорю ніколи і нікому,
           Хіба на себе інколи позлюсь,
           Що в двадцять літ в моєму серці втома,
           Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь".
                           («Не докорю ніколи і нікому», 08.01.1955)

Учениця. - Він передбачав свою смерть i від того ще жагучіше прагнув жити!

Учень у ролі В.Симоненка. — «А жити... хочеться страшно, бо ще ж мозок у мене світлий, i дещо зробив би ще, аби тільки хоч трохи сил вернулося», - 

Учениця - писав у листі до брата 22 листопада 1963 року.
       А 13 грудня його не стало. Офіційною версією смерті 28-річного поета так і зали­шилося повідомлення про рак.

Метеор щирості промайнув небокраєм — i згаснув, залишивши по собі слід — нетлiннi, до болю щирі слова:
      Учень у ролі В.Симоненка. Люди — прекрасні.
                                                      Земля — мов казка.
                                                      Кращого сонця ніде нема.
                                                      Загруз я по серце
                                                      У землю в‘язко.
                                                      Вона мене цупко трима.
                                                      I хочеться
                                                      Бути дужим, 

                                                      I хочеться так любить,                                                                                                                                                                                              Щоб навіть каміння байдуже
                                                     Захотіло ожити
                                                     I жить!
                                                    Воскресайте, камiннi душі,
                                                    Розчиняйте серця і чоло,
                                                    Щоб не сказали
                                                    Про вас грядущі:
                                                  - Їх на землі не було.

Другу книжку «Земне тяжіння» Василь встиг прочитати у верстці — вийшла вона в 1964 році через кілька місяців по смерті. У 1965 році надрукували збірку новел «Вино з троянд». Через три роки по смерті – «Поезії», де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 неопублікованих творів. Згодом щоденник «Окрайці думок», вірші, які не могли бути надруковані за того часу, з’явились у мюнхенському журналі «Свобода». Зчинився політичний скандал з усіма наслідками... На видання й перевидання творів В. Симоненка було накладено заборону.

Навіть клопотання Олеся Гончара, його передмова «Витязь молодої української поезії» до нової книжки не могли зрушити справу. «Лебеді материнства» побачили світ через 15 років.

У другій половині 1980 — на початку 1990 років у журналах опу­бліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України.

У 1995 році Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Учитель.  Прошу керівника оцінити роботу  учасників групи, надавши стислий коментар.

Учитель. Запитання до класу

·        Які   провiднi iдейнi мотиви поезій В.Симоненка?

·        Чи став Симоненко символом «шістдесятництва» як літературно-мистецької течії, чи як громадсько-політичного руху?

Роздуми учнів

Учитель. Звичайно, ні. Однак було у Василя Симоненка те, чим не міг похвалитися жоден із визнаних «шістдесятників» ,  а саме — всенародне пісенне існування деяких із них (передусім, ясна річ, «Лебедів материнства»), всенародна любов і популярність його творів.

Перед тим, як перейти до наступного завдання – аналізу поезій – пригадаймо віршові розміри. (Слайд 12).

5. Теорія літератури. Віршові розміри (повторення)

Віршовий розмір або метр (грец. metron — міра) — пошире­ний у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особ­ливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне — міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний роз­мір тощо).

Ямб — двоскладовий віршований розмір з наголосом на дру­гому складі (U _ ).

Хорей — двоскладовий віршований розмір з наголосом на пер­шому складі (_U ).

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі (_U U).

Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі — наголошений серед ненаголошених — у стопі (U_ U).

Анапест — віршований розмір з трьох складів із наголосом на останньому (UU_ ).

Пірихій — допоміжна стопа, що складається з двох коротких складів, може заміняти ямб або хорей, але самостійно не вжива­ється й на визначення віршового розміру не впливає (UU).

6. Ідейно-художній аналіз поезій «Задивляюсь у твої зіниці…», «Я...».

Вчитель.  Є в творчім доробку Симоненка речі, які сьогодні справедливо можемо назвати класичними. Його поезія живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України.

Зараз ми маємо можливість познайомитися з патріотичною лірикою, яка посідає визна­чальне місце у творчості митця. І не даремно. Поет знайшов надзвичайно проникливі, яскраві слова, образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. А от які саме, ми з’ясуємо, проаналізувавши поезії.

Нагадаю вам орієнтовний план аналізу поетичних творів(слайд 13).

1. Назва поезії.
2. Жанр твору (Громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, по­літична, філософська лірика тощо. Це може бути гімн, пісня, послання, ідилія, елегія, етюд, думка, монолог, сатира, епігра­ма тощо).
3. Тема твору. (Людське почуття, взаємини між людиною і природою, роздумипоета про сутність людського бут­тя, про місце мистецтва в житті людини, спогад про кохання; ліричний етюд, лірико-психологічний етюд тощо).
4. Ідея поезії.

