|
|
На допомогу учням
Етюд – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру ("Цвіт яблуні", "Невідомий" М.Коцюбинського, "Дорога" В.Стефаника, 'Три зозулі з поклоном" Гр. Тютюнника та ін.). Поряд з поняттям етюд вживаються його термінологічні синоніми — студія, образок, шкіц (ескіз), що вказують на свідому незавершеність твору, на оте "ледь-ледь", що робить його привабливим. Е. використовується також у драматургії ("Кам'яна душа" І.Франка) та, зважаючи на його ліричні характеристики, — в поезії: найактивніше до цього жанру звертається І.Драч. ОСІНЬ У МОЄМУ МІСТІ (етюд) Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь. Виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі. У їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя. Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці. Ще пишніше розквітне твоя врода. Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів… Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці. У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву. — “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”. І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.
Замальовка — найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи суб'єктивно її значення. Осінні замальовки (твір з односкладних речень) Павутиння. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння. Я тебе люблю (замальовка) Ранок. Вітер з дощем. Опале листя. Сирість. Вона, закутавшись шарфом, поспішно вибігла з квартири. Маршрутка. Купа пенсіонерів, які невідомо куди поспішають з самого ранку. В навушниках грають улюблені «Three Days Grace» «Because of you my mind is always racing…». Вона намагається не думати про те, що хтось наступив їй на ногу і продовжує стояти так вже більше 5ти хвилин. Вона їде на зустріч з НИМ. Він стоїть на зупинці в тоненькій курточці. В руках невеличкий букет польових квітів – ромашки, волошки і маки. «Як важко дістати їх в таку погоду, - подумав він, - але ж вона так їх любить!» Він готується дещо сказати їй. Думав про це всю ніч. І зараз продовжує думати, підбирати слова, конструювати діалог. Вона побачила його з вікна та одразу посміхнулася. Акуратно розштовхуючи стурбованих пенсіонерів намагається вибратися з пекельного автобуса. Вдається їй це не одразу, тому з маршрутки виходить стурбована та дещо зла. Закоханий погляд. Поцілунок. Сплетіння рук. Тепер вони разом. Дорогою до парку вирішили зайти в магазин. «Ти щось будеш?» За півгодини він її знайшов. В тому ж парку. Спробував продовжити розмову. «Я пам’ятаю твої слова, - перебиває вона, - я пам’ятаю! Ти сказав, що я некрасива…» Тиша. Вона не знає, що сказати. Він теж. Адже це вперше він говорить їй таке. А вона взагалі ніколи в житті не чула таких слів від жодного хлопця. Вона міцно його обійняла. Тепер він спокійно зміг все пояснити їй. «Я їхав до тебе, щоб сказати це тобі. Цілу ніч думав, як зробити це краще. З самого ранку підбирав слова і намагався вимовити. А тут ти образилася, навіть не дослухавши мене. Тепер ти розумієш? Ти потрібна мені така,яка є. Я люблю тебе»
Есе (від франц. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого об’єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання і свідомо не претендує на вичерпну відповідь. Пам’ятайте! Обираючи жанр есе, ви можете дозволити собі бути суб’єктивними, зосередитися на частковому, а не на головному, висловлювати спірні міркування, наводячи мінімум доказів, але, з іншого боку, саме це може бути і небезпечним – уявна легкість — пиши собі, як бажаєш. Але зовсім не факт, що ваш твір вийде оригінальним та цікавим. Перш ніж обрати жанр есе, подумайте та переконайтесь у тому, що вам є що сказати. Стиль есе вирізняється: – афористичністю; – образністю; – парадоксальністю. Для есе характерне використання численних засобів художньої виразності: – символи; – метафори; – порівняння; – алегоричні і притчові образи. Для передачі особового сприйняття автору есе необхідно: – використовувати всілякі асоціації; – проводити паралелі; – добирати аналогії. Есе буде цікавим, якщо в ньому будуть присутні: – непередбачувані(парадоксальні) висновки; – несподівані повороти; – цікаві зчеплення. Мовна будова есе – це динамічне чергування полемічних висловів, питань, проблем, використання розмовної інтонації і лексики. Цікавим прикладом есе, написаним у формі «сократівського діалогу» (або у формі «запитання – відповідь»), є робота М. Бачмаги з м. Львова. – У мене до тебе є дивне запитання, але ти все ж спробуй на нього відповісти. – Ну, спробую. – Ти – людина? – Дійсно, дуже дивне запитання. Невже ти не бачиш перед собою мене – людину? – Так, я бачу тебе, але