|
|
У нашому дворику, як у віночкуГодина спілкування У нашому дворику, як у віночку
Мета. Ознайомити учнів із рослинами рідної землі, звичаями, обрядами, повір'ями, легендами, піснями, загадками про квіти і трави; розказати про цілющі властивості деяких лікарських рослин. Розвивати творчу уяву учнів, їхні естетичні смаки. Виховувати пошану до національних традицій свого народу, до батьків, до рідної землі, прикрашеної розмаїттям квітів і трав, почуття відповідальності за збереження всього живого., усвідомлення причетності до його культури й духовності; розвивати почуття прекрасного в природі й мистецтві, прагнення жити за законами краси. Обладнання: вишивки дітей, батьків та їх рідних, ілюстрації, репродукції картин К.Білокур, малюнки учнів, фото квітів, виставка книг про квіти.
Основний зміст роботи Вступне слово вчителя. Так хочеться вам показати, діти, Чарівний світ у крапельці роси. І ніжне ваше серденько відкрити Для радості і сприйняття краси. Земля і всесвіт – це безмежне диво, В якому пощастило жити нам. Живіть у світі радісно й щасливо, Беріть наснагу вашим почуттям З цвітіння трав, з чарівного світанку, Коли дзвенять пташині голоси, Із чистих рос, що землю миють зранку, - У цьому світі стільки є краси! В.Забіла З давніх часів українці плекали біля своїх осель квіти й висаджували їх завжди дуже багато. А вже там. Де жила дівчина, без квітів ніяк не обійтися – і на вінки треба, і хату квітчати, та й парубки могли а недбальстві запідозрити! Тож і садили квіти біля покутнього вікна, від вулиці, в саду. Калина, верба, чорнобривці, мальви, любисток, червона рута і барвінок… В уяві одразу постає чудовий образ України. І це не дивно, адже ці рослини — давні народні символи. Про роль та місце квітів у житті українців ми нині й поговоримо. У нашій розмові люб'язно погодились взяти участь гості: учений-етнограф і фольклорист, мама ….., народна знахарка, лікар-фітотерапевт, мистецтвознавець, літератор, декламатори. {"Гості"—заздалегідь підготовлені учні—встають і кланяються, їм аплодують). Виступи "гостей". 1. Етнограф. Як учений-етнограф, почну виступ із пояснення, що таке етнографія. Це історична наука, яка вивчає культуру, звичаї і побут народів. Українське народознавство — наука дуже цікава і корисна, вивчити її — значить знати свій народ. У наших давніх предків було своєрідне ставлення до всього живого: тварин, птахів, рослин. Вони вважали: все, що корисне для людей, дав Бог, а шкідливе — від лукавого. Цілий ряд рослин наділявся цілющими властивостями, а деякі й чудодійними. Наприклад, благословенними вважались липа і сосна. Здавна в Україні особливе ставлення до верби і калини. Верба символізує прадерево життя. Посвячені гілки верби у Вербну неділю набували магічних властивостей. Нею вдаряли членів родини, промовляючи: "Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля". Виростаючи біля річок і ставків, верба є символом води на землі. Криницю намагались копати під вербою. "Де срібліє вербиця, там здорова водиця." Рідко біля якої хати колись не росли кущі калини. її дуже шанували. Квіти і ягоди використовувались і як прикраса, і як ліки. Із давніх-давен в українців особливе ставлення до квітів. І коло найбіднішої хатини під вікнами красувався квітничок, у якому були мальви й чорнобривці, м'ята і любисток, кручені паничі й рута, хрещатий барвінок. Із блискучих листочків барвінку плели вінки для молодої і дружок, ним прикрашали світлицю до весілля. А ще в кожній хаті на рушниках серветках, скатертинах теж цвіли дивні квіти-побажання міцного здоров'я, сили, наснаги, краси, добра. 2 Розповідь матері. Ромби, хрестики, лінії, кружальця, складені у візерунки, - все це прагнення людини зласкавити долю, обійти лихо. Геометричний і рослинний орнамент на вишивках, народному посуді гармонійно сусідять один з одним, хоча кожна деталь має своє значення. Хвиляста і ламана лінія - безкінечність життя. "Виноград" і "баранячі ріжки" – символ багатства. Червона калина – символ дівочої честі. Барвінок – немеркнуче життя. Троянда – материнство, радість. Люди у вишивках відображали те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов'ю і заклинаннями на тканину, воно довго оберігатиме від хвороб і зла. На рушниках прослалися барвисто Узори долі, радості й журби. Скажи, узоре, як ти народився? Звідкіль твоє коріння, розкажи! Вродився я з людського щастя й муки, Страждань і сліз, любові і добра. Живуть надії, зустрічі й розлуки У завитках моїх і кольорах. О.