5. Сюжетна основа твору (Якщо вірш сюжетний).
6 Композиція твору. (Варто пам'ятати, що в ліричному творі сю­жет відсутній, натомість увага зосереджується на певному по­чутті, виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); резюме, або авторський висновок).
7. Ключові образи твору (Звернімо увагу, що найчастіше виз­начальним у ліриці є образ ліричного героя — це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у лірич­ному творі).
8. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?
9. Чи є в даній поезії символи? Їхнє значення і зміст.
10. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору? (Йдеться про лексику, тропи, фігури, використання звукозапису, асонансу, алітерації) Як саме?
11. Яке почуття домінує у вірші? (Сповідь, зізнання, щирість тощо).

 6.1. Учитель.  Вслухайтесь у палке і пристрасне, щире поетичне українське слово В.Симоненка.

Робота в групах

І група аналізує «Задивляюсь у твої зіниці…», II група — вірш «Я…».

Аудіозапис поезії  «Задивляюсь у твої зіниці…» у виконанні автора.

6. 2 І група аналізує «Задивляюсь у твої зіниці…».

Матеріал для вчителя

«ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ…»

У поетичній спадщині В. Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині («Україні», «Задивляюсь у твої зіниці…», «О земле з переораним чолом…», «Земле рідна» та ін.). Національна само­свідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські ­ умови буття, звертання до джерел козацького минулого — то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.

Тема: звеличення рідної землі, її історії.
Ідея: звернення до земляків - любити рідну землю і дбати про її майбутнє.
Жанр: патріотична лірика.

Віршований розмір: п’ятистопний хорей із жіночою та чоловічою перехресною римою.
Художні засоби:
- епітети: червоні блискавиці, мама, горда і вродлива,святе синівське право,
- метафори: пливе за роком рік,перли в душі сію,мовчать Америки й Росії, дні занадто куці та малі,чорти живуть на небі,
- порівняння: зіниці, голубі, тривожні, ніби рань.
- звертання: Україно! недруги лукаві! Друзі, нене.
- образи-символи: мати, чорти.
- гіпербола: битви споконвічний грюк.
- риторичне запитання: Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?
       Поезія В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці…» почина­ється рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Гордо й від­верто заявляє поет, що Батьківщина для нього — найважли­віша, хоч і говорить про це рідко через напружений сучас­ний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі». Але герою потрібні й друзі, бо без них не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом батьківщини.

Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверне­ного до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота й матері. Тому в поезії стільки звертань: «Україно!», «мамо горда і вродлива», «нене».

Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, точ­ніше з очей матеріУкраїни:

Голубі й тривожні, ніби рань.

Та за цією красою — тяжкий життєвий досвід, сторінки рід­ної історії:

Крешуть в них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Ліричний герой схиляє голову перед матір’ю. Україна XX ст. постає перед зором свого сина:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, у якій іде мова про щиру інтимну бесіду сина з матір’ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулася до твору лише нещодавно.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Задля Батьківщини творчість поета — ті самоцвіти-перли, які віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Рито­ричні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.

6.3 Проблемне питання для учнів ІІІ групи

·                   В яких рядках казенна цензура побачила вияв націоналізму, зневагу до інших народів, зокрема російського?І як ви б їх прокоментували?

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

·              Що сприяє створенню експресії, піднесеності поезії?( риторичні звертання)

·              Яким постає ліричний герой цієї поезії? (Людиною з активною громадянською позицією, гарячим патріотом своєї батьківщини, якою пишається до самозабуття)

· Виділіть фразеологізми, вжиті в поезії «Я», визначте їхню роль у творі. (Уявляти пупом, ладен розіпнути, не стати навколішки — автор досягає образності, емоційності вислову, навіть різкості, щоб передати почуття гніву, осуду, презирства.)

·               

6.4 Аудіозапис поезії  «Я…» у виконанні автора.

6.5 II група аналізує вірш «Я…».

Матеріал для вчителя

ВІРШ «Я…»

Централь­ною у творчості поета вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу (і в цьому — пряме продов­ження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я». Сонет «Я» написано 1955 року, задовго до відомого однойменного вірша «Я…»: «Ми — не безліч стан­дартних «я», А безліч всесвітів різних».

Тема: заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.
Iдея: довести читачевi, що кожна людина неповторна. Ідея людської гідності, гордості за того, "що ти - людина", доповнюється тут мотивом уселюдської спільноти яскраво вираженим протестом проти диктату сили, авторитарності".

Мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповага. Через цi мотиви автор яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади.

  Віршований розмір: за основним чергуванням — дактиль; у залежності від логічного наголосу та виконавського завдання, у першому й останньому рядках можливий інший поділ на строфи — дактиль з хореєм або дактиль з усіченою стопою. Рима перехресна.

