Національно-патріотичне виховання учнів

Використання виховного потенціалу

народознавства для формування

національної свідомості учнів

Вступ

Національна ідея, як стрижень усієї система виховання, має відігравати роль об’єднуючого, консолідуючого чинника в суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення патріотичної життєвої позиції людини. Національно-патріотичний характер виховання полягає у формуванні в дитини, незалежно від її етнічної приналежності, почуття громадянина України.

Ураховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління засобами народознавства почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.

Що означає бути українським патріотом сьогодні?

По-перше,бути свідомим, освіченим, моральним і активним громадянином України, піклуватися про інтереси та історичну долю країни, її міжнародний авторитет.

По-друге, з повагою ставитися до історичного минулого українського народу, до його мови, традицій, звичаїв, обрядів, до героїчних подвигів предків, берегти пам’ять про них. Адже героїзм є найвищим критерієм українського патріотизму і національної свідомості.

По-третє, палко любити Україну, виявляти готовність заради неї на самопожертву, самовіддано захищати її від зовнішніх та внутрішніх ворогів, сумлінно працювати для примноження здобутків української економіки, науки, культури і спорту.

З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян, яка ґрунтується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, відповідальністю перед своєю нацією.

Одним із головних показників національної самосвідомості й громадянської зрілості є збереження української мови, досконале володіння нею. Адже без мови немає народу, а без народу немає мови.

Сучасне суспільство як ніколи відчуває потребу в моральній активності кожної особистості, здатної до прояву таких чеснот, як відповідальність, чесність, справедливість, гідність, милосердя, толерантність, доброзичливість, готовність допомогти іншим.

Надзвичайно затребуваними є вміння працювати з іншими, здатність прощати і просити пробачення, протистояти виявам несправедливості й жорстокості. Показник моральної вихованості особистості — це єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Сьогодні, як ніколи раніше, суспільство потребує такої моральної цінності як жертовна і діяльна любов до людей. Це вимагає виховання таких якостей особистості, як доброзичливість, прагнення здійснювати добрі вчинки; терпимість до недоліків та помилок оточуючих, здатність просити прощення і прощати, прагнення примиряти тих, хто не порозумівся, не відповідати злом на зло; людинолюбство, повагу індивідуальності особистості і думки оточуючих, відповідальність за своє рішення; чесність, правдивість, справедливість, здатність бачити свої недоліки, визнавати помилки; відповідальність, турботливість, чуйність до людей, співчуття, послух; працьовитість, дбайливе ставлення до праці іншого, бажання радувати своєю працею; совісність, здатність слухати «голос совісті».

Актуальність даної розробки про використання виховного потенціалу народознавства для формування національної свідомості учнів пов'язана з необхідністю врахування особливостей школярів, зумовлених соціально-психологічними характеристиками сучасної сім'ї, тенденціями до істотного відхилення в поведінці, втрати віри в дорослих байдужості до громадських справ і піклування про оточуючих. Новаційна значущість запропонованого досвіду полягає в тому, що завдання виховання патріотизму та національної свідомості школярів реалізуються через метод проектів з використанням народознавчих, краєзнавчих матеріалів. Це передусім пов’язано з тим, що цей метод базується на засадах гуманістичної та дитиноцентристської педагогіки, де у центрі навчального процесу перебуває дитина з її особливостями, інтересами, потребам.

Ось чому я вважаю, що саме годинам спілкування належить першочергова роль у вихованні на засадах народознавства національно свідомого, патріотичного молодого покоління в Україні.

Розділ І. Виховання патріотизму та національної свідомості учнів засобами народознавства

Людина, як і дерево, жити без коріння не може...

Народна творчість

У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім'я, школа, суспільство ставили перед собою завдання – виховати громадянина, патріота своєї країни. Кожен народ у процесі історичного розвитку виробив цілу систему цінностей, які передаються з покоління в покоління у вигляді звичаїв, традицій, обрядів. Тому виховання дитини завжди ґрунтувалося насамперед на культурно-історичних цінностях своєї нації. Пізнання навколишнього світу починалося зі знайомства з рідною вулицею, селом чи містом, своєю країною, а вже потім – із сусідніми країнами. Тобто, ми йдемо від пізнання свого, рідного, національного до багатонаціонального, світового.

Україна перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства. Нашій суверенній державі потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену активну життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії, на засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської моралі, наукової педагогіки. Виховання в сучасній освіті розглядається як цілеспрямований, систематичний, регульований процес, що спрямований на утвердження у свідомості народу національної, культурної, духовної єдності, своєї національної неповторності. Воно має забезпечити формування в дітей навичок особистої відповідальності за майбутнє, підготовку до активного дорослого життя.

Вихованню у дітей і молоді патріотизму надавали першочергового значення корифеї вітчизняної педагогіки Г.Ващенко, О.Духнович, І.Огієнко, С.Русова, Я.Ряппо, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін..

