Формування високоморальних якостей підлітків

Вплив родини на формування високоморальних якостей підлітків

У всі віки люди високо цінували моральну культуру. Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбувалися в сучасному суспільстві, змушують нас розмірковувати про майбутнє нашої країни, про її молоді. В даний час зім'яті моральні орієнтири, підростаюче покоління вважають бездуховним, агресивним, звинувачують у безвір'ї. Це визначає необхідність корекції традиційних підходів до проблеми морального культури, висуває завдання наукового дослідження процесу формування культури цих відносин у підлітків. Проблема морального виховання може бути вирішена за умови формування у підростаючого покоління відповідної системи цінностей, заснованої на відновленні культури у молоді.

Подолання негативних явищ у середовищі молоді обумовлює необхідність оновлення змісту діяльності сучасної школи, вдосконалення методики виховання учнів культури морального виховання. Успішне вирішення досліджуваної проблеми вимагає її всебічного вивчення і наукового обґрунтування з урахуванням відбуваються перетворень в суспільстві.

У зв'язку з цим, проблема формування високоморальних підлітків, виховання їх в дусі ненасильства, світу, поваги, доброзичливості, толерантності і пріоритетною ієрархії є однією з проблем сучасної освіти.

Моральна культура - синтезуюча характеристика духовних якостей людини. Вона охоплює всі сфери людини, як духовну, так і вольову, всі його поведінкові прояви, будучи інтегральною характеристикою особистості; визначає існування і функціонування людини у відповідності з системою моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, потреб і здібностей.

Молодший підліток орієнтується в основному на цінності, пропоновані групою однолітків. При цьому цінності, пропоновані сім'єю, відторгатися. У середньому підлітковому віці переважний вплив починають надавати цінності суспільства в цілому, що транслюються через засоби масової інформації. У цей час підліток починає освоювати культурні цінності свого народу: літературу, музику, театр та ін Перед старшим підлітком стоїть проблема самовизначення, тому він змушений не тільки формувати для себе свої цінності, але і здійснювати їх практичну реалізацію у власне життя. 

Родинне виховання — це феноменальне явище сімейного і суспільного життя, яке постало в процесі трудової діяльності людей у зв’язку з необхідністю для молодого покоління опановувати виробничо-трудовим досвідом старших поколінь. Першими педагогами для дитини були мати й батько.

Упродовж дошкільного дитинства і в подальшому дещо нижчими стають темпи фізичних й психічних змін у розвитку дитини. До фізичних змін відносимо: зростання і розвиток кісток, м’язів, внутрішніх органів, нервової, серцево-судинної системи тощо. Психічні зміни охоплюють розвиток усіх психічних процесів (сприймання, мислення тощо), формування характеру, духовно-моральних якостей, опанування знаннями і вміннями. Узагальнено особистість - це людина, що поєднує риси загальнолюдського, національного, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Сімейне виховання має величезний вплив на формування моральної культури підлітка: емоційна і морально-психологічна  стійкість  батьківського впливу на підлітків; можливість індивідуального підходу до нього; розвиток чуйності й задушевності через позитивні емоції і приклад дорослих; духовний зв'язок і моральна спадкоємність життєвого досвіду поколінь; родинної гордості і честь; використання кращих національних традицій і звичаїв; контроль за раціональним використанням вільного часу підлітків; вибір розвиваються форм проведення дозвілля, залучення до посильної домашньому праці та допомоги батькам у господарських справах; дбайливе ставлення до хворих і людям похилого віку та інше. Усі найбільш важливі життєві цінності особистості закладаються у рідній домівці важливо тільки, щоб вчинки дитини не залишалися непоміченими для батьків. Вчасно зреагувати на них, співчутливо і ненав'язливо відкоригувати, дати адекватну оцінку в разі необхідності – значить на ділі брати участь у моральному вихованні підлітків

Отже, ідеалом родинного виховання виступала здорова та щаслива людина з різнобічними знаннями і високоморальна і працьовита. Принципи родинного виховання випливають із закономірностей функціонування батьківської педагогіки і розглядаються як положення, що визначають вимоги до змісту, організації і методів забезпечення виховного процесу в сім’ї.