чи впевнений, що ти насправді – людина? – Ти справді дивний? – Вчора я серйозно задумався над цим. – І якого ти дійшов висновку? – Я не маю сумніву в тому, що ми з тобою Homo sapiens, але чи не здається тобі, що наші права утискаються, принижуючи нашу гідність? – Ну, не знаю. Я про це якось не думав. – Впевнений, що коли тебе надто це образить, то і ти над цим задумаєшся. – А що сталося? – Сьогодні ще нічого, але пам’ятаєш той випадок, коли ми ввечері верталися додому після футболу? – Таке забудеш. Нас трьох тоді зупинила міліція. І чого? – Як це чого? Вони ж нам чітко сказали: «Пацани, – гроші, або цілими ваші батьки вас не побачать». – Так, але якби ми були п’яні, або що. Шкода, що ми їм не віддали ті 10 гривень. Обійшлося б без синців і поламаних ребер. – Так. До речі, ти не знаєш, як там Він? Його вже виписали з лікарні? Тому я і питаю, чи ти відчуваєш себе людиною. В Конвенції про захист прав людини та основних свобод сказано, що «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». А Україна, до речі, ратифікувала цю Конвенцію. А те, як з нами поводилась міліція… – …принизило мою гідність. – Мене теж це принизило. Але це таке. – Я думки не зміню. Я – людина, ніхто не зможе цього заперечити. – Так, але ти не заперечуєш, що твої права в нашій державі порушуються, і випадковостями ці порушення назвати важко. Це скоріше нагадує політику, спрямовану на приниження твоєї гідності. – І цього я не заперечую. Але скажи мені, хто як не ми повинні відстоювати свої права і свою людську гідність? – Невже ти захищаєш тих кондукторів, які, штрафуючи за безбілетний проїзд, обзивають порушника останніми словами; посадових осіб, які використовують службове становище для власних вигод, одним словом, людей, які так чи інакше утискають наші права? – Ні, я хочу сказати, що… – Я знаю. Ти хочеш сказати, що я мушу щодня виборювати право на свободу слова, гідне поводження та ще безліч прав, які мають надаватися мені беззастережно і за які я не повинен боротися? – А ти, в свою чергу, хочеш, щоб всі твої права, гарантовані Конвенцією, автоматично почали виконуватися з дня ратифікування її Україною? А згадай, скільки років нашій державі? А чи мали якісь права і свободи наші з тобою батьки ще двадцять років тому? Так, майже ніяких. І як ти думаєш, чи звикли вони до того, що свою гідність можна захистити через суд? А саме це – найважливіше. Я зовсім не виправдовую правопорушення як з боку держави, так і з боку окремих осіб. Але ми не зможемо їх припинити самими словами, а от судовими позовами — інша річ. Ми з тобою говорили про той випадок з міліціонерами. Але ж ми не подали на них в суд, і вони залишилися непокараними і зможуть зробити таке ще і ще раз. Але якби ми оскаржили їхню поведінку, то вони, мабуть, не повторили такого, а їхній приклад застеріг би інших. І так у всьому. Ніхто за нас не зробить нашу державу правовою не на папері, а в реальному житті. Тільки наша ініціатива всіх разом – як громадян і кожного зокрема – як особистості, зможе змінити ситуацію. – А як щодо правопорушників? – Звичайно, вони повинні бути покарані і будуть, якщо ми цього справді схочемо. Я відповів на твоє запитання? – Так. Ми – люди і це — незаперечний факт. А от чи дозволимо ми порушувати наші права, покаже час і наша ініціатива. Прийомів для написання успішного есе існує багато. Наводимо деякі з них. • Ефектний початок – вступ, дуже важливий елемент твору. Читач визначає для себе, чи варто йому читати ваше есе. Для початку есе існує кілька підходів. 1. Стандартний (найпоширеніший). Необхідно відповісти на шість запитань: хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці запитання дадуть змогу читачеві зрозуміти, чого йому очікувати. 2. Несподіваний – це може бути що завгодно, але читач повинен бути здивований або шокований. 3. Дієвий — зображення самого процесу, а причини й наслідки випливуть далі. Цей підхід зручний для коротких есе. 4. Авторитарний – пропонує інформацію в наказовому тоні, щоб створити враження упевненості автора тільки в собі. 5. Інформативний — читач одразу отримує інформацію про те, що буде далі у творі. 6. Цитатний – вдало підібрана цитата одразу привертає увагу читача (не рекомендується використовувати прислів’я і кліше — це банально). 