Проблему формування в учнів патріотичних почуттів, національної самосвідомості розглядали в контексті загального процесу виховання молодого покоління українські дослідники Т.Бондаренко, В.Борисов, О.Вишневський, Т.Гавлітіна, О.Коркишко, В.Кузь, Р.Петронговський, Ю.Руденко, М.Сметанський, М.Стельмахович, Б.Ступарик; О.Стьопіна, К.Чорна та ін. До робіт, що торкаються психологічних аспектів етнічної свідомості, належать праці І.Беха, Й.Боришевського, П.Гнатенко, О.Киричука, В.Павленко, М.Пірен, С.Тагліна, О.Хрущ та ін. Проте слід підкреслити, що методику формування національної самосвідомості створюють не лише науковці. Активними дослідниками у відповідній галузі, діяльними помічниками вчених у перевірці нових ідей виступають учителі, які впроваджують відповідні ідеї в навчально-виховну й дослідницьку роботу.

В умовах українського державотворення виникла  нагальна потреба у розробці нових підходів, форм і методів, шляхів і засобів, а також технологій процесу виховання юних патріотів України на засадах принципів гуманізму, свободи, демократії, громадянського миру і національної злагоди.

                                          В основу національного виховання покладено принципи:

• самореалізації цілісності (інтегрує з усіма видами навичок виховної діяльності в закладі);

• неперервності (передбачає використання виховних навичок протягом усього життя); наступності (є логічним продовженням соціального досвіду, духовної культури, моральних цінностей, які були й будуть базисом виховання й розвитку попередніх і прийдешніх поколінь);

• культуро відповідності (формує рівень загальної та духовної культури, світогляду);

• природо відповідності (виховання враховує індивідуальні особливості, темперамент, нахили, здібності, вікові особливості кожної дитини);

• гуманності ( визнання дитини найвищою цінністю, розуміння дитини, прийняття її такою, якою вона є);

• комфортності (створення сприятливих умов для виховання дітей, формування у них почуття власної значущості й необхідності);

• компетентності (гнучкість та доцільне використання педагогічних методів і прийомів);

• стимулювання (віра в сили та здібності дитини, заохочення до самовиховання і самовдосконалення).

Важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати в молоді громадянсько активні, соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності, перш за все, пов’язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини, реалізації особистого потенціалу на благо української держави.

Народознавство – це бальзам, який треба прикладати до ран нашої духовності. Це важливий і потужний чинник навчання та виховання, розвитку особистості й оздоровлення суспільства.

Виховання патріотизму та національної свідомості учнів засобами народознавства вимагає реалізації таких завдань:

·                         формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

·                         забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

·                         виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

·                         сприяння глибокому усвідомленню взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

·                         виховання духовної культури особистості, створення умов для формування її світоглядної позиції;

·                         формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

·                        прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть на території України;

·                         утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, доброти, працелюбності та інших доброчинностей;

·                         формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря.

Родина, сім'я – це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя лю­дини», – говорить народна мудрість. Тут робить свої найперші кроки, звідси виходить у широкий світ, у сім'ї вчиться шанувати свій рід, свою землю, рідну мову, берегти пам'ять свого роду. Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, маминої пісні, любові до отчого краю, святого ставлення до хліба, родовідних традицій та обрядів.

Неможливо уявити справжнього громадянина-патріота, який би не проявляв любові до рідного краю, не шанував батька-матері, не знав свого родоводу, національних традицій, не дбав про власне здоров’я, не відчував єдності з природою, не турбувався про  її охорону та примноження багатств.

Український педагог Софія Русова зазначала, що справжні герої – це ті, хто ставить перед собою великі та шляхетні завдання і бореться за них, не шкодуючи для цього ні сил, ні навіть життя. Без пробудження таких моральних феноменів, як патріотизм, совість, почуття власної гідності, обов’язок, чесність, толерантність, працелюбність, навряд чи можна розраховувати на подальше поліпшення ситуації у нашій країні.

Український патріотизм – це не пасивно-споглядальне явище, а діяльна й активна позиція у ставленні до проблем свого народу, Батьківщини і держави. Він невіддільний від почуття громадянської відповідальності за долю країни, за її майбутнє.

Поєднання на запропонованих годинах спілкування пізнавальної, дослідницької та перетворювальної діяльності дає змогу реалізувати себе учням з різними здібностями. Кожен працює, усвідомлюючи, навіщо йому отримані знання і де він може їх застосувати. Використання краєзнавчого матеріалу та активна пошукова діяльність школярів надає необмежені можливості не тільки збагатити  новими знаннями, а й сформувати активну життєву позицію, виховати справжнього громадянина патріота України, який усвідомлює відповідальність за власне здоров’я, своє майбутнє і за майбутнє нації.

