|
|
Святкуємо знаменні датиГодина пам’яті до річниці від дня смерті Г.С.СковородиДжерело чистої душі
/На фоні тихої ліричної мелодії/: /Стиха виникає повільна сопілкова мелодія. На її фоні/: 3 ВЕДУЧИЙ: Часто блукав він степом, лісом, садками, дослухаючись до звуків рідної природи. Думки і мрії свої він довіряв саморобній бузиновій сопілці - незмінній подрузі всього життя. З нею він ніколи не розлучався, носив її завжди за поясом, як козак шаблю, пістоль або люльку. 1 ВЕДУЧИЙ: Та залишилися позаду роки, коли зазнав і материної ласки, і перших чар дівочих очей, і пригод на березі тихої Многи. Молодий Григорій починає наполегливо шукати "свою стать", свої уподобання. В 10 років він вступає до Києво-Могилянської академії, що славилася у ті часи як один з найкращих навчальних закладів у слов’янських країнах. Провчився він там з переривами близько десяти років. 2 ВЕДУЧИЙ: Новий, ще не знаний світ, постав перед очима Григорія в стінах академії. Жадібно вивчав він мови - латинську, старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи граматики та синтаксису. Збагачували фантазію міфи "Іліади", езопівські байки, а коли читав Вергілія, то здавалося, що й сам Григорій мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру на латинській землі. Але людський клопіт і суєта кличуть його прийняти якийсь стан у житті, найти "самого себе ..." ЧИТЕЦЬ: 3 ВЕДУЧИЙ: Хотілося йому винести свої духовні запити за стіни академії, мандруючи серед народу, пізнавати істини в його повсякчасному й історичному бутті, побачити життя в різних країнах. І такий привід найшовся в 1750 р., напередодні завершення курсу навчання в академії. Він залишає її стіни, маючи запрошення російського генерала Вишневського супроводжувати його під час поїздки по Європі. Трирічне перебування за кордоном розширило знання і світогляд Сковороди. 4 ВЕДУЧИЙ: Повернувшись на батьківщину, віддався педагогічній та літературній діяльності. Викладав поетику в Переяславському, а пізніше - в Харківському колегіумі, був домашнім учителем. Перед студентами, на кафедру виходив професор, що своїм простим одягом, звичайною поведінкою відрізнявся від багатьох інших викладачів. Без зайвих жестів, без штучних поз говорив він, наче батько з рідними дітьми. Прості вдумливі виклади супроводжувались притчами, змістовними, іноді багатозначними алегоріями, а також у ривками з Біблії. 5 ВЕДУЧИЙ: Але через вільнодумство і розбіжність у переконаннях з наставниками колегіуму, Сковорода був змушений залишити улюблену педагогічну роботу. В січні 1754 р. за рекомендацією митрополита Т.Щербацького він стає домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Але й тут у нього все складається непросто. Коли слуги донесли, що учитель під "гарячу руку" назвав "шляхетського сина" - свиною-головою, його виганяють з дому і лишають роботи. Такий розвиток подій був тим більш несподіваним, бо з самим учнем у Сковороди зложилися прекрасні відносини. Він навіть написав вірш латинською мовою "На день народження Василя Томари". ЧИТЕЦЬ: 6 ВЕДУЧИЙ: З цього часу і до самої смерті Сковорода - мандрівний філософ, народний учитель - просвітитель. Здається, якась невидима сила гнала його від села до села, від міста до міста, від одного пристанища до іншого. Увесь свій небагатий скарб - посох, сопілку та декілька книг завжди носив із собою і постійно жив у чужих людей, часто не знаючи сьогодні, де прийдеться ночувати завтра... ЧИТЕЦЬ: 4 ВЕДУЧИЙ: Але що цікаво - в своїх мандрівках Сковорода завжди носив з собою Біблію. Це свідчить про те, що Сковорода - проповідник Слова божого. І Біблія для нього була найбільш плідний засіб "очистить, просветить и укрепить душу". ЧИТЕЦЬ: Серед „мізерної убогости" в саквах у Сковороди ховався найбільший скарб його за гебрейська Біблія. Він не розлучався з нею ніколи. Ставився до неї, як до живої істоти: називав її нареченою своєю: "сю возлюбив від юности моєя... 0 Найсолодший органе! Едина голубиця моя Біблія! На це я народився. Для цього їм і пью; хай з нею проживу і помру з нею”. І дійсно, вмираючи, він поклав під голову сакви, де беріг Біблію. Цей старець, що ночував в кущах, на. сіннику, на пасіках, читав свою наречену в її первотворній гебрейській транскрипції. Йдучи старцювати, він не одмовлявся, таким чином, ні від знань своїх, ні від тої вищої культури, яку закуштував, завдяки власній „невпиванній праці". 