7. Діалоговий – з одного боку, такий початок стимулює читача як учасника діалогу, з іншого, – це може бути просто потік думок з риторичними запитаннями. • Хронологія есе – послідовність подій (але не зациклюйтесь на часі ~ есе може вийти нудним). Просто згадуйте час. Не намагайтесь у дрібницях описувати все, що відбувалося в певний період. • Оповідання — дія або історія, що триває до самого кінця есе, в якій підкреслюються якості, можливості або знання, пов’язані з темою вашого есе. • Опис – характерною рисою такого есе є яскрава образність твору, що підтверджується багатою мовою, і цікаві деталі, які залишають читача довгий час під враженням. • Порівняння – в основному цей прийом використовується щодо питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або невдачу. • Фінальні компоненти – останні абзаци (абзац) мають завершувати вашу думку і залишити в пам’яті читача яскравий слід. Приклад твору-есе публіцистичного характеру. Я – українець Слова українського гімну давно запали в душу і були вивчені за власним вибором у підлітковому віці. Мені подобаються вишиванки, я люблю їх вдягати – це гарний і рідний мені одяг. Українські майстрині вміють робити з вишиванок справжні витвори мистецтва. До мого раціону входить багато різних страв, серед яких має місце і сало, хоча найбільша перевага віддається його копченому різновиду. Із великим задоволенням танцюю гопак – чудовий, жвавий, енергійний і запальний танець, який приносить багато приємних емоцій. З Дніпром пов’язує багато спогадів, але перепливати його спадало на думку лише у найекстремальніших фантазіях. Мій «Кобзар» лежить на тумбочці під рукою. Коли я шукаю розради для душі чи відповідей на складні питання, то перечитую емоційні і мудрі слова Шевченка. Рушники, що залишились від бабусі, приємно милують око. Я – українець? У випадку поранення з моїх судин струменить кров червоного кольору. Але прапор моєї держави має блакитно-жовте (або синьо-жовте, за Конституцією) забарвлення, як і його маленькі копії, що супроводжують мене на життєвих шляхах. Я рідко відмінюю слова «пальто» та «кіно», але якщо вони органічно увіллються у новий правопис, то вживатиму частіше. Важливі у моєму житті слова говорились різними мовами, але переважно українською. Я – українець? У дитинстві мені подобалось спостерігати за грою київського «Динамо», і хоч зараз інтерес не той, але це теж певний репрезентант України. Коли дивлюся бої Кличків, крім споглядання спортивної майстерності, приємно, що на престижних світових боксерських аренах здіймається наш прапор. Я байдуже ставлюся до Клочкової, але завдяки їй Україну також знають у світі. Мені не доводилось літати літаками західного виробництва, проте з Ту-154 наша земля виглядає незгірш, як з «Боїнга». У мене не стояла можливість вибору різних громадянств, але, незважаючи на це, я практично не уявляю іншого місця свого постійного проживання, окрім як України. Я буду жити там, де мені зручно і там, де дозволять обставини, але це місце немислиме без українських просторів. Я – українець. Тут ще земля не охолола від дурості, совковості, зросійщення, ще ходять вулицями колишні райкомівські і обкомівські керівники, колишні слідчі КДБ і відставні радянські військові. На тутешніх цвинтарях є багато покинутих могил, стертість імен на яких пов’язана не так з матеріалом виготовлення, як з відсутністю належного догляду, бо вже немає кому їх впорядкувати. Я не один, я живу серед моїх співвітчизників, які лаються і б’ються у громадському транспорті, стовбичать у автомобільних пробках, святкують і сумують, працюють і гуляють. Ми різні, але всі ми українці. Серед нас ще є ті, хто не розучився читати і самостійно мислити. Я – українець. Тут є студенти, які, бажаючи отримати заповітний «корінець» диплома, можуть навіть прийти на пари з предмета, який їм абсолютно до лямпи, а прийшовши, займатися віршуванням або написанням sms. Тут на грошах ми побачимо гетьманів, бо президенти на таке ставлення ще не заслужили. Часом тут жартують: то дотепно, то грубо, а посміхаються то щиро, то натягнуто. Моя етнічна приналежність завжди зі мною і не зникає лише від того, що її не зафіксували у паспорті. Вона у моїх генах, у моїй свідомості, у світовідчутті. Я – українець! Я по-своєму люблю як міста з їхніми мережами центрального опалення, площами, стадіонами, театрами, книгарнями і неоновими вивісками, так і села з їхньою екологією і простим щирим ставленням до життя, без силіконових тілом і розумом жінок. Я люблю вузькі бруковані вулички Львова і дивуюся помпезно-сірим кварталам Харкова. Одеса і Донецьк не потрапляли до сфери моїх мандрів, але хочеться сподіватись, що й там є чому дивуватися й чому радіти. Затишна і напівсонно-спокійна Полтава є милим провінційним містом. Я впритул бачив «патріотів на трибунах» і тому впевнений, що в окопах їх точно не буде. Я вірю в Україну, але не довіряю окремим індивідам і суспільним групам. Моє повітря переважно наповнене спокоєм і свіжістю. Гори дають відчуття мети і змушують міркувати й