Шматько 3. Знахарка (говорить повільно, статечно). Мабуть, усі ви чули пісню "Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці, Бо на вечорницях дівки — чарівниці". Чим же небезпечні були чарівниці? А тим, що причаровували не лише своєю вродою, а й зналися на зіллях, якими можна було приворожити до себе парубка або й помститись йому за зраду. Серед різних трав розрізняли ті, що приносять зло, і ті, що від нього охороняють. Барвінок любили, бо він символізував добрих духів, а лихих відганяв. Коли вперше матуся купала своє немовля, то у воду клала цілющі трави: любисток (щоб любили), материнку, ромашку і барвінок (на довге життя). А ввечері стиха співала колискових пісень. Скільки в них добрих побажань дитині, віри в її щасливе майбутнє. Вірили і в силу чебрецю, цього українського "Євшан-зілля", який ще називали "богородицькою травою". Посвячений на Маковія чебрець дівчата вплітали в коси, йдучи до церкви. Чебрець віщував добру долю. Вінок захищав дівчину від злого ока, від нечистої сили. Особливо в ніч на Івана Купала дівчата не скидали вінків, бо саме тоді, за народним повір'ям, бродили мавки, русалки, різна нечиста сила, яка могла зашкодити дівчині. Щоб посилити захисну силу віночка, у нього вплітали часник, полин та любисток — зілля, яке має силу проти всякого "чортовиння". Зілля використовували знахарі, які вміли лікувати хвороби, зцілювати рани. Свій досвід вони передавали з покоління в покоління. Був час, коли з них насміхалися, не визнавали, але нині лікуванням за допомогою рослин уже займається наука, а багато людей ще звертаються і до народних цілителів-знахарів. 4.Лікар-фітотерапевт. Справді, з давніх-давен наші предки знали цілющі Ще в часи Київської Русі вербовими відварами лікували рани воїнів; шанували вербу й запорізькі козаки за цю неоціненну властивість. Серед надзвичайно багатої зеленої аптеки почесне місце займають ромашка і конвалія, чебрець і м'ята, лілея і бузок, бузина й акація, нагідки і фіалка, кропива і Петрів батіг, полин і центурія, звіробій і живокіст — та всіх не перелічити. 5. Літератор. Поети всіх часів і народів створили безліч віршів про красу природи, серед яких чимало присвячено квітам. Вони дарують нам незрівнянне естетичне задоволення. Споглядаючи цю красу, людина й сама прагне бути красивою. Згадаймо нашого Кобзаря, у багатьох творах якого зустрічаємо образ калини і верби. Тече вода з-під явора Яром на долину, Пишається над водою Червона калина... А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти. Правда, рай? Защебече соловейко В лузі на калині... А над самою водою Верба похилилась. Т.Шевченко Перебуваючи на засланні, Шевченко посадив вербову гілочку. Доглядав, поливав і, як дитина, тішився, коли вона прийнялася. Адже вона йому нагадувала далеку Батьківщину. До речі, ця верба росте і досі, а нащадки казахів, які так любили "акина Тараса", шанують і оберігають це священне дерево. А які чудові вірші про квіти є у наших поетів: Лесі Українки, Володимира Сосюри, Олександра Олеся, Максима Рильського! Декламатори читають поезії: М. Рильський "Лист до волошки"; В. Сосюра "Васильки" 6. Фольклорист. Чимало чудесних легенд про походження різних рослин зберігається в скарбниці української народної творчості. Про квітку брат-і-сестра, яка зацвітає жовто-синім цвітом складено легенду, котра дійшла до нас у кількох варіантах. Та найкращий, на мою думку, поетичний. Стала дівка постіль слать, Постіль стеле – хлистає. А він її питає: - А звідки міщанка? - По імені Креп’янка. - А звідки міщанин? - По імені Карпів син. Які й попи настали: Сестру з братом звінчали! - Ходім, сестро, горою, Розсіємося по полю Шовковою травою. Будуть люди зілля рвати, Сестру з братом споминати: Я зацвіту в жовтий цвіт, Ти зацвітеш в синій цвіт, - Хто цвіточки увірве, Сестру з братом спом’яне! Ще за однією з легенд, любисток був колись птахом, що літав поміж людьми і закликав їх любити один одного, ніколи не кривити душею й говорити лише правду. Злі люди вбили пташку, а там, де вона померла, виросла пахуча рослина. Ось чому любисток дарують на весіллях, щоб молодята шанували і любили свою пару. Інколи їх ще обсипали сухим потертим зіллям, щоб принесло молодим щастя. Любисток вважали приворотом: із нього дівчата готували напій і давали його хлопцям, щоб здобути їхню прихильність. А ще це оберіг від русалок, коли доводилося йти на річку в Зелені свята. У любистку купали породіллю і мале дитя. Хочете знати, звідки взялася калина? Ось що говорить про