Усний журнал
"МОВО МОЯ МАТЕРИНСЬКА"
МЕТА: розширити знання учнів про українську мову, показати її красу та багатство українського фольклору українського народу за допомогою поетичного слова; розвивати мовлення учнів; виховувати повагу і бажання вивчати українську мову,зберігати її як дорогоцінного народний скарб.
ОБЛАДНАННЯ: святково прикрашена зала, вишиті рушники, Конституція України, Закон України "Про мови", "Літературний словник-довідник", святкові видання "Енеїди", "Кобзаря", плакати, портрети тощо, діти одягнені у святкові українські костюми.
(На сцену виходять ведучі в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику)
Дівчина.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопець.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
Учитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.
Мова — одне із чудес, за допомогою якого передаються найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію... Глибоке знання рідної мови, досконале володіння нею — одна з важливих ознак високої культури і освіченості людини. Мови, яка за два століття зміцніла, збагатилась, удосконалилась, мови якою спілкуємося сьогодні ми, громадяни незалежної України.
Тож наше свято хай буде своєрідним творчим звітом про захоплюючу подорож по морю дорогоцінного скарбу — української мови, її історії, її непростого шляху, її сьогодення, її майбутнього.
Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова.
Учениця. Мова — то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як наша Україна.
Літературний історик. 200 років від часу заснування нової літературної української мови. Мене зацікавили витоки нашого дорогоцінного скарбу. Із сторінок наукових літературних досліджень можу повідомити наступне. Всім відома "Енеїда" Івана Котляревського. Історія української літератури розглядає цей твір як першу ластівку нової української літературної мови. "Енеїді" судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції — засвоєнню народної мови як основної літературної. "Енеїда" завершила собою літературу давню й породила нову, стала ніби своєрідним птахом-феніксом нашої літератури в час його згорання та воскресіння, що, за легендою, відбувалось в одному гніздов'ї і водночас.
Історик. Почався важкий шлях становлення нової української літературної мови. Незважаючи на утиски — від указу Петра І про заборону друкування в Україні будь-яких книг, окрім церковних, та й то так, щоб у них не було "ніякого окремого наріччя", і до часів комуністичних, — українська мова не лише вижила, а й розвивалась, збагачувалась, удосконалювалась.
Бібліотекар. Величезний доробок у розвиток нової української літературної мови вклав наш Кобзар, літературний геній світу — Тарас Григорович Шевченко. Він зібрав усе найкраще з книжних традицій давньої мови, запозичень, з усної творчості та мовлення українців Наддніпрянщини.
Учениця.
Свою Україну любіть.
Любіть її... Бо время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Написані ці рядки в казематі 150 років тому. Це палкий заклик нескореного Тараса до нас, сьогоднішніх, любити Україну, її народ, її мову.
Учитель. Рідну мову, українське слово цінували і прославляли відомі українські письменники, громадські діячі. Вслухайтесь у музику висловлювань про мову, про рідне слово.
Учні.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує. Знать, од Бога
І голос цей, і ці слова
Ідуть між люди... (Т. Шевченко)
Мова— коштовний скарб народу (І. Франко).
Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її (О. Гончар).
Як парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський).
Мова росте елементарно, разом із душею народу (І. Франко).
Учениця.
Любіть рідну мову.
Мова — краса спілкування,
Мова -— як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б'є, мов сльоза джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни -
Мову; як матір, любіть (Ф. Пантов).
Учень. Мова багатомільйонного українського народу належить до числа найбільш розвинених і досконалих мов світу. Цією мовою створені немеркнучі й величні художні цінності, часто прикрашені перлинами гумору.
Учениця. Гумор - яскрава риса національної вдачі українського народу. Вона щедро проявляється в усіх галузях духовного життя українців, особливо ж у мові й народнопоетичній творчості. Українська мова відзначається невичерпністю веселого та дотепного слова, що переливається всіма відтінками сміху.
Сценка «Сватання на Горчарівці»
Уляна (співає).
- В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька,
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в’яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
- А що, Стецько, чи хороша моя пісенька?
Стецько. – Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її роз слухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?
Уляна. Та я ж тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе!
Інсценізація уривка з повісті Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"
Мелашка. Так, я вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби, змела сміття. Піду в хату за рядюгою, щоб винести сміття на смітник..
Мотря — Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки! (крикнула ; вхопила віника та й розкидала сміття).
Мелашка вийшла з хати з рядниною. Коли гляне вона, сміття розкидане.
Мелашка. — Хто це порозкидав сміття?
Мотря — Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую, — сказала з злістю Мотря.