5 ВЕДУЧИЙ: Духовно Сковорода - наслідник Скорини, Острозького і в певній мірі християнських реформаторів Заходу, що засвідчує і його окрема праця "Катехизм або початкові двері до християнських чеснот". Історія цього твору заслуговує на увагу. В 1778 р. за наказом цариці Катерини ІІ при Харківській вищій школі, було відкрито нові курси викладення моральності. Влада вирішила, що найспосібніший для репрезентації цієї науки - Григорій Сковорода. Йому було надано посаду професора-викладача. Але від зарплати вій відмовився, кажучи, що внутрішнє задоволення, яке дає йому поширення серед молоді Христової Науки, для нього достатня нагорода. Саме з нагоди свого призначення він написав цей твір. 6 ВЕДУЧИЙ: Послухаємо кілька уривків з цієї книги: СКОВОРОДА: Нема нічого солодшого для людини і нічого потрібнішого, як щастя... Хочеш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людей, не мандруй по планетах, не тиняйся по палацах. Щастя залежить від нас самих. Людина повинна жити згідно своїм природним здібностям... 7 ВЕДУЧИЙ: Думається, що і цих уривків достатньо, щоб переконатись, чого навчав великий філософ. Сам же він "Опівночі мав за звичай, завжди молитись. І молитва ця, в тиші глибокого мовчання почуття і природи, була повною богодумання. Тоді він, зібравши всі почуття і думання в одне коло внутрі себе, так закликав їх до Бога: „встаньте, ледачі і завжди додолу пониклі розуму мого помисли, візьміться і вознесіться на гору вічности...” 8 ВЕДУЧИЙ: Як поет, Сковорода увійшов в історію української література збіркою "Сад божественних песней", що містить 30 оригінальних поетичних творів, написаних між 1757 і 1785 роками. За жанровими ознаками "Сад..." можна вважати збіркою духовної літератури. Кожна з пісень мала мелодію, складену самим автором. Кладучи в їх основу "зерно" зі "святого письма", Сковорода обробляє тему по-своєму. Це поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя. Він залюбки вдається до пейзажної лірики і проникливо оспівує красу рідної природи. 9 ВЕДУЧИЙ: Природа була для поете невичерпним джерелом людської радості, спокою і щастя, викликала творче натхнення, збуджувала високі людські поривання, любов до рідного краю. У своїх віршах він дав чарівні пейзажі, з любов'ю малює картини зелених полів, лісів, садів, високих могил, горбів і чистих потоків, політ жайворонка над полями, зворушливу мелодію пастушої сопілки... 7 ВЕДУЧИЙ: Але самою найпопулярнішою піснею Сковороди є його знаменита "Песнь 10-я" - "Всякому городу нрав и права", в якій він піддав нищівному осміянню й осудженню негативні риси суспільства - чиношанування і брехню, обман, розпусту, погоню за багатством тощо. Усім мерзотам "світу" Сковорода-просвітитель протиставив свій ідеал людини, у якої "совість, як чистий хрусталь", яка керується світлом розуму. 8 ВЕДУЧИЙ: Із сатиричною 10-ою піснею перегукується пісня 9-я "Голова всяка свої імеіт смысл", у якій автор висловив байдужість до буденної життєвої суєти, проголосив любов до "вольності", утверджуючи цим овій "безпечальний, препростый путь". 9 ВЕДУЧИЙ: Властиві для лірики Сковороди мотиви набули епічно-художнього вираження і в його байках, і притчах. Григорія Савича вважають зачинателем української літературної байки. Основою своїх байок він використовував народний епос, а також власні життєві спостереження. Тому його збірка "Басни Херьковскія" увійшла в історію як перша завершена спроба поширити окремий жанр байки в українській літературі. ЧИТЕЦЬ: Байка "Зозуля і Дрозд". 