Взаємодія школи і родини

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших ді­тей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикома­нія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асо­ціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад­ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра­вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек­ті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово­лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Зміст роботи школи з батьками учнів ґрунтується на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій­ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

— обирати і бути обраними до органів управління ос­вітою з питань навчання і виховання дітей;

— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

— захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти­ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім ми маємо можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо­сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводжу із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо­вую передусім на підвищення їх психолога-педагогічно­го рівня. З цією метою залучають їх до загальної системи виховання.

Із сім'ями педагогічно пасивними працюю переваж­но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб­ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль­ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду­вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба­жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираюся на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю­ю упущення у вихованні дітей, разом з ними накреслюємо шляхи усу­нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру­пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на­слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно­сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї ро­бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль­ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня без­посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши­на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та­ких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди­тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру­жити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам даю такі поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви­значення кожному членові сім'ї його обов'язків, контро­лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити­ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, ін­тересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен­ня до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

4. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван­ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорюва­ти з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне ли­хо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя­ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі­сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін­ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит­тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина­ми, алкоголем тощо.

7. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, інши­ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко­ління.

8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш­ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо­вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив­ності тощо).

9. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа­гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі­шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди­тини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

У роботі з батьками учнів використовую різноманітні види й методи. Наведу основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлен­ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь­кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви­моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч­нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне оз­найомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, об­говорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подо­лання, залучення батьків до участі в роботі школи, вив­чення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвіда­ти родину збираю початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний жур­нал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясовую основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін­ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по­чатку зустрічі з батьками намагаюся створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за­хисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, намагаюся відразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починаю з позитивних сторін їх характеру і поведін­ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходжу до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен­ня про нього висловлюю спокійно, тактовно, наво­дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, потім разом ми розробляємо спільний план дій школи і сім'ї, домовляємося про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1.Прізвище, ім'я учня, клас.

2. Склад сім'ї.

3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме).

4. Матеріальне забезпечення сім'ї.

5. Квартирні умови.

6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, комп'ютера, радіо, біб­ліотеки та ін.).

7. Режим дня школяра.

8. Чи облаштовано робоче місце учня?

9. Хто і як здійснює контроль за ви­конанням режиму?

10. Трудове виховання в сім'ї.

11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі?

12. Які заходи заохочен­ня й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності запрошую батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго­гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, розмовляю з ними про учня наодинці, щоб переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда корисна і для мене, і для бать­ків. Я відповідаю на запитання батьків, висловлюю їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від мене. У такій розмові треба бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

Батьківські збори. Підготовка до зборів залежить від змісту і форми їх про­ведення. Готуючись до них визначаю порядок денний; забезпечую явку батьків на збо­ри. У заключному слові тактовно відповідаю на запитання й висловлюю конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи інших причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними знайомлю їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями. З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовую бесіди і лекції на педагогічну тематику. Щоб ці заходи були ефективні намагаюся спиратися на кон­кретні факти, ілюструвати цікавими прикладами з пи­тань сімейного виховання.

На батьківські збори запрошую працівників правоохоронних ор­ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем школи та сім'ї.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вую також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите­лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикую конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро­боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі “за круглим столом”, батьківські ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь­мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис­тавки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, деко­ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовую також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе­дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко­лінь); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді­грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера­тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те­лепередачі.

Намагаюся залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо­тою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв­ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки мо­жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь­ких зборах класу пропоную невеличку анкету: "Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну ро­боту Ви хотіли б вести в школі?"

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра­цювати з батьками учнів виявляю найактивніших, які мають організаторсь­кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді­тей. Батьківський комітет класу обираємо на батьківських зборах. На першому його засіданні зна­йомлю з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Оби­раємо голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма­сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань класу.

У роботі з батьківським комітетом класу завжди виявляю тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу.

Як видно з вищесказаного сімейне виховання, взаємодія батьків з школою є досить складним багатокомпонентним явищем. Велике місце у правильній взаємодії у спільному виховному процесі займає саме школа та розроблені методи взаємодії. Також успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Список використаної літератури

1.     Борисова З.Н., Смаль В.З. Історія педагогіки. Хрестоматія. Видавниче об’єднання “Вища школа”. – Київ, 1974.

2.     Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.

3.     Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. Твори: У 7-ми т. – К., 1986. – Т.5.

4.     Свирида П. “А вже весна воскресла”. – Коломия, 1993.

5.     Турчин Е. “А вже весна воскресла” // Однокласник. – 1991. - №3.

6.     Фібула М.М. Педагогіка. – Київ, 2001.

7.     Ядешко В.І., Сахіна Ф.А. Педагогіка. Видавниче об’єднання “Вища школа”. – Київ, 1981.