Шляхами Шевченкової долі

Мета: розширити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню їхньої національної самосвідомості; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності учнів, бажання читати твори Т.Шевченка; розвивати ораторські здібності; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

Обладнання: святково прибрана зала, портрети Т.Г.Шевченка, прикрашені вишитими рушниками, стіл, квіти, запалені свічки, виставка книг “Слово правди”.

Учитель. Березень... Це чудова весняна пора, якій радіють і природа, і люди. Саме в такий час послав Всевишній нашому народові Генія і національного Пророка Тараса Шевченка. Його величають Велетнем Духа, українським Мойсеєм, Батьком, Кобзарем...

                Щовесни, коли тануть сніги
                І на рясті просяє веселка,
                Повні сил і живої снаги
                Ми вшановуєм пам´ять Шевченка.
 

1.  9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас.

               Благословенна та година

              Як народила Мати сина

               І назвала його Тарасом.

 Хлопчик ріс мовчазний, замислений.

Гірке дитинство випало на його долю. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка « в науку», який за найменшу провину карав своїх учнів різками.
    2. Коли хлопцеві було 9 років, померла мама,  почалося страшне сирітське життя біля мачухи. А коли Тарасові виповнилося 11 років, від злиднів та важкої роботи помер і батько. Хлопчик залишився сиротою.

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться,—
Хоч з гори та в воду!
 

3. Тарас наймитує  в школі, а потім  пасе громадську    череду. Коли випаде вільна часина, читає і малює. А вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Проте думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Хоче малювати,

Прагне він до знань.

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду...    Вірш “На Великдень, на соломі”

4. Щоб мати дворового маляра, пан у Петербурзі віддав його на 4 роки в науку до живописця Ширяєва. 

       Усміхнулася доля Шевченкові лише тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я: “Світ не без добрих людей”. Земляки-художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв.

        І в той час Тарас Григорович написав багато творів, які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.). Для збірки обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України. 
      Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.

5. Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

6. 1840-й рік був щасливим для Шевченка і як для художника. За свою першу роботу з живопису масляними фарбами — картину «Хлопчик-жебрак що дає хліб собаці» — він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. Все це його дуже тішило.

За час навчання в Академії Тараса  тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори .

Учитель. За бунтарські пісні 33-річного Шевченка забрали в солдати. Заборонили писати, малювати. Але незважаючи на заборону він складає вірші, малює, дуже сумує за рідним краєм. Співець-патріот і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах.

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько…

Для кого я пишу? Для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?

А все-таки люблю її,

Мою Україну широку.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть….

7. Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садочок біля власної хати над, Дніпром, та не судилося... 

Учитель. Дуже важким був життєвий шлях Шевченка. Ви тільки вдумайтесь у ці цифри: із прожитих ним 47 літ він 24 роки був кріпаком, 10 років провів у засланні, у військовій муштрі, без права писати і малювати.

Три роки з гаком поет провів під постійним наглядом поліції, і лише 9 років прожив вільною людиною. Так мало часу для щастя!

 8.                 Іде Кобзар, нескорений, величний,

                     Дивуючи весь білий світ.

                     Нехай же в душах споконвічно

                     Звучить Тарасів «Заповіт»!

Учитель. 9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня 1861 р. в холодній майстерні будинку Академії мистецтв на 47 році – він пішов із життя. Спочатку його поховали в Петербурзі, а згодом, тіло його було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Але лишилися його твори, його заповіти-мрії тобі, мені, усьому українському народові.

Чернечу гору зеленить трава,

І оживає Канівська могила...

Безсила смерть, коли живуть слова,

І вічно житиме його поезій сила.

10.  Він був, як полум´я. Його рядки —
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.

11. Він був, як полум´я. Свої слова —
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити,—
Він в наші душі прагнув перелити.

Пісня "На високій дуже кручіі"

12. У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.

Учитель. Найкращим пам’ятником Великому Кобзареві буде будівництво нової, вільної, очищеної України!