про духовні вершини. Крім того, на них значно менше людей і ближче до неба. Приємно дивитись на наше небо за будь-якої погоди, особливо ясної ночі, коли видно такі маленькі і водночас велетенські, відділені мільйонами кілометрів зірки. І хоча сни я бачу рідко, довколишня природа з яскравими соняшниками з надлишком компенсує таку особливість. Цокіт підборів на Хрещатику відрізняється від тупотіння у столицях інших держав. Сніг у Карпатах, мабуть, не схожий на свої канадські чи швейцарські відповідники, а кримська галька шурхотить інакше, ніж турецька. Українські пісні й колискові завжди зі мною, як і горбата, натоптана бруком спина Андріївського узвозу. Свого часу одна з вулиць, де я мешкав, мала лише номер, але вона не стала від того менш рідною. Якщо у мене будуть діти, то швидше за все вони народяться в Україні. Бо я – українець. Дев’ять правил написання креативного есе Як радять писати есе? Правильно! Креативно. Що криється за цим словом? Швидше за все, політ думки, оригінальність тощо. Все просто: головне – засвоїти дев’ять правил. 1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає). 2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої). 3. Різна структура речень. (Читати речення правильної структури нудно. Додайте кілька інверсій. Пишіть різні за довжиною речення.) 4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.) 5. Різні слова (синонімія.) 6. Лаконічність. 7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення повинне нести унікальний зміст). 8. Активна життєва позиція. 9. Книги про есе — це здорово. Притча (давньорос. притьча — те, що приміряється до чогось і таким чином отримує своє значення) — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Ю. Клим'юк визначає притчу як «твір з моральною постановою, що містить узагальнений життєвий досвід і покликана допомогти кожному, незалежно од віку, засвоїти певні принципи поведінки, дати ключ до сприйняття книжної мудрості». При́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. На відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. Сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя. ПРИТЧА Жили собі дві миші, польова і домашня. Раз домашня прийшла на полуденок до польової. А та каже: — Йдімо на ниву, позбираймо зерно, що висипалося на землю. Не сподобався гості такий полуденок: визбируй по зернині серед бур’яну і їж навпіл із землею. Каже вона польовій миші: — А в мене дома то сир, то солонина, а до всього — хліб. Ходи до мене в гості. Прийшла польова до домашньої миші в гості. Показала господиня свої харчі — слина тече. Почали їсти. Та вкусили раз чи двічі сиру, а двері комори: рип. — Тікаймо! — пискнула домашня миша і побігла в нору. Польова за нею. Як у коморі все стихло, вернулися миші полуденкувати. Але сиру вже не було. Взялися до солонини. Та вкусили раз чи двічі, чують: — Няв! Няв! — Тікаймо! — пискнула домашня миша. — То кіт. У норі польова миша каже домашній: — Не заздрю я твоєму життю. Не треба заздрити тому, хто живе з краденого, бо все його життя проходить у страху.
Акварель (фр. aquerelle, від. лат. aqua — вода) — короткі, фрагментовані літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. До цього прийому зверталися як прозаїки ("На камені", "Гірські акварелі" М.Коцюбинського та ін.), так і поети: Дивлюсь на бухту я де хінські човні вітрила рухаються крізь туман м'яко і в оксамиті спокійного безхвилля окреслюється світ (М.Семенко). Оповіда́ння — невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді (епізодах) з життя одного (іноді кількох) персонажу (персонажів) . Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). Оповідання дуже близьке до новели. Іноді новелу вважають різновидом оповідання. Відрізняється оповідання від новели виразнішою композицією, наявністю описів, роздумів, відступів. Конфлікт в оповіданні, якщо й є, то не такий гострий, як у новелі. Розповідь в оповіданні часто ведеться від особи оповідача. Оповідання та новела Своєрідність жанрової форми оповідання пішла від новели. Фактично й зараз багато хто з літературознавців поняття «оповідання» та «новела» розглядає як рівнозначні. В чому ж їх така схожість? Стаття – це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті. Вона відноситься до найпоширенішого, але водночас найскладнішого, з точки зору її написання, жанру журналістики. За видами статті класифікують на інформаційні – ті, які носять пояснювальний характер, в яких присутня певна інформація; аналітичні – в яких присутні аналіз та підсумок; художньо-публіцистичні – з яскравою, емоційною силою впливу на читача. За цільовим призначенням розрізняють передові, пропагандистські, проблемні, критичні, наукові, рекламні, інформаційні статті. Як правильно писати статтю? Якою повинна бути її структура? Як і будь-яка наукова робота, стаття має свої головні частини, серед яких виокремлюють: o заголовок; o вступ; o головну частину; o висновок. Правила написання цікавої статті 1. Правильний заголовок. Заголовок повинен привернути увагу читача і змусити його читати текст далі, не покидаючи сторінку. Він повинен бути цікавим, зрозумілим, інформативним, мати закінчену думку, вміщатися в одну стрічку та читатися «одним поглядом». Саме по заголовку читач визначає, чи варто йому читати статтю і чи отримає він корисну (або цікаву) інформацію. 