це легенда. Турки і татари молодих дівчат та хлопців забирали в полон. Одного разу помітили вони гарну дівчину. Але та почала втікати. І була б утекла, та зачепилася за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалося. Червоні намистинки розкотилися по землі. Загинула дівчина на чужині, а з її намиста виросли прекрасні кущі з червоними, як кров, ягодами. Високі мальви, за легендою, виросли на тих місцях, де чужинці порубали й розкидали тіло гордої красуні Мальви, яка мстила ворогам за смерть своїх батьків, за наругу над рідним народом. Рано навесні, коли на пагорбах тільки зійде сніг, понад стежками з’являються маленькі білі квіточки-зірочки. Це материнські сльози, про які в народі переповідають таку легенду. Мала одна вдова трьох синів-козаків, один другого кращий. Та не довелося старій матері їх поженити, бо насунула на Україну чорна татарська орда. Попросилися сини в матері благословення, осідлали коней вороних і разом з побратимами поїхали воювати. Люта січ була, та козаки не відступили і з перемогою повернулися в рідні домівки. Тільки матері принесли гірку звістку про загибель синів. Боса бігла вдова по білому снігу і тяжко голосила. Де впали її сльозинки, там розцвіли дрібні квіточки маргариток (за М. Золотницьким). Може й ви знаєте якісь легенди про походження квітів? (Розповіді дітей). 7. Мистецтвознавець. На численних полотнах українських художників щедро посіяні калина й мальви, півонії та жоржини, нагідки з ромашками й чорнобривці, барвінок, кручені паничі й колосся жита, пшениці, ячменю, соняхи – найулюбленіші квіти й злаки рідної землі, символи її поетичного народу. Народна художниця, гордість України — Катерина Білокур усе життя теж малювала квіти. Чарівність її полотен "Квіти і берізоньки вночі", "Квіти за тином", "Польові квіти", "Квіти у тумані" неможливо описати словами. їх треба бачити! Художниця опромінила їх такою Любов’ю, що зійшли вони й зацвіли на картинах набагато чарівнішими, одухотворенішими, загадковішими, ніж у реальному житті. Все зображене затаїло в собі якусь глибину, нерозгаданість, все оповите дивним синім присмерком казки. Пречудові твори народної художниці дуже співзвучні з ніжним мелодіям українських народних і авторських пісень, у яких згадуються квіти. Звичайно, усіх їх не переспіваєш і за весь день, але все ж деякі послухаємо. А зробимо це так: проведемо невеличкий конкурс «Заспіваймо, друзі!». Оскільки пісень про квіти може бути багато, домовимось співати по одному куплету і двічі пісні не повторювати. (Учні змагаються у співу). Пісні: "Червоні маки", "В моїм садочку айстри білі", "Чорнобривців насіяла мати", "Сама я рожу посадила", "Троянди на пероні", "Зацвіла в долині червона калина", "Ой хрещатий барвіночку", "Червона рута", "Ой зацвіла біла квітка", "А льон цвіте", "Ой ви, очі волошкові" та інші. Учитель. Щиро дякуємо і нашим гостям-українознавцям, і виконавцям прекрасних творів. Вам, юним, продовжувати чудові звичаї й традиції нашого талановитого народу у всіх їхніх проявах, у тому числі — любові до квітів, які завжди готові зцілити душу і тіло. Прийде весна. Попрацюйте на своїх квітниках, прополіть, розпушіть грунт, пересадіть чи посійте квіти. І нехай на зміну раннім нарцисам, тюльпанам, півоніям зацвітають ніжні лілеї, королевий цвіт, а після них — квіти раннього й пізнього літа, золотої осені, щоб коло вашої хати, за давнім українським звичаєм, до самих морозів було красиво і духмяно, як у віночку. Список використаної літератури 1. Білокур К. Я буду художником!: Документальна оповідь у листах художниці, розвідках М.Кагарлицького. К.: Спалах, 1995. – 368 с. 2 Від коріння до крони / упорядник П.Кононенко. – К.: Веселка, 1993. - 383 с. 3 Жигаленко О. Куди ведеш, Чумацький Шлях? – Полтава: Полтавський літератор, 1993. – 190 с. 4 . Килимник С. Укрвїнський рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: АТ «Обереги», 1994. – 186 с. 5. Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. – Запоріжжя: МП «Берегиня», 1993. – С. 49-51. 6. Турсіна Т. Звичаї і традиції передай у спадок. // Журавлик . – 2004. - № 4 (135). 7. Українські традиції. / упорядник Ковалевський О. – Х.: Фоліо, 2004. – 573 с. 8. Шевченко т. Повне зібрання творів. У 12 т. / Редкол.: Кирилюк Є.П. та інші. – К.: Наукова думка, 1989. Т.2. 9. Шкода М.Н. Традиції і свята українського народу. – Донецьк: ТОВ «БАО», 2007. – 384 с. 10. Ярещенко А.П. Під чаром рідної землі: Посібник з народознавства. К.: ТОВ «Шанс», 2008. – 344 с.
|