1 ВЕДУЧИЙ: Щастя людини, на думку Сковороди, треба шукати в природності життя та поведінки. Звідси постає тема про "сродность" праці та місце людини в суспільстві. Значну кількість байок присвячено саме цьому питанню: "Орел і Сорока.", "Два цінныи камушки: Алмаз и Смарагд", "Орел и Черепаха", "Пчела и Шершень". 2 ВЕДУЧИЙ: Так, в байці "Пчела и шершень" на іронічне запитання дармоїда Шершня, чому Бджола прагне приносити користь не тільки для себе, з й для людей, остання дає відповідь, що мед люблять і ведмідь, і сам шершень. І бджоли його могли би красти, як це не рідко інші роблять, хто любить тільки їсти, але для них більша радість збирати мед, ніж його їсти. А тому жити в розкоші і тільки їсти мед для бджіл це подібно смерті. 3 ВЕДУЧИЙ: Згідно з такою мораллю, що кожна людина повинна визначити своє місце за здібностями і покликанням, і жити відповідно до результатів своєї праці, жив і сам Сковорода, а також навчав цьому навколишніх. З цього приводу існує такий переказ, записаний 1912 року в Черкасах: ЧИТЕЦЬ /в образі кобзаря/: Багатий пан скаржиться Сковороді, що йому ніщо не дає радості та душевного спокою: "Ні влада, ні золото не зробили мене щасливим Моє серце слухали кращі лікарі світу, моє тіло купалося у всіх цілющих водах Європи, я тисячі карбованців щомісяця по монастирях роздаю, але спокою не знає моя душа". Вислухавши цю скаргу, Сковорода приніс косу, граблі, вила, сокиру, поклав до ніг пана, і каже: "Працюй, працюй, працюй". 5 ВЕДУЧИЙ: І хоч легенди та перекази як історичне джерело не можуть зрівнятися з документами та свідченнями сучасників, вони точно відображають Сковороду, як людину чесну, товариську, щиру і практичну. А тому хочемо підкреслити ще одну рису Григорія Савича - його безкорисливість, і наводимо такий діалог: /Розіграти в ролях: Сковорода і селянин/ 6 ВЕДУЧИЙ: За цими рядками криється глибокий підтекст. Адже справжню свободу і щастя людини не купити ні за яке багатство, ґрунти, доми чи маєтки. Справжнє щастя виробляється людиною в процесі життя і корисній праці. 7 ВЕДУЧИЙ: Загальноприйнята думка, що Григорій Сковорода ніколи не мав ні сім’ї, ні дітей. Побутує лише народна легенда про невдалу його спробу одружитися з дочкою майора - власника хутірця під Валками. Цю легенду І.Срезневський відобразив у повісті "Майоре, майоре!", де він описує, як Сковорода відмовляється від шлюбу, довідавшись, що майор виклопотав для нього в архієрея обіцянку надати місце соборного проповідника. Отже, перед мислителем постав нелегкий вибір: сісти з сім’єю на шию тестеві або прийняти пропозицію священнослужителя. Сковорода обрав трете: зберіг свободу переконань, прирікши себе на довічну самітність і втік з-під вівця, віддавши перевагу своїй волі й незалежності. 8 ВЕДУЧИЙ: Останні роки свого життя Сковорода жив у селі Іванівці на Харківщині у свого учня і друга А.Ковалівського. Як повідомляли знайомі поета, він передчуваючи смерть, сам викопав собі могилу в саду. ЧИТЕЦЬ: День 28 жовтня /за новим стилем - 9 листопада/ був сонячним і погожим. У Ковалевського зібралося багато гостей на обід. Сковорода був веселий і говіркий, як ніколи. Довго розповідав про себе, про свої мандрівки. Потім вийшов у сад. 9 ВЕДУЧИЙ: Так, справді! Всі принади світу не спокусили його. Своїх поглядів, свого душевного спокою, обраної ним "статі" мандрівного філософа й учителя, співця й оповідача народного він не проміняв на увагу "неситих”. 1 ВЕДУЧИЙ: Давно занесені піском його сліди, закинуті криниці, з яких він пив воду, але одна з них холодна „Сковородинська криниця" у селі Бабаях на Харківщині є й понині. Вона старанно оберігається. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
|