Розглянемо принципи родинного виховання:

- принцип народності, за яким дитина має виховуватися певними засобами формування світогляду українського народу, нації загалом;

- принцип наступності і спадкоємності поколінь, який забезпечує взаємозв’язки старших і молодших поколінь, що є необхідним для життя людини і суспільного прогресу; передаватиме родинно-побутовий досвід, духовні, моральні цінності, знання, вміння й навички молодшому;

- принцип участі в праці;

- принцип природовідповідності и культуровідповідності забезпечує в родинному вихованні опертя на особливості природи дитини; передбачає її поступовий вхід у сферу культурного життя, формування якостей високоморальної людини у громадському житті;

- принцип самодіяльності забезпечує спрямування виховного впливу на дітей для розвитку волі, самостійного мислення, творчої думки, вільної діяльності, винахідливості й підприємливості, вироблення рис ділової людини;

- принцип реалізації педагогічної компетентності батьків спрямовує їх на ознайомлення з народною педагогікою, основами виховання, застосування знань у виховній роботі, формування єдиних вимог у сім’ї та дитячому закладі.

З цього приводу актуальними є міркування О.Духновича, який зауважував, що «...початкове виховання належить батькам - це найприродніший обов’язок і повинність... Батьки є першими вихователями своїх дітей».

Найціннішим є правильне виховання, отримане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі.

Одне з головних завдань сімейного виховання полягає в тому, щоб сформувати дитину здатною до осягнення її призначення. Традиційна батьківська педагогіка - це не що інше, як педагогіка життя. Процес виховання в трудовій сім’ї мало чим відрізняється від щоденної діяльності усіх її членів. У цьому й виявляється основна рушійна сила та гідність родинної педагогіки.

Завдання родинного виховання передбачають врахування низки таких вимог:

- натуралізм, відповідно до якого людина розглядається як частина природи, вона потребує неухильного піклування, гармонійного розвитку, вдосконалення природних сил, збереження темпів природного перебігу цього процесу та охорони від шкідливих впливів. Цей принцип відповідає принципу природовідповідності;

- раціоналізм, який має за мету спрямувати батьків на плекання розуму дитини, її духовний розвиток шляхом засвоєння рідної мови, фольклору, національної родинно-побутової культури, народних мистецтв;

- гуманізм - людяне, доброзичливе ставлення до дитини, формування доброзичливих, щирих стосунків між усіма членами сім’ї, чуйне ставлення до людини загалом, утвердження добра на Землі;

- евдемонізм, за яким мета виховання полягає в досягненні щастя, благополуччя; цього прагне будь-яка людина й у кожної воно інше за змістом і формою;

- соціалізація і етнізація, що мають певне реальне вираження і знаходять реальне втілення в межах конкретної сім’ї на основі родинного, економічного, духовно-культурного життя й історичного досвіду народу, нації. До головних засобів етнізації належать: материнська мова, національна, родинно-побутова та громадська культура, посильна участь дитини в трудовій діяльності, національні звичаї, традиції. Підвалини етнізації закладаються в сім’ї, тож батьки повинні дбати, щоб у дитини сформувалася національна самосвідомість;

- духовність, що забезпечує вплив на становлення світогляду та морально-етичного внутрішнього світу дитини.

Пріоритет родинного виховання, порівняно з іншими виховними ланками, незаперечний. Сім’я бере під свою опіку дитину з часу її народження, дбає про неї під час найінтенсивнішого формування її характеру і не випускає з уваги, коли вона дорослішає. Родина - перший і найвпливовіший вихователь особистості.

Процес родинного виховання - це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення належного виховання своїх дітей. Вони виявляються у цілеспрямованій, свідомо організованій, розвивальній взаємодії вихователів і вихованців, під час якої розв’язується суспільно необхідне завдання освіти дітей і молоді. У розвитку дитини важливе значення мають середовище, в якому вона виховується, та спадковість.

В.Сухомлинський наголошував: «Виховує, звичайно, сім’я в цілому - її загальний дух, культура людських стосунків... Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей».

Ідеалом родинного виховання є здорова та щаслива, всебічно розвинена людина з почуттям патріотизму, високоморальна і працьовита.