|
|
Засоби та методи виховання
Лекція для батьків « Засоби та методи батьківського виховання »
Питання, які бажано обговорити під час заняття Характеристика методів виховання підлітків у сім'ї. Особливості методів-засобів педагогічного впливу на підлітка. Врахування у сімейному вихованні індивідуальних особливостей юнаків і дівчат. Переконання як вплив на свідомість і поведінку. Засоби переконання: роз'яснення, настанови, бесіди. Особливості використання батьками у вихованні підлітків методів привчання і вимог. Педагогічний такт батьків у вихованні підлітків.
У сучасній батьківській педагогіці чітко виділяються такі поняття, як засоби, методи та прийоми виховання дітей та підлітків. Під засобами виховання, на думку М.Г. Стельмаховича, розуміємо той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямі. їх поділяють на дві категорії - природні і надприродні. До природних засобів виховання належать: слово, фольклор, авторитет батьків, праця, навчання, навколишня природа, домашній побут, національні звичаї та традиції, громадська думка, духовно-моральний мікроклімат сім'ї, суспільний досвід, преса, радіо, телебачення, режим дня, література та мистецтво, книга, театр, музеї та виставки, ігри та іграшки, мітинги, демонстрації, страйки, фізкультура та спорт, символи, атрибути, реліквії тощо. До надприродних засобів виховання відносять релігію. Як бачимо, засобами виховання виступають, з одного боку, різні види діяльності дітей (ігрова, навчальна, трудова, спортивна, мовленнєва, пізнавальна, розумова тощо), а з другого - сукупність предметів і явищ матеріальної культури, залучених для впливу на вихованців. Будь-який засіб батьківської педагогіки треба застосовувати лише тоді, коли він доречний. До основних засобів наближаються методи виховання, які перебувають в органічному взаємозв'язку. Однак ці поняття не є тотожними, оскільки засіб і метод істотно відрізняються. Найголовніша відмінність в тому, що поняття засобу ширше від поняття методу. Засоби виявляють свою активність у процесі виховання. Кожний засіб може мати певну систему методів. Під методом родинного виховання розуміємо способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на формування в них благородних якостей, на збагачення їх необхідним життєвим досвідом. Інколи при живому спілкуванні людей на родинні теми можна почути, що "ми виховуємо дітей, а діти - нас". Тому доречним буде визначення: методи сімейного виховання - це способи взаємозв'язаної діяльності батьків і дітей, спрямовані на вирішення важливих виховних завдань. При такому підході дитина виступає як об'єкт і суб'єкт виховання. Методи виховання прийнято ділити на загальні і часткові. Загальні методи виховання використовуються в усіх випадках виховання, часткові - лише в деяких.
На думку М.Г.Стельмаховича, методи родинного виховання розділяють на три групи: 1) методи переконання; 2) методи організації життєдіяльності дітей; 3) методи стимулювання культурної поведінки.
Методи переконання покликані формувати свідомість дитини, судження, погляди, переконання, ідеали. До них належать: роз'яснення, повчання, порада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання, дискусія, тобто такі методи, які здатні забезпечувати цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності або ж подолання негативної поведінки. Вони збагачують розум дитини потрібними знаннями, виробляють життєві установки, ціннісні орієнтири. Методи організації життєдіяльності дітей націлюють вихованців на "єдність слова і діла", що має надзвичайно важливе значення у формуванні особистості. Виховання високої свідомості, свідомої дисципліни та культури поведінки не може успішно здійснюватися, якщо обмежується проповідуванням ідей, поглядів і норм поведінки. Треба ще втілювати їх на практиці, привчати змалечку дітей неухильно дотримуватись даної вимоги. Цьому значною мірою сприятиме застосування таких методів, як практикування правильної поведінки, дотримання режиму праці та відпочинку, доручення, вимога, привчання, нагляд (догляд), прохання, наказ, заборона. Беручи активну участь у конкретних заняттях разом із дорослими, дитина починає усвідомлювати себе корисним членом сім'ї, виконавцем спільної справи. Під час різноманітної діяльності дітей і підлітків розширюється їх світобачення, життєвий досвід, збагачується свідомість, формуються такі особисті якості, які важко виробити за допомогою інших методів. Успіх виховного процесу значною мірою зумовлюється застосуванням методів стимулювання культурної поведінки дитини (схвалення), змагання, сугестії (навіювання), заохочення, покарання. Головне призначення цієї групи методів, вважає М.Г.Стельмахович, - забезпечення педагогічної профілактики, тобто прискіплювання та запобігання лихим думкам і злим крокам, надання простору для добрих помислів і благородних вчинків. Схвалення — визнання дій і рішень дитини правильними, тобто бажання для їх продовження з метою утвердження доброчинності. Змагання виражає природне прагнення дитини постійно звіряти й порівнювати свої сили та можливості з іншою особою, намагання перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників. Це сприяє розвитку в особистості творчості, наполегливості, винахідливості, ініціативи, об'єктивної оцінки фактів. Сугестія (навіювання) - психолого-педагогічний вплив вихователя на дитину з метою актуалізації або зміни в неї провідних установок, ціннісних орієнтацій та вчинків. Сугестійних формул в українській народній педагогіці багато ("Не руйнуй пташиних гнізд, бо хата згорить", "Не плюй на вогонь, бо обличчя заструпиться"). Заохочення – спонукання дитини до гарних вчинків шляхом ласки, похвал, нагород. До нього вдаємося тоді, коли хочемо відзначити її успіхи у навчанні, працьовитість, старанність. Покарання — накладання покути за якусь провину. Застосовується у тих випадках, коли дитина свідомо не підкорюється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки. Цей перелік методів виховання не претендує на повну вичерпність. Ви можете використовувати, крім названих, власні педагогічні винаходи, аби вони не суперечили природі дитини.