В основі кожного навчального проекту, що виконують учні, готуючись до години спілкування, лежить близька й актуальна для них проблема, вирішення якої сприяє розвитку пізнавального інтересу, самоствердженню особистості, отриманню задоволення від активної пошукової діяльності. Захист учнівських міні-проектів дає змогу перетворитися із стороннього слухача в активну особистість із міцною власною життєвою позицією. Так, готуючись до години спілкування «Ми обираємо здоров’я», учні поділилися на три групи і створювали власні проекти. Для цього заздалегідь опрацьовували додаткову літературу, шукали інформацію в Інтернеті, добирали ілюстрації, вірші, естетично оформлювали свої проекти, розігрували гуморески.

На суд громадськості  І група запропонувала проект «Небезпечна смакота». Учні розказали про важливість раціонального харчування, попередили про шкідливість газованих напоїв, картопляних і кукурудзяних чіпсів, продуктів швидкого приготування, дешевих шоколадних цукерок та інших кондитерських виробів.

ІІ група презентувала проект під назвою «Новітні технології», в якому повідомили про користь та наголосили на прихованій небезпеці мобільних телефонів, плеєрів, комп’ютерів.

У проекті ІІІ групи «Шкідливі звички» особливо тривожно звучали слова про загрозу здоров’ю та життю людини від алкоголю, тютюнопаління та наркоманії.

Результатом роботи учнів-народознавців стала презентація «Мовний етикет», з якою вони ознайомили однокласників на годині спілкування «Будьте взаємно ввічливими, взаємно красивими!».

Складовими частинами виховного позакласного процесу є безпосередній контакт із дітьми, пробудження у них глибоких емоційних переживань, що впливають на почуття, сприяють розумінню сутності патріотизму; коригування переживань, які формують патріотичні почуття, перетворюють їх у стійкі переконання; вміле використання позитивних прикладів і залучення школярів до рольових ігор, різноманітних форм діалогічної чи дискусійної роботи.

Спілкуючись із учнями, всіляко сприяю висловлюванню ними власних думок i почуттів, з’ясовую їхню життєву позицію. Так у ході години спілкування «Що таке краса» разом шукаємо вiдповiдi на непрості запитання: «Що несе в собі краса жінки – добро чи зло?», «Чи завжди художники прагнуть передати на полотні зовнішню красу?», «Чи може людина бути прекрасною без зовнішньої краси? А без внутрiшньої?» Школярі на прикладах національної та світової мистецької спадщини переконуються, що в iдеалi повинні гармонувати зовнішня краса i багатий духовний світ людини, її розум.

Беручи участь у спільних видах творчої діяльності, діти вчаться будувати свої взаємини із однолітками, піклуватися про себе й товариша, про свій колектив, про близьких та далеких людей у конкретних практичних ситуаціях. У них виникає потреба до взаємодопомоги і взаємовимогливості.

Підібраний мною матеріал та створені презентації до годин спілкування сприяють активному пізнанню етнічної історії України, рідного краю, свого родоводу, досягнень народу у виробничій і духовній сфера, розширює світоглядні межі, виховує в учнів глибокі патріотичні почуття, національну свідомість, гідність. Ознайомлення з культурно-історичною спадщиною свого та інших народів світу формує в них уявлення про етнічну специфіку і самоцінність традиційної культури свого народу, а також гуманітарну спільність народів світу. Залучення школярів до народного образотворчого мистецтва, фольклору збагачує їхній духовний світ, підвищує загальний культурний рівень.

Дані години спілкування сприяють формуванню в учнів уявлення про те, що благо України, отримане великою ціною, полягає в таких чинниках:

1) у державній незалежності, можливості українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське і релігійне життя;

2) в об’єднанні всіх українців незалежно від їх територіального походження, церковної належності, соціального стану тощо в одну спільноту, пройняту єдиними творчими прагненнями і патріотизмом.

Очікувані результати:

впровадження новітніх виховних технологій;

 розробка колективних творчих проектів;

 підвищення національної свідомості школярів;

 соціальна, психологічна, фізична адаптація учнів у суспільстві;

 формування особистісних рис громадянина України, високих загальнолюдських якостей, що можливе лише на основі національних цінностей, звичаїв, родинно-побутових традицій;

 розвиток індивідуальних особливостей і талантів.

Виховний потенціал народознавчих засобів передбачає активне залучення дітей до українських звичаїв, традицій, що сприяють всебічному розвитку школярів, формуванню у них національної духовності. Для того, щоб ланцюг духовності не переривався, щоб діти стали Народом, кожне наступне покоління повинно формуватися в народознавчому дусі, бути істинним патріотом, гідним історії свого народу, знати народні традиції й обряди, розвивати духовний світ на ідеях та засобах краєзнавства і народознавства. Бо це не прах, не далеке минуле. Це біографія народу, а водночас – його жива душа і міцне коріння. А душі без пам’яті не буває…