2. Вступ: утримує увагу читача і сприяє продовженню читання. Повинен містити інформацію про головну думку і короткий виклад її змісту. 3. Виклад основного тексту статті або безпосередньо подробиці, які зацікавлять читача. При написанні основного тексту слід суворо дотримуватися теми та головних принципів: o лаконічність; o грамотність; o аргументованість. 4. Статтю потрібно писати простими реченнями – так інформація є більш доступною читачеві для розуміння чи запам’ятовування. 5. Потрібно поділяти текст на абзаци. Для зручного читання слід використовувати не більше 5-10 речень в одному абзаці. 6. Щоб слідкувати за темою, використовуйте план, де перераховані два-три переконливі аргументи для головної частини, і кілька фраз для переконливого висновку. 7. Дотримуємося логічної послідовності. Важливо плавно робити перехід від одного абзацу до іншого, не втрачаючи при цьому основної думки та не забуваючи про акценти, які привертають увагу до необхідних моментів. 8. При написанні статті слід дотримуватись літературної мови і стилю, уникаючи народних висловів та жаргонів, якщо того не вимагає аудиторія або стиль статті. 9. Намагайтеся при викладенні тексту уникати слів, значення яких може бути незрозуміле читачеві. 10. Не варто зловживати сполучниками «але», «і», «а» на початку речення. 11. Обов’язково перевіряйте текст на наявність орфографічних та пунктуаційних помилок. 12. Висновок статті повинен бути її логічним завершенням та містити ключові позиції статті, які читач може взяти за інформативну основу. Загалом структура тексту у статті має бути такою: o заголовок – коротке, лаконічне, інформативне речення; o вступ –2-3 речення про зміст і цілі статті (не більше 10% усього тексту); o головна частина – розглянута в логічній послідовності суть досліджуваного питання (близько 80% тексту); o висновок – кілька речень, у яких автор підводить підсумок досліджуваного питання (не менше 10% загального тексту).
Що таке переказ і легенда Переказ — це різновид епічного жанру, що має форму розповіді про події віддаленого історичного плану чи оповідання про виникнення будь-якої родової традиції. Легенда — це епічний фольклорний жанр, що представляє історичні факти або вигадані події у формі опоетизованого оповіді про давнє минуле. Різниця між переказом і легендою У переказі максимально зберігалася фактична основа. Й оповідачеві, і слухачеві описувані події представлялися справжніми. Це стосується і переказів, створених на біблійній основі, і тих, які виникли як сімейні історії повчального змісту. Перекази, пов’язані з історичними подіями та долею видатних особистостей, включали елемент чудесного: знамення, передбачення, фатальної зумовленості. Це посилювало причинно-наслідковий зв’язок розповіді. З переказів, багаторазово переказаних і доповнених поетичними образами, складалися легенди, в яких художній вимисел превалював над фактичним змістом. Їх герої робили подвиги за допомогою богів або містичних сил, а події набували узагальнений, символічний зміст. У легенді простежується прагнення пояснити незрозуміле, знайти причину природних катаклізмів, виділити в герої риси незаперечного лідера. Дія легенди, на відміну від перекази, відбувається поза часом. Воно настільки давнє, що може сприйматися тільки на віру, без фактичного підтвердження. Таким чином, відмінність переказу від легенди полягає в наступному: Переказ — це усний переказ давньої реальної історії або повчальної притчі. Легенда — це художній вимисел на основі подій, що відбувалися в далекому минулому. У переказі зберігається відносна достовірність фактів. У легенді переважає вимисел. Переказ може бути тісно пов’язане з історією роду або сім’ї . У легенді описуються події з життя незвичайного, вигаданого героя. У переказі відсутні широкі узагальнення і складна символіка. Легенді притаманні метафоричність і символічна образність. Переказ може мати повчальний висновок. У легенді відсутня оцінний мотив.
|