Обговоримо разом Я мати і хочу поділитися своїм досвідом, як мені вдалося подолати у собі звичку тиснути на дітей із будь-якого приводу. Можливо, прийоми, які я використовую, видадуться корисними і для інших батьків. Перший прийом і основний. Треба переконати себе, що в багатьох випадках зауваження, осмикування, вимоги (взагалі втручання) не потрібні. Зробіть простий дослід: коли у вас "свербить язик" наказати щось дитині, не робіть цього, а спокійно, уважно подумайте: чи справді вона поводиться так погано, чи її поведінка (бажано тут згадати і своє дитинство) природна, нормальна для дитини? Може бути так, що в дев'яти випадках із десяти ви зробите такий висновок. Прийом другий. Треба розуміти, що багато повчань дорослих випливають із того, що ті підсвідомо вимагають від дітей не дитячої, а дорослої поведінки і прагнуть неможливого. Ось такий, скажімо, приклад. Безкінечний привід для нотацій—те, що підлітки не вміють робити свої справи вчасно і взагалі абсолютно не поспішають, затягують ігри, спізнюються до сніданку, обіду, вечері. Ну як тут не "завестися"? А така поведінка зовсім не свідчить про те, що дитина недисциплінована. Вона просто не знає ціни часу, не може її знати. Прийом третій. У кожного батька і матері, бабусі й дідуся є щось своє у ставленні до дитини, в поведінці за її присутності, що погано впливає на підлітка. Обов'язково спробуйте визначити це. І якщо визначите, користь буде не тільки в тому, що ви будете намагатися зменшити це погане, ви поступово зрозумієте, що не завжди праві у спілкуванні з дітьми, що вам треба обережніше, виваженіше виступати в ролі наставника і повчаючого. І четвертий прийом: постійно привчайте себе терпіти. Виховання — це терпіння. Треба вчитися терпіти, не реагувати у тих випадках, коли дитина виводить вас із рівноваги, але ні в чому не винна. Таких випадків може бути безліч. Дитина створює багато шуму, робить, з точки зору дорослого, щось зовсім не потрібне, забруднилась ось уже в котрий раз – як тут, здавалося б, не прочитати їй нотацій? Як не заборонити? Але ж для дитини така поведінка природна і зовсім не свідчить про те, що вона виросте неохайною. Як тут себе стримати? Виходячи зі свого досвіду, я б радив винайти засоби самовідключення. Наприклад, коли я відчуваю, що запас мого терпіння закінчується, намагаюся замислитися над чимось, що мене цікавить. Тільки не подумайте, ніякого самоусунення не рекомендується. Обов'язково бувають випадки, коли дитину треба зупинити, щось їй заборонити, на чомусь категорично наполягати. Йдеться лише про те, щоб звести такий тиск на дитину до мінімуму.
Обговорення і доповнення "Правила батьківської поведінки"
- У стосунках з дитиною необхідно опиратися на позитивні якості - Показувати власний приклад позитивної поведінки, не припускати - Давати оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини, а її поведінці. - Навіювати дитині позитивне. - Жити сьогоднішнім днем, не згадувати без особливої потреби - Не проживати життя замість дитини, але бути поруч для допомоги Звичайно, кожний із батьків має свій досвід у поводженні з дитиною, власні правила налагодження з нею оптимальних стосунків. Тому важливо ці правила усвідомлювати, постійно ними керуватися, а при необхідності змінювати їх відповідно до життєвих обставин.
Використана література
1. Журнал для батьків. — 1999. - №4. 2. Семиченко В., Заслуженюк В. Мистецтво взаєморозуміння: Психологія та педагогіка сімейного спілкування. — К., 1998. 3. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. - К., 1996. - 288 с. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К., 1986. - 303 с. 4. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978. - 263 с.
|
