Тропи
Епітет – художнє означення, яке передає або виділяє одну прикмету, характерну рису, ознаку предмета, особи, явища – „під сивою сосною”, „чорні брови”.
Існують такі види епітетів:
| Види епітетів | Приклади |
| метафоричні | „гроза дзвінка і кучерява” |
| гіперболічні | „в реліктовій траві” |
| оксиморонні | „за цю солодку гіркоту” |
| постійні | „сивий кінь”, „карі очі” |
| іронічні | „філософій забрьоханий німб” |
| тавтологічні | „золото золоте” |
Метафора – слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, зв’язаного за рисами подібності – „приходить осінь”, „плачуть і моляться білі троянди”.
Метонімія – метонімічне зіставлення відбувається не за ознакою подібності, а за ознакою
суміжності, тобто незалежності до понять одного порядку – „зажурилась Україна” (тобто зажурились люди в Україні).
Синекдоха – різновид метонімії, у якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему частку – „тут не ступала людська нога”.
Гіпербола – перебільшення явища, дії, предмета, яких-небудь ознак, властивостей, характеристик – „де зіп’ялася вежа на котурн”.
Літота – надмірне применшення ознак описуваного предмета – „невелика шкода”.
Порівняння – словесний вираз, у якому уявлення про зображувальний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом:
а) просте – „життя зникає, як ріка Почайна”;
б) поширене – „Ти тихо йдеш – так ходять скрипалі; не сколихнувши музику словами...”
Алюзія – проведення культорологічних паралелей: застосування образу з відомого твору, історичного факту тощо – „І прадід мій ходив, як Ной після потопу.”
Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури)
Еліпсис – пропуск слів у реченні – частіше свідчить про недомовленість, використовується для передачі схвильованості або найвищого емоційного напруження ліричного суб’єкта – „Як холодно!.. Акація цвіте. Як холодно!.. Душа за вами плаче.”
Інверсія – порушення розташування слів у реченні – допомагає перенести акцент на певне слово, виділити його – „бринить бджолина музика мажорна”.
Градація – послідовне поступове наростання або спадання смислового чи емоційного значення мовних одиниць:
– висхідна градація (клімакс) побудована так, що кожний наступний елемент фігури своєю змістовою або оціночною значимістю вищий, більший від попереднього – „Криши, ламай, трощи стереотипи!”
– спадна градація (антиклімакс), протилежна до клімаксу. Слова і вирази розташовані так, що кожний наступний член фігури несе меншу інтонаційну чи семантичну завантаженість – від більш до менш суттєвого:
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас – із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
Риторичні фігури – слугують для емоційного увиразнення, привертання особливої уваги до певних аспектів зображувального явища:
– риторичне звертання – звертання до всіх або предмета, не передбачає справжнього контакту з особою – „Повій, вітре, на Вкраїну”;
– риторичне питання – ставиться не з метою отримання відповіді, а для узагальнення думки –
„Де небо? Де земля? І як підняти крила?”;
– риторичне заперечення – має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника – „Не може бути, щоб його ніде. Без нього людям суєтно і сумно”;
– риторичний оклик – вислів, що має підкреслено емоційний характер і вводиться з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображувального – „Я Вас люблю, о як я Вас люблю!”
Антитеза – протиставлення думок, образів чи явищ, щоб більше відтінити певну думку, предмет чи явище; вона будується на контрасті і вимагає відповідної інтонації – „Співало все, сміялось і бриніло, – А я лежала хвора і самотня.”
Аси́ндетон (безсполучниковість) – надає мові прискореного темпу і використовується для показу динаміки, швидкої зміни подій чи почуттів – „Мовчало військо. Гул зростав. Ще мить – І Дрогичинська битва загримить.”
Поліси́ндетон (багатосполучниковість) – використовується для того, щоб показати роздуми, тривалість дії, значимість кожного відокремленого сполучником слова –
І день іде, і ніч іде,
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки!”
Повторення – фігура, заснована на повторенні окремих слів, що містять в собі основне смислове навантаження –
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!”
Анафора – повторення одного й того ж слова на початку рядка –
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
Епіфора – закінчення кожного рядка одним й тим же словом або словосполученням –
Так, це дружина Томмі,
Син п’ятирічний Томмі...
Що вона каже, Томмі?
Чом ти здригнувся, Томмі?
Рефрен – повторення окремих частин тексту, речень з певною періодизацією – В.Сосюра „Любіть Україну!”
Оксиморон – поєднання протилежних за значенням понять, внаслідок чого виникає якісно нове визначення предмета – „живий труп”, „гіркий мед”.
Тавтологія – повторення в одному рядку слів з однаковими коренями, як правило, різних частин мови – „дощем задощило”.
Ретардація – хаотичне повторення окремих частин тексту з метою уповільнення розповіді.
Найчастіше використовується в думах – дума „Маруся Богуславка”: „бідні невольники”, „дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка...”
Синтаксичний паралелізм – це розгорнене зіставлення двох або кількох явищ, дане в схожій синтаксичній будові. Може бути паралелізм запереченням:
Правдивим будь – але не всім ти одкривайся,
Хоробрим будь – але на техніку зважай.
Фонічна організація вірша
Алітерація – фігура, що створюєтся шляхом повторення однакових та близьких за звучанням приголосних звуків у слові, реченні, найближчому контексті – „За кражу, за войну, за кров, / Що братню кров пролити просять.”
Асонанс – повтор однакових голосних звуків у слові, рядку реченні, фрагменті тексту, що виявляє цілісність за образовими компонентами, допомагає точніше розкрити стан ліричного героя – „І золотої, й дорогої.”
Звуконаслідування – підбір звуків подібних до звуків живої природи – „Та й почули ми за лісом тільки кукуріку.”