Провiдним художним засобом є — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.»

Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».

Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я».

Афористичний висновок вірша  «Я...» можна сприймати як самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

Вірш «Я…» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «ми — не без­ліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчи­тися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я». Людина — це цілий світ. «На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один».

6.6 Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда

 Запитання для бесіди

· З яким твором поета перегукується цей вірш? («Ти знаєш, що ти — людина?».)

· Які рядки ви б назвали «крилатими», афористичними, близькими до основної думки, твору? (Ми — не безліч стандартних «я» / А безліч всесвітів різних; І тільки тих поважають мільйони, / Хто поважає мільйони «я».)

VI.   Підсумок уроку

Отже, світ шiстдесятникiв — парадоксальний, контрастний: ґвалт i супротив, бунт i втеча, крик i мовчання, спопеляючий біль i непохитна віра в прийдешню свободу. Свята віра в те, що пропри все є i буде жива Україна, бо тримають її надiйнi руки, бо «вожді її  — поети»!         

1. Запитання для бесіди

·       У чому ж полягає самобутність шiстдесятникiв?

·       Які ж роздуми і враження викликали у вас поезії Симоненка? У чому їхня сила?

·       Які слова В.Симоненка ви візьмете із собою, вирушаючи в самостійне життя?

2. Незакінчене речення(Слайд 14).

·        Я зрозумів (ла), що …

·        Я замислився (лась) над тим, що…

·        Мене найбільше вразило…

·        Я б хотів (ла) би попрацювати над такими питаннями…

Заключне слово вчителя

Василь Симоненко належить до справжніх патріотів. Про місце і роль поета у літературі мудро сказав Олесь Гончар: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи...» Його творчість давно стала часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і помислів, якими живемо.

VII.             Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VIII. Домашнє завдання. Коментар. (Слайд 15).

Її  ви заповнюватимете i в подальшому протягом наступних 9 уроків, продовжуючи вивчати творчiстъ шiстдесятникiв Якщо будете уважними на заняттях, попрацюєте з додатковою літературою — ця таблиця стане запорукою того, що під час контрольної роботи отримаєте бали високого рівня.

Середній та достатній рівень.
       Перед кожним лежить таблиця «Iдейно-змiстовi домінанти поетiв-шiстдесятникiв».  Опрацювавши матеріал уроку, художню та критичну літературу,  почати її заповнювати: запишіть назви поезій Симоненка, в яких лунає той чи інший провідний мотив. Вивчіть напам’ять одну з поезій В. Симоненка (на вибір).

Високий рівень. Напишіть твір-роздум ( до 200 слів), розкривши значення вислову, який сказав про В.Симоненка  дисидент Іван Світличний «Ти не уник свого хреста…»

Додаток до уроку

Iдейно-змiстовi домінанти поетiв-шiстдесятникiв

Слайд 16

Література

1. Василь Симоненко : 1935-1963 рр. // Новий довідник: українська мова та українська література / М. Радишевська, В. Михайлюта, Т. Корольова [та ін.]. – К., 2008. – С. 787-790.

2. Василь Симоненко : (1935-1963) // Історія української літератури XX століття : у 2 кн. / за ред. В. Г. Дончика. – К., 1995. – Кн. 2., Ч. 2 : (1960 - 1990-ті роки). – С. 115-124.

3. Гончар О. Т. Витязь молодої української поезії. — У кн.: Симоненко В. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1984. — с. 3-11.

4. Гончаренко В. А. [упорядкування і вступ]. Сповнений любові та добра. Вірші, проза, щоденники В. Симоненка, спогади про поета. — Черкаси: Ред. - вид. відділ облпреси, 1990. — 112 с.

5. Симоненко В. Берег чекань. Поезія. Щоденник. Спогади про поета. (Вибір, вступна стаття і коментарі І. Кошелівця). Вид. 2-е, доповнене. Б. М.: Сучасність, 1973. —310 с.

6. Летичевський М. С. [ред. і упорядник]. Життя мов спалах блискавки. Спогади друзів і колег про Василя Симоненка. — Черкаси: Черкаспресфото, 1991. — 72 с.

7. Олійник Б. Не вернувся з плавання. — У кн.: Симоненко В. Поезії. — К.: Молодь, 1966. — с. 5-10.

8. Поезія: Ліна Костенко. Василь Симоненко. Олександр Олесь. Василь Стус. 2-е вид доп. – К.: Наук, думка, 1999. – 272с.

9. Сом М. Д. [автор і упорядник]. З матір’ю на самоті. Документальна повість-діалог з матір’ю В. Симоненка Н. Щербань; вірші, щоденники В. Симоненка, спогади про поета, поезія, присвячена йому. — К.: Молодь, 1990. — 128 с.