Мелашка — А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа, — сказала Мелашка й почала змітати сміття докупи до порога.
Мотря — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!
Мелашка — Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки.
Мотря — Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.
Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спахнула од сорому.
Мелашка — А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? То ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі!
І Мелашка підкидала сміття.
Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
Мотря — То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?
Мелашка — Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я од тебе не втікатиму й мовчать тобі не буду. Ось тобі на, ось тобі на!
Учень. Український народний гумор завжди має своє неповторне забарвлення. Як відомо, щирий сміх, як і кожна щирість, ріднить людей. Тож і побутують сьогодні між українцями, де б вони не мешкали, анекдоти та жарти, бо наш народ жити без усмішки не вміє, і які б труднощі та лихоліття не зустрічалися на шляху, українці завжди встигають переповісти один одному щойно прочитану або почуту чи й придуману жартівливу історію. І йде потім ця історія від людини до людини, переходить межі й кордони, і спробуй потім віднайди, де її початок
.Учень 1. Невгамовний син
Запросив директор школи - це вже котрий раз!
Матір лобура, що ходить у десятий клас.
- Угамуйте, - каже, - сина. Вчора ваш Петро
Семикласниці Марусі поламав ребро.
А матуся: - Ви, звиняюсь, странний чоловік.
Я ж не винна, що у сина переломний вік.
Учень 2. Табель
Питається сина батько Опанас:
- Ну так де ж твій табель за дев’ятий клас?
- На деньок у мене попросив Марат.
- А чого це раптом- каже,- напрокат?
Учиться він класно, на “чотири” й “п’ять”
.Хоче моїм табелем предків полякать.
Учень 3. Вундеркінд
Матуся хвалиться: - Наш син
Так любить звірів і тварин!
Він діда цапом називає,
На батька каже:
“Ти верблюд!”
Як підросте, хай поступає
В ветеринарний інститут (П. Глазовий).
Учениця. Українська мова серед інших мов відзначається особливою звучністю і мелодійністю, м'якістю і теплотою тону, що знаходить своє найповніше виявлення у народній пісні...
Конкурс знавців народної пісні
Учень. Мова є канвою, на якій людина вишиває узори свого життя, а для письменника — знаряддям для відбиття в художніх образах своїх думок.
Учениця, Незаперечною істиною є те, що мова — це найважливіший і всеохоплюючий засіб спілкування, засіб передачі інформації. Для письменників мова — це могутнє і єдине знаряддя створення художньо-естетичних цінностей.
Учень. Взірцем дбайливого, жертовного ставлення письменника до слова є гідна подиву діяльність на ниві рідної мови і літератури наших класиків — Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М, Коцюбинського та інших майстрів, які крізь нелегкі часи знищення української мови пронесли рідне слово, як світоч, як досвітній вогонь і поставили його на службу людям.
Учитель.
На мові нашій дня печать.
Вона - як сяйво серед ночі...
її не можна забувать,
Вона - душі твоєї очі.
Єднає з піснею в гаю
Вона з життям тебе любовно
-Коли ж забудеш рідну мову,
Загубиш душу ти свою.
Яке прекрасне рідне слово!
Воно - не світ, а всі світи...
Шевченка мову і Франкову
Невже під ноги кинеш ти?
Ні, наша мова не загине,
її не знищать сили злі!
Ти власним світом, Україно,
Сіяти будеш на землі.
Учитель. Рідну мову плекали і наші краяни: буковинський соловій Юрій Федькович, гірська орлиця Ольга Кобилянська, незаслужено забутий самобутній письменник і педагог Сидір Воробкевич. Послухайте одкровення про мову Сидора Воробкевича.
Учень.
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила.
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Учитель. Наші самодіяльні артисти щедро дарують нам своє мистецтво. Адже сьогодні Свято рідної мови!
(Українські народні пісні, поезії, що ілюструють чарівний світ мови, поезії і музики)
Учитель.
Легко, широко, чудово
Розправляє крила мова.
Ллється вільно, ллється складно.
Промовля до мене владно:
Чий ти син? Землі якої?
Чи ти вартий мови тої,
Що за неї до останку
Кров лили безперестанку?
Ось і перегорнули ми останню сторінку журналу, доторкнувшись душею до найдорожчого нашого скарбу - рідного слова. А пісні, які співали сьогодні, слова, які говорили, будуть співати, говорити наші нащадки - це залежить від нас з вами. Адже нам творити долю української мови, української культури, українського народу. Тож нехай наш урок стане священним заповітом для нас - зберегти мову народу України, його звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття.
