До мови доторкнімося серцем

Усний журнал

«До мови доторкнімося серцем»

Мета. розширити і поглибити знання дітей про мову, показати її багатство, мелодійність, красу. Розвивати виразне мовлення, уяву, мислення, образну пам'ять. Збагачувати словниковий запас. Виховувати любов до рідної мови, рідної землі, художнього слова, пісні, повагу до батьків.

Обладнання. Зал святково прикрашений рушниками, кетягами калини, колоссям, плакатами, стіннівками («Мова моя калинова», «Цікава граматика», «З історії слів», «Діалектизми нашого краю», «Веселі фразеологізми», «Правила в малюнках», «Поетичне слово тощо), плакатами. На плакатах слова:
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється-ожива, Як їх почує!.. (Тарас Шевченко)

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний). 
«Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей...» (Панас Мирний).
«Та в мене є надія, що наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і стане прозорою і міцною» (Михайло Коцюбинський). 
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. (Володимир Сосюра).
«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе» (Олесь Гончар).

Ведучий

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, - рідна мова

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

 Ведуча

О мово рідна! Золота колиско,

В яких світах би не бувала я,

-З тобою серцем, і по-українські

Я вимовляю мамине ім'я.

Учитель. Ласкаво просимо до нас на слово щире, на бесіду мудру. Сьогодні ми відзначаємо День української писемності та мови на честь ушанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця.

Пропонуємо вашій увазі першу сторінку нашого усного журналу, яка має назву «Поетична».

Сторінка перша. «Поетична»

Учень.

Мова кожного народу

Неповторна і своя:

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші — трелі солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять:

Зелен клени у діброві

     По-кленовому шумлять.

Учениця.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту на віки

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,—

Бо ж єдина, так як мати,—

Мова в кожного із нас!

Ведуча: Багата і милозвучна наша рідна українська мова, Вона — найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

Ведучий: Відомий поет Іван Бунін сказав: «Гробниця, кості й мумії мовчать. А слово вічне, ніби долина. Із темряви віків, де цвинтаря печать, Лиш чути письмена...»

Сторінка друга. «Народження української писемності»

Учень. Писемність народу — це ознака його високого культурного рівня. Закарбоване слово на віки переживає свого автора і доносить далеким нащадкам його мудру думку, його заповіт.

Коли і як народилась українська писемність? Це питання і досі чекає остаточної відповіді від учених, Довгий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії надійшли християнські богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де мешкали наші пращури, особ­ливо у Північному Причорномор'ї, археологи знаходили кам'яні плити та посуд, оздоблені таємничими письмовими знаками. Певно це свідчить про те, що на теренах України у прадавні часи вже існувало висококультурне суспільство.

Учениця. Перший історик давньої слов'янської писемності (попередниці українського письма) болгарський чернець Чорноризець Храбр, який мешкав у десятому сторіччі при дворі царя Симеона, розповідав про два етапи розвитку слов'янського письма.

Учениця.  Перший етап  характеризується існуван­ням дохристиянського письма, коли слов'яни-язичники користу­валися "чертами і рєзами". Другий етап еволюції відбувся після прийняття Руссю християнства. Наші пращури почали писати римськими і грецькими літерами.

Учень.  Так тривало до того часу, доки на нашу землю прийшли славетні брати-просвггителі — Костянтин {у чернецтві Ки­рило та Мефодій. Вони, власне, і розробили перший слов'янський алфавіт. Кирило та Мефодій родом походили із Солуня сучасне грецьке місто Салоніки). Мати їхня була грекинею, а батько — болгарином, тому брати добре знали грецьку мову та мову солунських слов'ян.

Учитель. 363 року візантійський імператор Михайло послав Кирила та Мефодія до Моравії, де вони на прохання місцевого князя Ростислава мали вести церковну службу словенською мовою. Відповідь старшого брата Кирила була такою: "Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо не мають вони абетки своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що намагатися писати по воді". Перед від'їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку — глаголицю. Після смерті славетного ченця його учні на основі глаголиці створили нове письмо, яке назвали ім'ям Кирила — кирилицею. Саме цей алфавіт стаз фундаментом і сучасної української абетки.

Учень. Увись ростуть дерева родоводів.

 І тільки той, у кого серце чуле.

Хто знає, береже минуле.

Хто вміє шанувать сучасне,—

Лиш той майбутнєє вершить прекрасне.

Учениця

Мужай, прекрасна наша мово.

Серед прекрасних братніх мов!

Цвіти над світом веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

Ведучий. У мові — вся доля народу. Без неї немає нас, немає минулого й майбутнього. Рідне слово увібрало в себе віковічний плин Дніпра, шурхіт колосся, шепіт дібров, спів соловейка.

Сторінка третя. «Мова моя, материнська…»

Учениця.

Люблю, мов сонце, материнську мову...

Нам кожна братня мова дорога.

 Грінченко й Даль ведуть у даль чудову.

О словників жага, віків снага!

 А слово і голубить, і карає,

 А слово і вбиває, й воскреша...

 Ти, мово,— море, небо неокрає.

Безсмертність наша, правда і душа.

Чи здатна розгулятись бездуховність.

Якщо в душі цвіте віків любов!

Глибинна мови рідної верховність,

Духовна чарівливість братніх мов...

Учень.

До мови доторкнешся — м'якше

М'яких вона тобі здається.

Хай слово мовлене інакше —

Та суть в нім наша зостається.

Спочатку так: немов підкова

В руках у тебе гнеться бідна,

А потім раптом — мова! мова!

Чужа — звучить мені, як рідна.

Бо то не просто мова, звуки,

Не словникові холодини —

В них чути труд, і піт, і муки,

Чуття єдиної родини.

Учениця

 Все в тобі з'єдналося, злилося —

 Як і поміститися! в одній!

  Шепіт зачарований колосся,

 Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

 Що підкосять правду в вишину.

 Вченому ти лагідно відкрила

 Мудрості людської глибину,

 І тобі рости й не в'януть зроду,

 Квітувать в поемах і віршах,

 Бо в тобі — великого народу

 Ніжна і замріяна душа.

Сторінка четверта. «Батьки української літературної мови»

Учениця.  До появи славнозвісної "Енеїди" Котляревського часто можна було чути, що, мовляв, українська мова придатна лише для хатнього вжитку. Котляревський першим проклав глибоку борозну на цілині  нової  української національної культури як письменник і драматург,    як   творець   своєрідної енциклопедії народного українського побуту тих часів. Він першим заявив, що мова нашого народу багата, гарна і гідна того, щоб стати мовою літератури та науки.

Учень.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люди, наша слава,

Слава України!

Великий Кобзар, всесвітньо відомий український поет Тарас Григорович Шевченко - основа основ української літератури.  Його щире сталеве слово підіймало на боротьбу за волю, утверджувало національну свідомість нашого народу. Любов поета до Батьківщини, рідної мови, свого народу, викликає глибоку повагу серед інших народів. Вірші Шевченка звучать дзвінкою струною навіть у перекладах. Звучить весела українська народна музика. У зал вбігає танцювальний гурт, виконує танець. До глядачів виходять усі учасники свята.

Учитель. От ми і перегорнули останню сторінку нашого усного журналу. Сподіваємось, що він був для вас цікавим та змістовним.

Ти постанеш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохання материнська мово!

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

 В сім'ї великій, вольній, новій!